“За пів року поїдете додому, отримавши помилування…Ті, хто приїжджає і в перший же день скаржиться, що не туди потрапив, – ми робимо позначку “дезертир” і після цього – розстріл”.
Це сказав Євгеній Пригожин, засновник російської ПВК “Вагнер”, до групи ув’язнених у виправній колонії №6 в Йошкар-Олі – столиці регіону Марій Ел, за 645 кілометрів на схід від Москви. Після того, як у вересні 2022 року з’явилося це відео з СІЗО, така ж інформація доносилась до засуджених по всій Росії.
Що цікаво, 9 лютого Пригожин заявив, що “Вагнер” припинив наймати засуджених. “Ми виконуємо всі зобов’язання перед тими, хто зараз у нас працює”, – написав він.
(за матеріалами розслідування Bellingcat)
Зародження “Вагнера” і координація з Кремлем
“Вагнер” створили для війни проти України ще в 2014 році. Нову хвилю популярності він здобув після повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 року, особливо під час запеклої битви за Бахмут на сході України.
З великої кількості новин за останні роки відомо, що “Вагнер” проводив свої операції не лише в Україні, а й у Сирії, Центральноафриканській Республіці, Лівії, на Мадагаскарі й серед інших країн. У січні Міністерство фінансів США дійшло до того, що визнало “Вагнера” “транснаціональною злочинною організацією”.
Як зазначили аналітики з Центру Карнегі в 2019 році, користь цієї ПВК полягає в тому, що вона може робити (або стверджує, що може робити) те, чого не може російська держава та її офіційні інституції. Це “засіб, який Кремль використовує для вербування, навчання та розгортання найманців або для ведення війн чи забезпечення безпеки і підготовки дружніх режимів”.
“Усі докази вже давно вказують на тісну координацію між керівництвом групи “Вагнера” та ГРУ і ФСБ”, – сказала професорка Університету штату Арізона Кендіс Рондо в інтерв’ю Bellingcat.
Через засекреченість “Вагнера” важко перевірити точну кількість його бійців. Станом на січень 2023 року, за оцінками американського та британського міністерств оборони, там нараховувалося щонайменше 50 тисяч осіб. Керівник неурядової організації “Русь сідящая”, яка захищає права ув’язнених, каже, що це число стосується лише засуджених. Рондо ж сказала Bellingcat, що не вважає ці оцінки достовірними, і вважає, що вони “базуються з тих 30 тисяч чоловіків, які вважаються зниклими безвісти або звільненими з в’язниці з початку війни”.
Якою б не була ця кількість, “Вагнер” суттєво виріс з моменту створення. Той факт, що угруповання діє відкрито, свідчить про визнання його корисності для держави. І хоч приватні військові підрядники технічно є незаконними у РФ (стаття 359 російського кримінального кодексу), у 2018 році Путін заявив, що “Вагнер” не порушує російське законодавство.
Повертаючись до обіцянок Пригожина в’язням – прес-секретар президента Росії Дмітрій Пєсков 27 січня визнав, що Путін здійснює помилування засуджених, які воюють за “Вагнера”. І додав, що один із вагнерівців отримав від президента медаль за “героїзм” в Україні.
Як вихідці з тюрем пристають на службу
Місцеві ЗМІ повідомляли, що вербувальники “Вагнера” відвідують в’язниці в будь-якому куточку Росії: Тюмені, Челябінську, Кемерово, Ханти-Мансійському автономному окрузі та багатьох інших. У репортажі “Радіо Свобода” з в’язниці в Приморському краї зазначається, що за одну таку “агітпоїздку” зазвичай вербують понад 100 в’язнів. Пригожин також забирав з російських в’язниць іноземних громадян: один чоловік із Замбії та один із Танзанії загинули на сході України. Як писали ЗМІ, обидва чоловіки навчалися в Москві, перш ніж потрапити у в’язницю за злочини, пов’язані з наркотиками.
У в’язниці Йошкар-Оли Пригожин зазначив, що “Вагнеру” потрібні ув’язнені віком до 50 років. Втім, вік кількох завербованих засуджених значно перевищив цей ценз. Серед них – 59-річний Сєргєй Максименко, 55-річний Андрєй Бережних і 55-річний Ігор Куск.
Ці троє чоловіків примітні не лише своїм віком, а й тим, що очолювали жорстокі злочинні банди у 1990-х роках. Кожен із цих трьох намагався боротися за звільнення, а натомість – помер в Україні. Ким вони були були і як їхню смерть зустріли вдома – і розповідає нове розслідування Belligcat.
“Месник”: Андрєй Бережних
Андрєю Бережних було 55 років, коли він підписав контракт із “Вагнером”. У 2013 році Верховний суд Росії засудив його до 25 років позбавлення волі за вбивство та низку інших злочинів під час керівництва невеликою бандою в Саратовській області у 1994-2011 рр. Бережних також судили за замах на вбивство інших 10 людей.
Бережних організував свою банду у середині 90-х у Балакові, приблизно за 150 км від Саратова. Він головував у ній майже 20 років, аж поки його та інших членів угруповання не заарештували. За даними криміналістів, Бережних спочатку був водієм директора балаківського автосалону, з яким, власне, подружився. Продюсерам телешоу “Чесний детектив” цей чоловік розповів, що створив свою злочинну групу після вбивства боса, бажаючи помститися за смерть “близького друга”.
Як згадував Бережних, невдовзі злочинне угрупування перетворилося на комерційну структуру, і він набирав нових людей. Згодом все перейшло у торгівлю зброєю – і, схоже, це стало одержимістю. 6 жовтня 1994 року Бережних зі своїм колегою Андрєєм Курпачем напали з гвинтівками на групу молодиків, які виходили зі спортивного залу – трьох убили. За роки Бережних і його група скоїли ряд інших вбивств і замахів, в тому числі на місцевих власників бізнесу.
У 2003 році злочинне угруповання Бережних вчинило напад на саратовську телекомпанію СТВ із застосуванням гранатомета РПГ-26. У 2008 році він переїхав із Саратовської області до Москви, де нібито використовував прізвище “Бородич”. Згідно з повідомленням російського кримінального блогу, на момент арешту Бережних володів шістьма квартирами в Балаково.
У Telegram-каналі, присвяченому російському злочинному світу, пишуть, що Бережних загинув під час бойових дій в Україні 8 грудня 2022 року – через місяць з моменту підписання контракту з “Вагнером”. Місцеві новинні сайти з його рідного Балакового підтверджують це. Відспівали злочинця місяць по тому – на православне Різдво, у Свято-Троїцькому соборі Балакова. Місцевий сайт ритуальної служби завантажив (і заархівував) фотографії його труни та церковної служби, на яких не видно прихожан – на відміну від фото з іншими російськими військовослужбовцями і найманцями, які загинули в боях.
Росіяни неоднозначно сприйняли звістку про смерть Бережних. Наприклад, місцеве інформаційне видання Go64 називає його “героєм”. А видання SutyNews описало розкол серед місцевих жителів щодо “найвідомішого в’язня міста”. Коментарі мешканців Балакова на низці сторінок у ВК відображають цей розкол. Одна жінка написала: “Але чи може бути прощення для того, хто вбив сімох людей, багато з яких були невинними жертвами? А тепер його з почестями ховають у церкві, як героя”.
Інші були налаштовані дещо позитивніше. Одна місцева мешканка написала, що “Він міг би відсидіти свій термін, але свідомо вирушив у небезпечне місце, нехай і з власних мотивів. Можливо, він не герой в якомусь загальноприйнятому розумінні, але він, я вважаю, заслуговує на повагу. Хоча б за свій вибір стояти на захисті батьківщини, а не ховатися, як багато хто”.
“Олімпієць”: Сєргєй Максименко
Сєргєю Максименку було 59 років, коли його завербували “вагнерівці” під час відбування 25-річного ув’язнення в Республіці Мордовія – регіоні за 650 кілометрів на південний схід від Москви. Російські ЗМІ повідомляють, що він підписав контракт у вересні 2022 року. Це збігається зі звітом Gulagu.net про те, що 17 вересня Пригожин відвідав дві мордовські колонії (№7 і №17). За даними сайту, Пригожин завербував близько 240 ув’язнених з обох колоній.
Як і Бережних, Максименко загинув у грудні 2022 року в Україні. Згідно з відкритими судовими протоколами, Максименко очолював злочинне угруповання “Олімпія” в Пензі, яке протягом 1990-2000-хх років займалося проституцією, рекетом і вбивствами. Як лідер “Олімпії” Максименко в 2014 році був засуджений до 25 років позбавлення волі – це найбільше покарання серед 13 учасників банди, засуджених у Пензі.
Максименко взяв під свій контроль “Олімпію” у 1997 році. А вже після його арешту місцеве медіа описало, як банда зростала і встановлювала гегемонію над іншими злочинними групами, займаючись вимаганнями і сутенерством.
Із судових документів та російської газети “Коммерсант” відомо, що на початку 2000-х років “Олімпія” здійснила низку вбивств – переважно власників місцевих підприємств і лідерів конкуруючих банд. Регіональна влада РФ підкреслювала особливо сувору ієрархічну структуру, яку Максименко нав’язав групі, і жорстокість їхніх методів: у 2003 році злочинці з бейсбольними битами і мисливськими рушницями напали на сімох чоловіків і їхніх дружин у барі.
Декільком олімпійцям, до речі, пом’якшили покарання. У тому числі через те, що вони сприяли “розвитку спорту серед дітей” роботою спортивного залу “Олімпія”.
Місцеві сприйняли смерть кримінального авторитета в його рідній Пензі так само неоднозначно, як і у випадку з Бережним. Більшість ЗМІ просто оприлюднили факти з його біографії, кримінального минулого та смерті у “Вагнера”. Натомість головний редактор газети “Вулиця Московська” написав статтю, в якій хвалив рішення Максименка і заявив, що “він зберіг свій зухвалий дух”, пішовши воювати у немолодому віці.
Інформації про поховання Максименка мало, окрім тієї, що воно відбулося 4 січня на кладовищі в Пензі.
“Афганець”: Ігор Куск
“Вагнер” завербував Ігоря Куска у віці 55 років – він саме відбував 23-річне ув’язнення в Сиктивкарі, столиці Республіки Комі, що за тисячу кілометрів на північний схід від Москви.
Куск був ветераном війни Радянського Союзу в Афганістані. На відміну від Бережних і Максименка, він хотів воювати в Україні ще до того, як група “Вагнера” завербувала його у в’язниці – відповідного листа надсилав лідеру Чечні Рамзану Кадирову. Однак, замість того, щоб воювати разом із кадировськими угрупованнями, як от “Ахмат”, його забрав “Вагнер”. Чи відмовили йому чеченці і на якій підставі, невідомо.
Вдова Куска розповіла, як він приєднався до ПВК перед відправкою на фронт 25 липня – і це підтверджується повідомленнями про вербування “Вагнера” чоловіків із колоній у Комі влітку 2022 року.
Судові документи з вироку 2015 року детально описують, як Ігор Куск у 1998 році в Татарстані заснував своє злочинне угруповання, назване на свою честь – “Кусковські”. Воно було особливо активним у Нижньокамську та Казані. “Кусковські” відрізнялися тим, що в їхніх лавах було чимало ветеранів війни в Афганістані – їх іще називали “афганцями”.
Спочатку банда Куска діяла в тому ж масштабі, що й угруповання Бережних і Максименка: наприкінці 90-х вони займалися відносно малопомітними злочинами, а також замовними вбивствами. Згідно із судовими документами, їхнім першим відомим вбивством у 1998 році була розправа над місцевим електриком – його застрелили біля свого будинку вранці 30 грудня.
Але згодом їхні апетити зростали. У 2004 році Куска і його банду звинуватили у вбивстві двох директорів казанської будівельної компанії “Татсантехмонтаж” – на піку розвитку там працювало понад 1000 осіб. Будівельна компанія зв’язалася із злочинним угрупованням, і ці два вбивства, як стверджує російська прокуратура, пов’язані зі спробами гендиректорів спекатися від “Кусковських”.
Вбивство гендиректора Васілія Лузганова банда організувала в 2001 році – після звільнення співробітника, який проводив афери із закупівлями від імені Кусковського. Прокуратура встановила, що гендиректора Бориса Ваймана “Кусковські” вбили після ведення справ, які “розцінюються як такі, що суперечать орієнтирам” злочинної групи.
У той час, як похорони Бережних і Максименка були, сказати б, скромними, то поховання Куска стало помітною подією. Як пише видання Real New Times, на панахиду й похорон прийшло понад 700 осіб, а в процесії брало участь близько 100 автомобілів.
За даними російського ЗМІ “Голод”, Ігор Куск очолював ветеранські громади Татарстану, що забезпечило йому не тільки підтримку людей – це видно з його похорону, а й пом’якшення тюремного терміну. Куску, як і Максименку, пом’якшили вирок через те, що суд оцінив його “активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді”.
Як сказав татарстанський суддя в інтерв’ю “Реальному врємєні” у 2018 році, Куск “поєднував громадську діяльність [у спілках ветеранів] із кримінальною”. Сцена навколо похорону Куска збігалася і зі сценою зачитування його вироку – в обох подіях брали участь ветерани, яких він і представляв у профспілкових організаціях.
Нарешті “вільні”
Таке неоднозначне сприйняття смерті Максименка та Бережних може бути пов’язане просто з тим, що їхні найкращі часи минули – від них відійшло нове покоління злочинців.
Багато засуджених із “Вагнера” є одними з найжорстокіших елементів суспільства, і засудили їх набагато пізніше, ніж тих троє, про яких ідеться у публікації. Серед них чоловік, засуджений у 2017 році за побиття власної матері до смерті; чоловік, засуджений у 2017 році за вбивство двох жінок шляхом ножового поранення та удушення; і чоловік, який у 2012 році до смерті забив свого сусіда кочергою.
Досі залишається відкритим питання, скільки з цих ув’язнених досягнуть бажаного звільнення. Відомо, наприклад, про два десятки вагнерівців-в’язнів, яких помилували на публічній церемонії під керівництвом Пригожина.
Однак також надходила інформація про те, що бійцям ”Вагнера” продовжували контракти без їхньої згоди. Найближчими місяцями стане зрозуміло, наскільки реальним буде виконання обіцяних помилувань, оскільки перша хвиля завербованих влітку ув’язнених досягне кінця 6-місячного терміну.
Пригожин, який сам нібито колись був судимим, якось заступився за злочинців, що воюють в Україні. Якщо вони коли-небудь мали проблеми з правоохоронними органами після звільнення, – сказав він групі помилуваних ветеранів, – вони повинні йому подзвонити. “Вони повинні ставитися до вас з повагою”, – наголосив Пригожин.
У листі до спікера Держдуми РФ В’ячеслава Володіна 24 січня Пригожин закликав заборонити “дискредитацію” колишніх засуджених, які воювали в Україні, визначивши це як ”публікації негативного характеру”.
Зловмисникам може загрожувати до 5 років позбавлення волі (за дискредитацію і перешкоджання використання російських збройних сил, – Ред.).
