Росія як майстер насильства. Колонка Тімоті Снайдера

Олександра Кучечук
Російський терор

Ніч на 16 травня запам’яталася для усіх киян – вона стала однією з найгучніших за весь час повномасштабної війни. Тієї ночі Повітряні сили ЗСУ знищили шість аеробалістичних ракет “Кинжал”, які, якщо вірити російській пропаганді, для української ППО збити майже неможливо. 

Чому російським пропагандистам не вдалося “відсвяткувати” чергову ракетну атаку та наскільки важливою є українська протиповітряна оборона, пише американський історик Тімоті Снайдер на платформі Substack. ҐРУНТ переклав його думки.


Черговий акт тероризму

Ніч на 16 травня була важкою для всіх у Києві. Росія атакувала столицю України шістьма “гіперзвуковими” балістичними ракетами “Кинжал”, трьома іншими балістичними ракетами, дев’ятьма крилатими ракетами “Калібр”, шістьма безпілотниками “Shahed-136/131” та трьома іншими дронами. Атака почалася близько третьої ночі, і декілька годин місто не спало через вибухи. 

Попри незвичний масштаб, це була вже восьма атака Росії на Київ лише цього місяця. Це злочин серед інших злочинів, терористична атака серед інших терористичних атак. У цій страшній війні Росія претендує на право тероризувати українське населення. Вона атакує Київ та інші міста не тому, що прагне знищити військові цілі, а тому, що хоче вбити та поранити мирних жителів або ж знищити інфраструктуру, аби цивільне населення мерзло та голодувало.

Під час цієї атаки Росія намагалася знищити українські системи протиповітряної оборони, які рятують життя українців. Їх встановили через те, що вже понад рік Росія запускає ракети по Києву та інших містах України. Атакувати об’єкти ППО – це ніщо інше як спроба залишити цивільне населення України заручниками російських ракет. Це так, як убити рятувальника, щоб зберегти можливість топити дітей.

Словом “тероризм” часто зловживають, не в останню чергу завдяки самій Росії, де нещодавно заарештували двох артистів, яких звинувачували у “підтримці тероризму” через театральну постановку. Так працює російська пропаганда: ми вагаємось, чи варто вживати слово “тероризм”, тому що самі терористи використовують його для опису того, що тероризмом не є.

Ми маємо працювати над тим, щоб зберегти поняття, необхідні для характеристики російської поведінки, навіть якщо російська держава прагне позбавити їх сенсу. Запускати ракети та безпілотники по місту – це, безумовно, тероризм. Якби без жодної на те причини Сполучені Штати запустили балістичні ракети по Торонто? Безперечно, це був би тероризм, серед багатьох інших речей.

А що, якби в цьому гіпотетичному сценарії американські лідери та пропагандисти обгрунтовували їхні дії якимись безглуздими причинами? Що, якби вони стверджували, що канадці та американці – це насправді один народ, а канадці, які цього не усвідомлюють, мають бути вбиті? Що американо-канадський кордон є нелегітимним через особисті погляди Джо Байдена на минуле? Що англомовні в Канаді потребують об’єднання зі своєю справжньою американською батьківщиною? Що прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо є нацистом?

Російський фашизм

Усі ці безглузді заяви, які для Росії і є (з певними змінами) виправданнями для нападу на Україну, лише погіршують ситуацію. Насправді, саме в цей момент тероризм стає фашизмом.

Ми стикаємося з тими ж проблемами зі словами: так само, як російська держава зловживає словом “тероризм”, практикуючи тероризм, вона зловживає й словом “фашизм”, практикуючи фашизм. Стверджуючи, що вторгнення в Україну якось спрямоване проти фашизму, кремлівський режим ускладнює усвідомлення, що саме їхні дії є фашистськими. Дійсно, тотальне безглуздя російського вторгнення є фашизмом. Його ознаками є перевага прагнень над причинами та піднесення насильства як природної форми політики. Ось що таке фашизм.

Після ракетних атак по українських містах російські пропагандисти зазвичай виходять на екрани телевізорів, щоб це відсвяткувати. З безпечної відстані в Москві вони вихваляються зруйнованими будівлями, втратою води та електроенергії, а загиблих людей називають “свиньми”, “паразитами”, “бісами” тощо. Смерть сприймається як правильне закінчення для їхньої історії дегуманізації. Це є щоденним фашистським вихованням російських глядачів.

Захист України крок до завершення війни

Насправді ж наступного дня після ракетної атаки було небагато причин для “святкувань”, адже всі російські ракети та безпілотники збила українська ППО. Київ прокинувся від того, що було гучно, але жодна з російських ракет чи безпілотників не досягла своєї цілі. Киянам доводиться жити з усвідомленням того, що Росія хоче їхньої смерті – але крім того вони знають, що їх захищають. Звісно, для України добре, коли її громадяни захищені. Але перш за все на них не повинні нападати.

blank
Перехожі дивляться уламки збитої російської ракети в Києві, 16 травня

Росія ж має зазнати невдачі. Що довше триває ця війна, тим довше росіян навчають, що національна гордість означає отримувати задоволення від безглуздого вбивства цивільного населення з безпечної відстані. Ракети запускають з територій, далеких від кордонів України, з кораблів та літаків, яким нічого не загрожує. Люди просто натискають на кнопки. Пропаганду випускають у Москві – люди просто дивляться на камери. Хоча в той же час росіяни знають, що Україна не має змоги збивати їхні ракети, особливо нібито непереможний “гіперзвуковий” “Кинжал”.

Незалежно від того, наскільки страшно всім киянам, успішна самооборона міста – це лише один маленький крок до завершення війни. Російський фашизм ґрунтується на почутті безкарності, на вірі в те, що Росія – це майстер насильства, перед яким недолюди-українці повинні здригатися й поступатися. Саму цю ідею потрібно зробити безглуздою. А це можливо тільки через захист України – та поразку Росії.

Вам також сподобається

@2022-2024 — Ґрунт

Новинна стрічка