Швейцарія постала перед дилемою. Як досягти того, щоб оборонна промисловість залишалася конкурентною, але в той же час дотриматися суворої лінії свого історичного “нейтралітету”? У швейцарському парламенті точаться палкі дебати довкола скасування заборони на реекспорт зброї швейцарського виробництва в Україну.
Ця дилема вже впливає на швейцарську оборонну промисловість. У Східній Європі точиться війна – і позиція Швейцарії насторожує звичних споживачів її оборонпрому. Як каже високопосадовець галузі, “ми просто втрачаємо свій ринок”.
Якою є ціна швейцарського нейтралітету та чи варто західним союзникам очікувати допомоги від цієї альпійської країни, розповідає авторка Breaking Defense Крістіна Маккензі. ҐРУНТ переклав її статтю.
“Якщо це блокується, то це вже проблема для Європи”
Під час нещодавньої зустрічі з міністром економіки Швейцарії Гі Пармеліном десяток керівників оборонних компаній розповідали про ситуації, коли вони очікували отримати певні замовлення з-за кордону, але не отримували.
“Деяким навіть надійшли листи з питанням, чи їхня компанія може гарантувати, що вони матимуть змогу ділитися та доставляти зброю, якщо союзникам по НАТО доведеться задіяти 5-ту статтю засновницького договору (5-та стаття прописує принцип колективної оборони НАТО – напад на будь-яку з держав розглядається як напад на всіх членів Альянсу, – Ред.). Жодна швейцарська компанія не може цього гарантувати, бо швейцарське законодавство не просто забороняє надавати іншим країнам зброю, а й забороняє доставку зброї до країн, які беруть участь у внутрішньому чи зовнішньому збройному конфлікті”, – розповів генеральний секретар Швейцарської федерації оборонної промисловості ASD Маттіас Золлер.
Наразі немає жодних ознак, що війна в Україні переросте у конфлікт, у який прямо буде залучене НАТО і доведеться задіяти положення про колективну самооборону. Але в той час, коли інші західні держави щедро жертвують на військову оборону України, тиск на Швейцарію зростає. Щонайменше в тому, щоб дозволити реекспортувати в Україну швейцарську зброю, яка вже продається іноземним арміям.
“Ніхто не просить Швейцарію постачати зброю Україні безпосередньо. Ми розуміємо, що це не сумісне з нейтралітетом. Йдеться про реекспорт швейцарської зброї та боєприпасів, які є на складах наших європейських партнерів. Якщо це блокується, то це вже проблема для Європи”, – зазначив посол Франції у Швейцарії Фредерік Журне.
Ця проблема стала морокою для швейцарського парламенту, який дискутує про філософські ідеї “нейтралітету”, і про те, що таке “оборонна” чи “наступальна” зброя. “Якщо Україна програє війну, європейська безпека опиниться під загрозою”, – зазначає Журне.
Таку ж позицію відтворила посол Нідерландів Хедда Самсон. Вона сказала, що розуміє дебати щодо нейтралітету, проте швейцарська влада мусить дослідити всі можливості для того, щоб підтримати Україну.
Делікатна жадність нейтралітету
Натомість швейцарський уряд хоче гарантій, що його не сприйматимуть як суб’єкта, який став на якусь сторону. Швейцарія дотримувалася нейтралітету 200 років, від дня укладення Паризького мирного договору у 1815 році. І тепер там не хочуть, щоб військове обладнання, виготовлене у країні, потрапило до якихось сторонніх рук.
Кілька резонансних подій у попередні роки все ж змусили насторожитись. До прикладу, швейцарські ручні гранати, продані до ОАЕ, начебто використовувались на війні у Сирії. Боєприпаси, експортовані в Катар, потрапили до Лівії. А в 2008 році тренувальні літаки Pilatus PC-9, ймовірно, опинилися на озброєнні в Чаді.
Якщо говорити про Україну, то Швейцарія потрапила у заголовки газет у листопаді після того, як відмовила Німеччині у дозволі відправити до Києва 12 400 снарядів швейцарського виробництва для зенітних установок Gepard. (До речі, Німеччина знайшла альтернативний шлях – просто зробила замовлення безпосередньо у вітчизняного виробника Rheinmetall.)
Після цього скандалу виник новий – щодо 96 танків Leopard 2 німецького виробництва, законсервованих на складах у Швейцарії. Німці хотіли викупити ці машини на заміну тим, які передали Україні.
Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус укінці лютого письмово запевнив свою швейцарську колегу Віолу Амхерд, що танки не надсилатимуться в Україну. Вони або залишаться у Німеччині, або надійдуть до країн-партнерів по НАТО та ЄС, “щоб закрити прогалини, утворені постачанням танків Leopard 2 [до України], та покращити постачання запчастин”.
Швейцарія примхливо розцінила це як вторинну військову підтримку Україні. Міністр оборони відповіла, що продасть “Леопарди” лише тоді, коли парламент офіційно виведе танки з експлуатації. А вже тоді, як заявив речник Міноборони Швейцарії Ренато Кальберматтен, “нехай Rheinmetall робить із цими танками те, що хоче”.
Коли йдеться про танки, то Швейцарія мусить долати і виклики для власної безпеки. Командувач збройних сил Швейцарії, генерал-лейтенант Томас Зюсслі сказав, що “з військової точки зору країні потрібен кожен танк, а рішення про те, чи продавати бойові танки, є політичним”.
Безпековий комітет швейцарського парламенту обговорить це питання 27 березня. Частина законотворців, як і генерал, будуть стверджувати, що Швейцарія потребує танків. Але багато хто й далі використовуватиме старий аргумент про нейтралітет.
Наприклад, Філіп Маттіас Брежі, голова партії “Центр” (до якої належить і міністр оборони) сказав, що парламентський комітет має обговорити не лише запаси танків, а й те, чи продаж не виглядатиме, як оборудка – “що було б делікатним з точки зору права про нейтралітет”.
Швейцарія втрачає репутацію. На черзі – швейцарські сир і шоколад?
Загалом, питання про нейтралітет належить до тих, із яким швейцарське суспільство не може впоратись. Опитування, опубліковане на початку березня, показує, що 50% респондентів підтримують дозвіл на реекспорт швейцарського військового обладнання в Україну, натомість 46% – проти. Це ж дослідження виявило, що більшість населення підтримує нейтралітет країни – 68% вважають, що у нейтральної позиції є майбутнє.
Політичні та філософські суперечки поставили швейцарську оборонну промисловість у скрутне, заплутане становище.
Згідно з даними ASD, Асоціації аерокосмічної та оборонної промисловості Європи, у Швейцарії працює близько тисячі виробників та постачальників, багато з них належить американським та європейським власникам. Щороку ці компанії продають обладнання на суму понад $2,5 млрд і підтримують 14 тисяч робочих місць. Звіт Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI) інформує, що за підсумками 2019 року Швейцарія була дванадцятим експортером зброї у світі.
Генеральний секретар швейцарської ASD Маттіас Золлер розповів, що свіжі дані, опубліковані у Швейцарії, свідчать, що країна поліпшила експортні показники на 12,25%. Та він вважає їх оманливими. Перед тим у швейцарського експорту було падіння. А частину минулорічного зростання забезпечив продаж систем ППО для Катару перед чемпіонатом світу з футболу.
Відповідаючи на питання про реекспорт зброї, Золлер сказав, що обговорюється шість різних законодавчих пропозицій щодо дозволу. “Проте цей рік – рік виборів. Ніхто не хоче йти на такі кроки”. Три пропозиції передбачають розробку окремих законопроєктів, іще три – депутатські поправки до законів. “Це забере час”, – каже Золлер.
У той час, коли нейтральна країна відлежується у затінку найбільшого з часів Другої світової війни конфлікту в Європі, лідери швейцарського оборонпрому стурбовані тим, що “репутація та імідж швейцарської надійності можуть постраждати від цієї ситуації”, заявив міністр економіки Гі Пармелін.
Золлер зазначає, що “ми не потребуємо винятків із закону – нам потрібна чітка норма”.
“Проблема в тому, як нас бачать інші держави, – каже представник федерації. – Якщо вони не бачать нас як надійних партнерів, вони не купуватимуть у нас”.
