Станом на ранок 8 лютого кількість загиблих унаслідок смертоносного землетрусу в Туреччині та Сирії зросла до 8 тисяч, а число поранених сягло 40 тисяч. Десятки міст опинилися в руїнах, зокрема, древня архітектура часів Античності. Репортер The New York Times Бен Габбард розповідає з місця стихійного лиха, що цей землетрус нагадує своїми масштабами біблійні трагедії.
Команда NYT поговорила зі свідками катастрофи – медіа ҐРУНТ переклав ці свідчення.
Салва Абдул Рахман
– Я наразі далеко від свого дому. Я в наметі. Тут величезна кількість дітей, немовлят, жінок. Ми без світла, тут немає електрики. Сидимо у темряві. Тут дуже холодно.
Я маю побачити свою сім’ю. Моя мама і сестри в іншому місці, далеко від мене. Вони живі, але мій дядько і його діти загинули під завалами.
Нам потрібні машини, щоб допомогти дістати людей з-під руїн. До сьогодні під завалами є люди. Нам потрібна міжнародна допомога.
Жінка, анонім
– Мені 27 років. Ще минулої ночі я думала, що маю чудове життя і милий дім.
Я прокинулася від дуже гучного звуку, озирнулася і побачила, що все тремтить. Я сіла на підлогу, прикрила голову. Здавалось, що я помру.
Я просто чекала. Це тривало десь півтори хвилини, але відчувалося, ніби дуже довго. Потім я швидко взяла свої речі. Казала сусідам: “Ходімо! Ходімо! Швидше!”. Ми вийшли на вулицю, і вже там я почала дякувати Богу: я назовні.
Навколо був натовп, дуже багато людей. Вони кричали, плакали, тремтіли. Ішов сніг із дощем, було холодно – а багато людей вийшли на вулицю без верхнього одягу. Я віддала комусь свій шалик. Я жива, я вижила, дякувати Богу.
Ґаро Пайлан, парламентар Великих національних зборів Туреччини
– Я щойно був біля зруйнованих будівель. Це жахливо. Хоча ми за 250 кілометрів від епіцентру, але тут безліч зруйнованих будинків. Місто не було готове до цього землетрусу.
Люди бояться заходити у свої оселі. Зараз дуже холодно, вони сплять у машинах. Люди спустошені. Хтось усе ще намагається врятувати своїх близьких з-під завалів, а хтось через шок може тільки спостерігати.
Кожних 15 хвилин ми відчуваємо афтершок (підземні поштовхи, які йдуть після землетрусу, – Ред.). Деякі з них сильні, деякі незначні.
Тут я намагаюся організувати гуманітарну допомогу. У нас немає достатньо рятувальників і люди дуже злі через це.
Під завалами досі перебувають люди. Раніше ми їх чули – але зараз вони затихли. Час – наш ворог, холод – теж наш ворог. Я не думаю, що ми зможемо дістати людей з-під завалів живими завтра або післязавтра… Тому нам справді потрібно, щоб рятувальники прибули до ранку. Бо потім може бути надто пізно.
На жаль, у мене загинуло троє родичів – троюрідний брат, його дружина і їхня дитина. Інша їхня дитина тяжко поранена.
Я маю бути сильним, я відповідальний за цих людей, і я намагаюся їм допомогти. Я не спатиму, бо рятувальники продовжують працювати. Намагаюся допомогти людям просто побути у нормальних умовах цієї ночі. Тут дуже холодно.
Фредді, сирієць, під час землетрусу перебував у своєму будинку в місті Алеппо
– Ми живемо у місті, де є дефіцит електрики, тому коли все почалося, було повністю темно. Наш дім побудований добре, тому, на щастя, руйнувань не було. Навпроти нас пологовий будинок. Його дах, стіни – все впало на вулицю, на припарковані машини. Всі машини розчавило.
Так сталося з багатьма будівлями. За три квартали є будинок, який повністю зруйнувався. Люди там жили і там загинули. Деякі мої знайомі теж там померли. Один із загиблих був приблизно мого віку, старший за мене на два роки. Він помер у своїй кімнаті. Його розчавило.
Коли ти живеш у місті, яке охоплене війною, то зрештою до всього звикаєш. Я бачив, як людей убивають снайпери. Я бачив, як терористи підривали будинки ракетами. Коли ти бачиш землетрус чи інше стихійне явище, то просто маєш якось із цим впоратися. Бо що ти можеш зробити? Завтра життя продовжиться.
Бен Габбард, кореспондент The New York Times
– Перший землетрус був у понеділок вранці, між 4:00 і 5:00. Люди спали у своїх домівках. Було доволі холодно. Того ж дня, трохи пізніше, стався наступний землетрус. Це було у центральній Туреччині, на Півдні, поблизу кордону з Сирією. Епіцентр був поблизу міста Ґазіантеп.
Обидва землетруси були потужними. Магнітуда першого – 7,8 бала. Вперше за понад 80 років у Туреччині стався такий сильний землетрус. Другий був дещо слабшим, з магнітудою 7,5.
Рятувальники йдуть цими місцями і намагаються почути голоси, щоб знайти тих, хто залишився живими і витягнути їх.
У зоні стихійного лиха опинилося чотири чи п’ять великих міст, а також багато менших міст, розкиданих на обширі у понад 250 миль. Отже, ми говоримо про величезну територію.
Деякі райони повністю знищені. Були великі будівлі, які просто впали і стали купами уламків. На відео видно, як будівля повністю руйнується, як картковий будиночок.
Це сталося у важкий час і у важкому місці. Країна має справу з дуже-дуже сильною інфляцією. Це підірвало сімейні бюджети, ціни зашкалюють. Також у повітрі відчувалася політична напруга.
Щодо території землетрусу, то це дуже близько до кордону з Сирією, де понад десять років триває жахлива громадянська війна. У Туреччині 3,6 мільйона сирійських біженців, багато з них живуть у злиднях і є дуже вразливими. Подія на зразок землетрусу руйнує їхні будинки та все те, що вони мають.
Території, які постраждали в Сирії, – неймовірно бідні. Навряд чи вони думають про будівельні норми. Багато цих людей живуть у нашвидкоруч побудованих притулках, іноді в недобудованих житлових будинках, іноді в погано побудованих багатоквартирних будинках. Тому вони були набагато більш вразливі до землетрусу.
З одного боку, це чудово, що так багато країн проявили ініціативу і запропонували свою допомогу, свої рятувальні бригади. Однак майже всі ці пропозиції були зроблені Туреччині. Дуже мало людей пропонували допомогти Сирії. Сирія – це дуже проблемне місце. Люди здебільшого не люблять Башара Асада, вважають його воєнним злочинцем і не хочуть допомагати.
Цей землетрус приніс величезну кількість смутку. Потрапити під щось подібне – це доля, якої не побажаєш жодному суспільству. Цей землетрус – біблійного масштабу, про який ми читали в Старому Завіті.
