Росіяни захопили стратегічне місто Мелітополь із важливим залізничним вузлом на третій день війни. Їхньому наступу посприяли місцеві зрадники. Контроль над містом є ключовим для ідеї володимира путіна про “сухопутний коридор до Криму”. Та на ділі втримати контроль виявилося дещо складніше, пише The Economist.
Що не день приходять несподівані звіти: знищення бронепоїзда і закиданий гранатами командний пункт; вибух станції з радарами та залізничних колій; проукраїнський мітинг; вибух у будинку колаборанта.
Україна стверджує, що партизани вбили понад сотню росіян у тилу ворога у Мелітополі. “Наші люди роблять все, щоб під ногами окупанта горіла земля”, – каже мер міста в евакуації Іван Федоров.
“Бавовна” у тилу
Мелітополь – неофіційна столиця українського спротиву. На мапах, котрі створює Інститут вивчення війни (Institute for the Study of War), територія міста від березня покрита смугами. Позначки означають, що там діє активний партизанський рух.
Утім то не єдине місце, де є спротив. У сусідньому Херсоні контрольовану росіянами аеробазу [Чорнобаївку] підривали понад два десятки разів. В Енергодарі мер-колаборант Андрій Шевчук став ціллю замаху. В Ізюмі зголоднілі російські солдати наїлися начинених цвяхами пирогів від привітної з вигляду літньої жінки. Про це свідчить запис телефонної розмови між російським солдатом і його дівчиною, перехопленої українською розвідкою. Восьмеро загинули.
Коли росіяни покидають бензовози чи танки, українські фермери тягнуть їх до себе. Повідомлення про вибухи на артскладах на окупованих територіях ширяться від Донецька до Луганська.
Пожежі та вибухи на мілітарних об’єктах у самій росії стають усе поширенішими. У багатьох випадках причиною називається погана протипожежна безпека. Втім скидається на те, що це українські спеціальні сили проводять напади на ланцюжки постачання у прикордонних російських регіонах.
Принаймні в одному випадку гелікоптер вдарив по нафтобазі у Брянську. Посадовці в Києві відмовилися коментувати цю тему. Небагатослівний високопоставлений офіцер із розвідки, спілкуючись на умовах анонімності, сказав, що про це вартувало би запитувати у священика: “Це Божий промисел. Бог карає російську федерацію. Може, не напряму. Може, не своїми руками. Може, потребував використати гелікоптери”.
Виринаючи з тіні: як втілюються спецоперації
Український підпільний спротив на тимчасово окупованих територіях підтримується Силами спеціальних операцій (ССО). Цей рід військ сформували у 2015 році, після провалу перших спроб партизанської боротьби на Донбасі.
Колишній оперативник ССО розповів на засадах конфіденційності, що робота складається з трьох окремих напрямків – військові дії, операції з підтримки та ІПСО. “Наприклад, є завдання завадити ворогу перекинути більше резервів у Мелітополь. ССО дає команду своїм спецсилам підірвати міст, просить партизанів пошкодити колії, а силам психологічних операцій – розповсюдити листівки про те, що “ми на варті”. В результаті, до точки призначення вирушить лише половина сил”, – пояснює він.
Співрозмовник розповідає, що товариші провели багато часу, готуючи потенційних партизанів, у роки перед війною. “То прості місцеві люди. Але з секретами”, – каже співрозмовник. Він відмовляється вдаватися у деталі про тренувальний процес, але каже, що базову інформацію можна знайти у книжці “Тотальний спротив”, написаній ще 1957 року.
На сайті, створеному ССО, можна знайти чіткі інструкції для воїнів українського підпілля: як організувати таємний спротив (розповсюджувати інформацію дозовано, не більше, ніж треба для справи); як облаштувати сховок (упевнитися у безпечних шляхах відступу); бути готовим до перебування під арештом (зберігати спокій і сподіватися на краще).
“Щовечора, б**дь, боремся з ДРГ”
Володимир Жемчугов провів десятки партизанських операцій у своєму рідному Луганську у 2014-2015 роках, допоки не підірвався на міні і не був поневолений. Він стверджує, що нинішні сили спротиву складаються із професійних солдатів і добровольців у пропорції “60 на 40”.
Пан Жемчугов допомагає тренувати добровольців. Він розповідає: українська влада заклала підвалини для партизанської боротьби за кілька місяців до війни, все робилося в поспіху. Мережа секретних складів зі зброєю, надійні конспіративні помешкання та середовища прибічників тепер існують по всій країні. В окремих випадках до справи залучено кримінальні кола.
Утім підготовка до партизанської боротьби була не настільки ретельною, якою мала б бути. Їй перешкоджали посадовці, які згодом перейшли на сторону ворога – росії. “Служба безпеки та поліція були нашими найслабшими ланками”, – визнає Жемчугов.
Як і в 2014 році, коли спалахнула війна на Сході України, російські спецслужби мали доступ до секретної військової інформації. У Херсоні російські офіцери ходять по квартирах українців, які служили в армії України. Тих, хто не встиг змінити адресу, затримують, б’ють, катують – чи навіть гірше.
“Ця робота не завжди добра для здоров’я, – каже співрозмовник у ССО. – Ризики реальні. Це не прогулянка у парку”.
Росія посилює спроби придушити спротив, збільшує кількість арештів та показових покарань. Утім перехоплення спецслужб свідчать: частина росіяни сповнена страху. “Каждый вечер, б**дь, боремся с ДРГ, которые, б**дь, каждую ночь начинают, на**й, в село заходить, – розповідає один солдат приятелеві. – Ну, короче, б**дь, за**ало все, домой хочу, б**дь. Уже некоторые на взводе: положим *уй, съ**емся, за**али”.
“Росіяни зможуть написати ще одну “Війну і мир”
Іван Федоров, мер Мелітополя, сам був викрадений окупаційними силами. Його звільнили 16 березня під час обміну полоненими. Він сказав, що підпільний спротив продовжить вабити нових учасників, попри всі ризики.
У Мелітополі лише щодесятий перейшов на російський бік. Це не критична маса, запевняє Федоров.
Утім реальна сила українського підпілля пройде перевірку лише під час нової фази війни. Офіційний Київ планує великий контрнаступ на Півдні, щоб повернути його під свій контроль, щойно надійде достатньо західного озброєння.
Небагатослівний офіцер із розвідки передбачає, що підпільна армія ще доведе свою користь і цінність. Він певен, що війська путіна будуть змушені вдатися до жалюгідного відступу.
“Росіяни зможуть написати ще одну “Війну і мир”. Мені завжди подобався Толстой”, – жартує він.
