Понад рік росіяни атакують українські міста, руйнують лікарні, житлові будинки, вбивають цивільних. Українські слідчі буквально завалені доказами воєнних злочинів РФ. І розслідують їх блискавично.
В Україні вже зібрали досьє на 600 росіян, зокрема, політичних і військових чиновників. У списку підозрюваних є високопосадовці, включаючи самого міністра оборони Сєргєя Шойгу, і менш відомого громадськості полковника, відповідального за щонайбільш жорстокі повітряні атаки.
Міжнародний кримінальний суд у Гаазі відкрив дві справи про воєнні злочини, пов’язані з вторгненням Росії. Журналісти The Guardian поспілкувалися з посадовцями зі сфери оборони та колишніми військовослужбовцями, аби описати деяких командирів і генералів, яких звинувачує Україна.
ҐРУНТ переклав цю статтю.
Російські воєнні злочинці вже висять. Поки що на дошці
Для групування доказів у справах про воєнні злочини РФ українські прокурори використовують дошку 4 метри завширшки і 1,5 метра заввишки. На ній є імена та світлини осіб, які перебувають під слідством через причетність до злочинів. Там можна побачити сотні російських солдатів, розбитих на підрозділи – і так аж до верховного головнокомандувача Владіміра Путіна.
“Ми почали складати мапу російських командирів та генералів минулого року. І продовжуємо її оновлювати тиждень за тижнем”, – каже Олександр Фільчаков, головний прокурор Харківської області, який разом із колегами з інших регіонів працює над схемою від початку повномасштабного вторгнення.
“Маріупольський різник”
Якщо виділити епізод, який найвиразніше описує жорстокість російської війни, то це, безсумнівно, тримісячна облога Маріуполя. Згідно з офіційними даними української влади, тоді було вбито 22 тисячі людей. Руйнування міста порівнювали з атакою на Алеппо в Сирії. Своїми бомбардуваннями росіяни перетворили це місто на купу руїн після того, як приєдналися до війни в 2015 році на боці президента Башара Асада.
Обома російськими воєнними кампаніями керував генерал-полковник Міхаїл Мізінцев. Британський уряд через іще в березні 2022 року ввів санкції проти Мізінцева, вказавши на його роль у бомбардування Маріуполя та Алеппо.
Мізінцев був першим очільником Національного центру управління обороною Росії та опікувався створенням пафосного командного центру, розташованого у самому центрі Кремля.
“Його знають як надзвичайно хорошого організатора”, – каже колишній представник Міністерства оборони на засадах анонімності. Крім того, генерал мав тісні зв’язки з начальником генштабу РФ Валєрієм Герасимовим.
Зі слів військових експертів, у Маріуполі Мізінцев використав досвід, отриманий у Сирії, де він курував жорстокими бомбардуваннями. Як і в Алеппо, він спершу відрізав українські сили від ліній постачання, а потім почав стискати їх вулиця за вулицею. При тому росіяни використовували невибіркові бомбардування, через які цивільні не могли виїхати з міста. Після того генерал-полковник отримав прізвисько – “маріупольський різник”.
Ще на початку вторгнення стало зрозуміло, що серед військових, які воюють в Україні, було багато тих, хто має досвід із Сирії. Наприклад, 61-річного Юрія Ставицького, начальника інженерних військ збройних сил Росії, знали передовсім як очільника з розмінування Пальміри. У 2016 році ім’я Ставицького згадувалося у Panama Papers (Ідеться про витік конфіденційної інформації юридичної компанії Mossack Fonsecа, яка спеціалізується на роботі з офшорами, коли було розкрито інформацію про активи політиків та інших публічних діячів із різних країн, – Ред.). Документи показали, що Ставицький був власником фірми Asante Trade & Finance SA, зареєстрованої на Британських Віргінських островах.
“Був великий скандал у міністерстві. Ставицький ледь не втратив роботу і був змушений вибачатися”, – каже джерело.
Харків під касетними бомбардуваннями
Харківщина – один із найбільш пошкоджених російськими військами регіонів. Там застосовували, зокрема, незаконну зброю, вбиваючи сотні мирних жителів.
Фрагменти касетних боєприпасів РБК-500 і 300-міліметрових снарядів від РСЗВ “Смерч” знайшли у районах, де не було ані військових підрозділів, ані військової інфраструктури.
Центр інформаційної стійкості (CIR), який займається викриттям порушень прав людини, не лише визначив місця прильоту касетних боєприпасів на Харківщині та позиції, з яких вівся вогонь, а й відповідального за це командира. Його звати Алєксандр Журавльов – генерал-полковник, який допомагав Мізінцеву під час бомбардування Алеппо у 2016 році.
57-річний Журавльов став радянським офіцером ще в 1980-х роках, тричі бував у відрядженнях у Сирії й був удостоєний однієї з найвищих військових нагород Росії – героя РФ.
Крім того, численні дані свідчать, що Журавльов був єдиним високопоставленим російським офіцером, який міг підписати наказ про обстріл Харкова “Смерчами” із Бєлгорода.
Коли Україна здійснила неочікуваний контрнаступ і відбила майже всю територію Харківської області, Кремль звільнив Журавльова і замінив його на генерал-лейтенанта Романа Берднікова.
Будинок у Дніпрі, молл у Кременчуці: хто керує авіанальотами
27 червня з російської авіабази Шайковка у Калузькій області піднявся російський стратегічний бомбардувальник Ту-22М3. Він ніс протикорабельну ракету великої дальності Х-22, яку запустив із території Курської області. О 15:52 ракета влучила у великий торговий центр “Амстор” у Кременчуці, спаливши його на руїни. Тоді загинуло щонайменше 20 людей.
За даними українських прокурорів, виконавцем удару був 52-ий важкий бомбардувальний авіаційний полк, яким командує 51-річний полковник Олєг Тимошин.
Українські спецслужби також звинувачують Тимошина у причетності до ракетного удару по житловому будинку в Дніпрі, коли загинуло щонайменше 44 людини.
Про Тимошина насправді відомо не так багато. Він навчався у Тамбовському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків і почав командувати полком після смерті свого попередника, полковника Вадима Бєлослюдцева, у 2019 році.
Безпосереднім начальником Тимошина є Сєргєй Дронов – головнокомандувач військово-повітряних сил Росії. Дронов народився на території України.
Він служив пілотом під час російсько-чеченської війни 1994 року. А прославився через два десятиліття, керуючи російською авіацією під час інтервенції в Сирію. Москва надавала великої уваги повітряним атакам і здійснювала постійні авіанальоти.
Російська війна в Сирії розглядається як успіх, який підвищив статус ВПС РФ до рівня “найсильніших сил світу”. Цей імідж посилився у 2021 році, коли Дронов оголосив, що російська авіація отримає понад 60 нових і 200 модернізованих літаків. Вважається, що на початку повномасштабного вторгнення РФ мала понад 700 винищувачів, тоді як Україна – орієнтовно 64. Втім неспроможність Москви встановити домінування в небі викликала сумніви у здібностях Дронова.
“Дронов був надзвичайно корумпованим. Не дивно, що російська авіація зазнала невдачі”, – коментує Глєб Ірісов, екслейтенант ВПС Росії, який покинув військову службу у 2020 році.
“Бучанська різанина”
Коли росіяни минулого квітня відійшли із Київщини, то залишили по собі місце злочину просто гігантських масштабів. У Бучі виявили близько 458 тіл у десятках братських могил. Під завалами будівель у Бородянці та Гостомелі знайшли ще сотні трупів цивільних.
40-річного Азатбека Омурбекова назвали “різником Бучі” – саме він очолював війська, відповідальні за вбивства, зґвалтування та катування мирних жителів.
Омурбеков народився у радянські часи в Узбекистані. Наразі він є командиром 64-ої окремої мотострілецької бригади ЗС РФ. У 2014 році “за відмінні заслуги” його нагородив тодішній заступник міністра оборони Дмітрій Булгаков.
Де зараз перебуває Омурбеков невідомо. Низка джерел стверджує, що після відступу з Київської області Омурбеков перекинув своїх солдатів до Білорусі. За іншими даними, він дістався Бєлгорода, і там приєднався до інших полків в операціях у Харківській області.
Омурбеков, як і всі старші офіцери, що були розгорнуті в Україні, підпорядковувався наказам Олєга Салюкова – головнокомандувача сухопутними силами Росії. Під контролем цього генерала перебувають майже всі батальйони, які ведуть артилерійський вогонь та здійснюють вторгнення.
У свої 67 років Салюков є одним із найстарших високопоставлених чиновників російської армії. У Росії він відомий тим, що очолював щорічний “парад перемоги” на Красній площі. Салюков, загалом, поводиться невиразно, але має значний вплив у вищих ешелонах збройних сил РФ.
“Якщо ви хочете зробити кар’єру в армії, ви мусите отримати згоду Салюкова”, – каже експредставник Міноборони.
