Повномасштабна війна змусила музеї по всьому світу переосмислити твори мистецтва та біографії митців, яких завжди вважали російськими. Мовчазні картини почали говорити по-новому, бо за короткою описовою табличкою у колекціях стоїть не просто полотно, а історія – з імперією, кордонами, колонізацією, поневоленням. Виявилося, що народження митця у Російській імперії ще не робить його росіянином. А костюми з картин французького художника, які понад сторіччя називали “російськими”, насправді зображають українське національне вбрання.
Що змусило закордонні музеї прислухатися до українців і чому перейменовувати картини не завжди просто, пише The New York Times, а ҐРУНТ пропонує переклад статті.
Ексросійські танцівниці Деґа
Нещодавно Музей мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку змінив назву однієї з пастелей французького художника Едґара Деґа. Картина “Російські танцівниці” тепер має нову назву – “Танцівниці в українському вбранні”. Це вже друга робота Деґа, яку перейменували від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Минулого року Лондонська національна галерея змінила назву іншої пастелі художника: “Російські танцівниці” стали “Українськими танцівницями”. А музей Ґетті у Лос-Анджелесі оновив інформацію на своєму сайті, вказавши, що танцівниці Деґа були українками, а не росіянками.
Ці перейменування демонструють тенденцію, яка шириться музеями по всьому світу під впливом російського вторгнення в Україну. Багато хто переглядає й усе частіше перейменовує твори мистецтва колишньої Російської імперії чи Радянського Союзу, щоб краще відобразити українське походження творців. Або й “перейменовує” самих художників.
Айвазовський – росіянин чи українець? А, може, вірменин?
“Мислення науковців швидко еволюціонує… Обізнаність та увага до українського мистецтва і культури зростають”, – каже директор Музею мистецтв Метрополітен Макс Голляйн.
Та цей процес не завжди простий, зокрема тоді, коли музеї намагаються відобразити національність митців, а не лише зважають на місце їхнього народження. Метрополітен нещодавно переглянув класифікацію трьох художників ХІХ століття з українським корінням, яких раніше називали російськими. Йдеться про Іллю Рєпіна, Архипа Куїнджі та Івана Айвазовського.
Музей Метрополітен оновив відомості про двох митців – спочатку вказав їхні імена згідно з українською транслітерацією, а далі – написання на російський манір: Illia Repin (Ilia Efimovich Repin) та Arkhyp Kuindzhi (Arkhip Ivanovich Kuindzhi).
Та після того, як Метрополітен у себе на сайті атрибував Айвазовського як українського художника, деякі критики почали наполягати на тому, що Айвазовський взагалі-то вірменин. Тому його знову перекласифікували – віднедавна Айвазовського описують як “вірменина, який народився у Російській імперії (тепер Україна)”.
“Як шукати свою ідентичність? Це ніби крадіжка спадщини”
Активісти та мистецтвознавці вимагають у музеїв переосмислити маркування творів мистецтва та митців. Враховуючи історію поневолення України Російською імперією та Радянським Союзом, її культуру не слід ототожнювати із культурою її правителів. За словами критиків, музеї у США та Європі стають співучасниками цієї колонізації, якщо вони не шанують мистецький внесок українців.
“Це ніби крадіжка спадщини, – каже Оксана Семенік, мистецтвознавиця з Києва, яка наполягала на змінах. – Як шукати свою ідентичність? Як відшукати свою культуру?”.
Активісти зазначають, що нездатність розрізнити українських митців та твори мистецтва зараз є особливо болючою, в той час, коли значна частина української культурної спадщини пошкоджена або зруйнована війною – музеї, пам’ятники, університети, бібліотеки, церкви, мозаїки.
Багато музеїв переглядають ідентифікацію надбань, які тривалий час групували у загальну категорію російського мистецтва. Серед установ, які Семенік закликала до змін, були Музей сучасного мистецтва у Нью-Йорку, Музей мистецтв Філадельфії, Чиказький художній інститут, Бруклінський музей та Єврейський музей.
Труднощі та пошук компромісів
Музей сучасного мистецтва у Нью-Йорку на своїй нещодавній виставці “Солідарність” вирішив описати деяких художників як “народжених на території сучасної України”.
“Описати національність буває дуже складно, особливо тоді, коли доводиться це робити посмертно, – каже директор музею Ґленн Девід Лоурі. – Ми досліджуємо і ретельно підходимо до цих описів з урахуванням записаної національності митця в момент його народження й смерті, динаміки міграції, а також змін геополітичних кордонів”.
Музей Метрополітен розглядає зміни ще з минулого літа, консультуючись зі своїми кураторами та незалежними вченими. “Це відповідає зусиллям музею – постійно досліджувати та вивчати об’єкти у своїх колекціях, щоб визначити найбільш відповідний спосіб їх класифікації та представлення”, – йдеться у заяві музею.
На своєму сайті музей Метрополітен пояснює, що постать, яку вони називають “Танцівницею в українському вбранні”, спочатку ідентифікували як “жінку в російському костюмі”. Так її описали у журнальному записі 1899 року. “Проте дослідники довели, що цей костюм є традиційним українським народним вбранням, хоча й не вдалося встановити, чи були самі танцівниці родом із України”, – пояснили у Метрополітені.
Музей також змінив підпис до картини Куїнджі “Червоний захід”. Її виставили минулої весни, після того, як директор музею Макс Голляйн та виконавчий директор Деніел Вайс зробили заяву про підтримку України.
Відділ європейського живопису у музеї Метрополітен тепер описує Куїнджі як “українця, народженого в Російській імперії” для того, “щоб відобразити подвійну національність митця”.
“Він походить від греків, які перебралися до Маріуполя з південного узбережжя Криму у ХVІІІ столітті, – пояснюють на сайті музею. – Греків з Криму зараховують до понтійських греків, які походили з території сучасної північно-східної Туреччини і масово мігрували через навколишні регіони”.
Поки “Червоний захід” перебуває у безпеці у колекціях музею Метрополітен, Художній музей імені Куїнджі в Маріуполі, який був присвячений життю та творчості художника, істотно постраждав через російські авіаудари.
Від Чугуєва до Куоккали
Директорка Єврейського музею у Нью-Йорку Клаудія Ґулд, відповідаючи на запитання про те, чи у музейних колекціях переглядали ідентифікацію робіт, сказала, що її установа намагається застосувати прискіпливий підхід до класифікації, з урахуванням нюансів. “Для художників, народжених у Російські імперії чи Радянському Союзі, так само як і в інших регіонах з кордонами, які постійно змінювалися, ми зважаємо на історичні регіони на момент створення роботи та/або їхній нинішній еквівалент”, – прокоментувала вона.
Семенік, мистецтвознавиця з Києва, намагалася тиснути на музеї, які дотримувалися подібних поглядів.
“Україна – це не колишня Російська імперія. Росія колонізувала Україну багато століть тому”, – писала Семенік у січні у листі до Бруклінському музею.
Директорка Бруклінського музею Анна Пастернак каже, що відділ європейського мистецтва ще з минулого літа переглядає спосіб подання біографічної інформації, пов’язаної з національністю, “саме у відповідь на актуальні та складні питання спадщину імперії, колонізації та переміщення, які загострила війна в Україні”.
Музей розширює описи картин, вказує місце народження та смерті митця, а також зазначає зміну національних кордонів. До прикладу, тепер у біографічній довідці про Рєпіна йдеться: “Чугуїв, Україна (колишня Російська імперія), 1844 – 1930, Рєпіно, Санкт-Петербург (колишня Куоккала, Фінляндія)”.
Пастернак каже, що задовольнити усіх може бути надто складно: “Ми віримо, що такий підхід краще висвітлює історію війни, колонізації та незалежності, що може бути затьмарене при класифікації за національністю”.
