На біса ти поліз? Як Путін провалив війну в Україні

Анатолій Максимов
Путін в печалі

Війна в Україні досягла вражаючої віхи: через шість місяців після початку вторгнення Владіміра Путіна битва все ще триває. Практично ніхто – включаючи й самого Путіна – не думав, що Україна зможе стримувати могутнє російське військо від лютого до кінця серпня, при невеликому постачанні зброї з Заходу, при певних заявах підтримки з боку західних лідерів і кількох табличках “Ми стоїмо поруч із Україною” на галявинах у США, пише видання Newsweek.

Ганебне планування і шок розвідки

Українські захисники проявилися направду завзятими і рішучими. Натомість російська армія мусила потерпати через погане лідерство на полі бою, гіршу зброю та непрацюючі ланцюги постачання.

Росіяни також були скуті самим Путіним. Він хибно зчитав ситуацію у світі й особисто віддав наказ на нищівне вторгнення в бажанні скинути уряд в Києві. Він наказав почати захоплювати Донбас. Це виявилося провальним, і російські збройні сили ослаблюються у процесі. Він не дослухався до генералів, перевищував повноваження і звільняв їх. А ще з десяток генералів загинули на війні. Згідно з даними розвідки США, у страху розізлити свого правителя командири приховували від нього ключову інформацію. 

Із таким же завзяттям Путін боровся і з самими росіянами, розчавлюючи внутрішні свободи та ховаючи правду про російські втрати. Загиблих і поранених вивозили під пеленою ночі та зволікали з повідомленням родичів. В американській розвідці розповіли, що були вражені побаченим. Найважливіше: вони побачили, наскільки низько президент Росії цінує своїх людей.

“Путін, як і будь-який диктатор, якого ми могли бачити у сучасній епосі, думає, що він знає все краще за власну армію й більше за будь-якого експерта”, – сказав високопосадовець із розвідки, який працює з темою Росії. Він попрохав про анонімність задля того, щоб говорити відверто.

Путін служив у армії СРСР лише кілька місяців, як повідомлялося, в артилерії, перш ніж почати довгу кар’єру офіцера КДБ. За 22 роки на чолі російської держави Путін стояв за трьома війнами на периферії своєї країни, а також за операціями в Сирії. Ці війни підживили його віру в те, що він є топовим генералом Росії. При тому переконали його, що російські збройні сили є повністю модернізованими та оновленими, а тому – непереможними.

Погані рішення російського лідера та його безмежне его стали тими факторами, котрі визначили, як завершиться війна проти України. Путін міг би й пережити поразку, але його армія простує до розгрому, а країна стоїть на краю руїни.

blank
Фото – DANIEL LEAL/AFP/GETTY

Перша помилка 

Американська розвідка погоджується, що коли президент Путін дав наказ розпочати вторгнення в Україну, він був упевнений, що російську армію зустрічатимуть із вдячністю, і населення чекатиме її як “визволителів”. Путін так довго казав собі й росіянам, що два народи насправді є одним цілим, і що вони мають спільну історію, культуру, релігію й навіть мову, аж сам почав у це вірити.

Після загарбання Криму та частини Донбасу у 2014 році Путін запланував нове вторгнення. Він був певен, що Україна за попередні вісім років ослабла ще більше – на чолі з колишнім комедіантом, найбільшою перемогою якого були “Танці з зірками”. 

Лютневе вторгнення мало на меті скинути Зеленського і захопити цілу країну. Росія розмістила десятки тисяч солдатів у Білорусі, погрожуючи Києву. Зважаючи на разючу перевагу в кількісних показниках, Путін очікував, що уряд у Києві впаде за 72 години. Якоюсь мірою Захід і сам доклався до таких уявлень, адже переоцінив російську спроможність воювати і недооцінив здатність України себе захищати. Втім лише самому Путіну вірилося в те, що його потуга, поєднана з українською слабкістю, означатиме впевнену та швидку перемогу. 

Київський фронт зупинився майже відразу. Усі припущення про якийсь воєнний російський план розвіялися. Наземні сили не мали змоги просуватися із достатньою швидкістю. Шляхи були забиті, а постачання [боєприпасів] не встигали за витратами. Хоча спеціальним та аеромобільним силам і вдалося висадитися, вони зіткнулися зі спротивом та оточенням. Повітряні та ракетні війська, які націлювалися на те, щоб знищити українську оборону, копіюючи американську практику, влучали повз заплановані цілі або не докладали достатніх і правильних зусиль. Тому вони провалили ще й цю місію. 

“Він думав, що зможе встановити домінування над Україною дуже швидко, – сказав директор ЦРУ Вільям Бернс на Аспенському безпековому форумі. – Складно не сприймати це як стратегічний провал для Путіна та Росії”. 

blank
Фото – UKRAINIAN PRESIDENCY

Без “плану Б”

Україні в ході війни вдалося змінити тактику. Особливо з новою американською зброєю та боєприпасами. “У нас немає ресурсу, щоб вкрити територію трупами та бомбами, як це робить Росія”, – каже міністр оборони України Олексій Резніков. Він додає, що для України “важливо змінити тактику і битися по-іншому”. 

Зміна української тактики символічно й буквально співпала з отриманням високомобільних артилерійських ракетних систем HIMARS. У якомусь сенсі HIMARS є метафорою для всього арсеналу ракетних систем залпового вогню і далекобійної артилерії, котрі передали США та Західна Європа. Їхньою найважливішою особливістю є не так дальність та радіус дії, як дуже точні снаряди. Це дозволяє докладати менше зусиль для отримання очікуваного ефекту, як показали далекобійні атаки на мости на Дніпрі та на російські бази.

Сам Путін застряг у тупику. Він не може або не хоче реагувати на зміни на полі бою. Російські солдати і постачання, якого вони так потребують, швидко вичерпуються. І тактика Росії, котра жорстко насаджується Кремлем, залишається зашкарублою. 

Декілька джерел у розвідці США розповіли, що Путін дуже злий на своїх генералів. Головним прорахунком було наполягання на тому, що російські сили мають відкрити чотири окремі фронти: на півночі – проти столиці, на сході – проти другого за величиною українського міста Харків, на південному сході – проти Донбасу та на далекому південному заході – у напрямку важливого міста та порту Одеса. Ця загарбницька стратегія передбачала швидку перемогу. Путін не був зацікавлений у довгостроковому плануванні. Він не мав “плану Б”.

Himars
Фото – Генштаб ЗСУ

Високоточна зброя проти лобових атак 

Москва опинилася у ситуації, коли не може збільшити кількість ракетних ударів через загальне зменшення запасів. Вона не може наростити авіаудари по українському тилу, бо її літаки й далі вразливі для систем ППО. Втім їхні польоти й так не вражали… Наземні сили втратили понад третину своєї потуги і вже не мають у собі жодного потенціалу для бліцкригу. Залишається одне – ракети та артилерія малої дальності для завдання шкоди перед висуванням своїх військ. 

Росія не має бездонного потенціалу вести війну. І хоча Путін увесь час продовжував уперто спрямовувати збройні сили у фронтальну атаку, ця стратегія є абсолютно програшною.

Більше того, Україна, незважаючи на свої високі втрати, змогла мобілізувати всемеро більше сил, ніж Росія має на полі бою. І люди вже не є проблемою для офіційного Києва. Запас української живої сили завжди був більшим, аніж це описувалося у медіа. І країна просто насичена добровольцями. Багато західних аналітиків, здається, упустили факт української переваги у цьому аспекті, наче досі живуть в епосі, коли Америка билася з Саддамом Хусейном та його “четвертою армією світу”. Тепер оглядачам варто знати, що кількісні показники можуть бути оманливими. Також їм слід враховувати роль сучасного озброєння. Армія може випустити багато артилерії або скинути багато бомб, але гарно налагоджена зброя, котра б’є по правильних цілях, має набагато більший ефект. І Україна у цьому неперевершена. 

“Путін помилявся у припущеннях, що йому вдасться зламати альянс і зламати українську волю”, – сказав директор Вільям Бернс. Саме через те, що справи пішли так недобре на полі бою, ЦРУ й упевнене, що Путін “відмовився від попередніх цілей”. Він уже не хоче захопити всю Україну чи утримувати території поза Донбасом. 

blank
Фото – GETTY

Путін кричить

Усього через три тижні війни Путін вирішив відступати на київському фронті. Він звільнив полководців і навіть призначив нового генерала командувати на півдні. За даними із кількох американських урядових джерел, Путін посварився з головою власної розвідки та міністром оборони, відстороняв скептиків. І згодом Путін іще більше все ускладнив. 

Путін відхилив план наступу на донбаському фронті – а то була основна місія [“спеціальної воєнної операції”] – і наполіг на тому, щоб цілі розширилися на південь. Він заявляв, що вся Україна включно з чорноморським узбережжям буде захоплена. Цей крок поглибив прірву недовіри між Путіним та військовослужбовцями, сказав генерал-лейтенант сер Джим Гокенхалл, директор британської військової розвідки. 

“Політичне втручання Кремля починає даватися взнаки, – додає старший посадовець у військовій розвідці США на умовах анонімності. – Путін кричить про потребу більших інновацій, але в той самий час наполягає на суворій централізації у прийнятті рішень. Без децентралізації, без заохочення до ініціативи та ризику на полі бою вам залишиться лише негнучка стратегія. Тому ми бачимо, що Росія спирається на вогневу міць, дальні удари артилерії, РСЗО та ракет”. 

Росія сунеться вперед, спричиняючи великі руйнування. Але без шансів пройти повз українських захисників.

Україна викриває справжню “міць” армії РФ

І хоча прорахунки та провали Путіна були істотними, ця війна безжально оголила сутність ще й російської армії. 

У попередні роки багато писалося про нову російську доктрину “гібридної війни” – поєднання кількісної переваги військ зі спецопераціями та кібератаками – але це не подіяло в Україні. А традиційний елемент збройних сил – механізовані війська, піхота та артилерійські підрозділи – ледве що не розвалився через системні проблеми.

Згідно з висновком оглядачів, які досліджують російську армію, широко розповсюджена корупція, архаїчна та шкідлива система знущань і сувора політика призначень, котрі не зважають на втому та психічний стан особового складу, спричинили до появи виснаженої, заляканої, демотивованої та непідконтрольної наземної сили. Кількість солдатів, які втекли з поля бою або відмовилися воювати, сягла епідемічного рівня, кажуть оглядачі.

Загальні втрати вбитими і пораненими становлять близько 80 тисяч солдат. Міноборони РФ не може впоратися із пошуком та озброєнням людей для військової служби, пропонує пільги та премії, але все одно не в змозі відшукати живу силу.

blank
Фото – AZIZ KARIMOV/GETTY

Піонери, вагнерівці, чеченці

У світі лунає багато критики щодо російських найманців – особливо з “Компанії Вагнера”, які влилися у регулярне військо і дотримуються більш жорсткої тактики. Втім саме вони є ключовою частиною у військових зусиллях. Москва збирає контрактників задля того, щоб уникнути клопоту з паперовою роботою, призовом, правами солдатів та їхньою платнею. Вони сформували чеченський та інші “добровольчі” батальйони. Значна частина зібрана з обходом законів про призов і контрактну службу. 

Зважаючи на те, що все більше молодих чоловіків та жінок у Росії відмовляються воювати в Україні, Росія намагається звабити засуджених та інших неблагонадійних громадян долучитися до війни, обіцяючи їм спеціальну платню та ветеранські пільги. 

Путін також створює новий молодіжний рух по всій країні, котрий нагадує радянську піонерію. Розвідка США вважає, що його головна мета – мілітаризація суспільства, створення підтримки для збройних сил, а також і протистояння зростаючій проникності глобальних медіа та західної культури. Преса та інтернет піддалися ще більшій атаці у Росії, бо вільна журналістика нібито поширює “фейки” про Україну. Будь-яке співчуття, яке громадяни виявляють до людських жертв війни, подається як “вседозволеність” у суспільстві. 

Тисячі антивоєнних демонстрантів затримали від початку широкомасштабної війни. Вплив путінських репресій на російське суспільство важко оцінити, втім американські розвідники розповіли, що ЦРУ фіксує виїзд росіян, які можуть дозволити собі покинути країну. А число тих, хто поїхав і не повернувся, подвоїлося за рік – ідеться щонайменше про два мільйона з початку війни. 

blank
Фото – ARIS MESSINIS/AFP/GETTY

Ядерна опція 

Через неможливість змінити стратегію на реальному полі бою і нестачу людей та спорядження для подальшої ескалації Путін може погодитись на перемовини або ж оголосити собі про уявну перемогу. Або – він може подумати, що найкращим шляхом до перемоги (чи виживання) є ядерна активність. 

За путінською ядерною зброєю спостерігають “дуже, дуже уважно”, сказав сер Джон Гокенхалл. Американські лідери докладають зусиль, щоб понизити ядерну температуру та риторику від самого початку конфлікту й тихо тиснуть на офіційний Київ, щоб українці не атакували цілі на території Росії через загрозу ескалації. Такий підхід створив тактичну перевагу для Москви, яка має змогу атакувати і здійснювати постачання своїх військ зі сховків у Білорусі та Росії, всього за кілька кілометрів від кордону з Україною. Вже у цьому сенсі ядерна зброя виявилася ефективною: путінські атомні бомби стримали Захід від втручання. 

З іншого боку, дуже складно уявити, що Путін віддасть наказ застосувати боєголовки. Не видно військової цілі, достатньо важливої чи привабливої, щоб витрачати на неї ядерну зброю. Три чверті мільйонного війська України розтягнуті на 2500 кілометрів фронту, в тилу та на багатьох базах та аеродромах. Це неможливо порівняти із 15 мільйонами людей, які стояли один навпроти одного на нацистсько-радянських фронтах Другої Світової війни в Європі. Саме за тієї епохи, коли солдати масово скупчувалися на полі бою, і зародилося ціле поняття “тактичної” ядерної зброї. 

Проблема у мисленні аналітиків “ядерної опції” є в тому, що вони переносять ці історичні битви на сьогодення, попри факт, що наразі в Україні перебуває заледве 110 тисяч солдатів РФ. Зловісний опис війни в Україні як “наймасштабнішої битви з часів Другої Світової війни” підтримує тезу, що ядерна зброя може бути корисною на полі бою. 

Втім невідомо, що саме думає Путін про здатність ядерної зброї виграти війну. 

Зупинка на Донбасі

Росія закінчила свою десятилітню війну в Афганістані у 1989 році. Чи той відхід буде моделлю для України? Від 72 годин, до тижнів, а тоді до місяців війни – путінську армію завжди описували як ту, що йде вперед, натомість українську – як ту, що заледве тримається і живе лічені дні.

Образ із українським відчаєм допоміг Президенту Зеленському досягти найголовнішої цілі тоді, коли Україна перегруповувалася після першого удару – це дозволило аргументувати свої наполягання надіслати Україні зброю, допоки ще не пізно. І тепер Москва є стороною, яка намагається уникнути чергової принизливої поразки на заході та на півдні.

Минуло майже чотири місяці з моменту відходу Росії з Київської області та початку другої фази наступу на Донбас. Росії не вдалося завдати жодного нокаутуючого удару. Вона добилася локальних перемог у Сіверодонецьку та Лисичанську величезною людською ціною і відтак захопила Луганську область. Але потім путінська армія знову зайшла у глухий кут. Якщо російські війська і рухаються вперед, то це відбувається вкрай повільно і з великими втратами. Такі коливання виснажують і без того деморалізовану московську силу. 

Розвідка США та НАТО сходяться в думці, що Україна зазнала стільки ж втрат у загиблих і поранених, що й Росія. Але бойових дух українських сил, які тримають оборону, залишається сильним. У той час, коли Путін кидає у м’ясорубку виснажених російських солдатів, Україна змогла залучити свіжі сили та з’єднання. Багато активностей спрямовані на те, щоб зберегти українських солдатів.

Битва за Донбас, якою керує Путін, – це більше про бомбардування, ніж про кулі. Наземні сили стримані. Натомість Росія вдається до старих способів ведення війни, здійснюючи повітряні та ракетні атаки та поливаючи українських захисників тисячами артударів щодня. Україна завжди відчувала нестачу зброї, але з новими західними поставками вона нарощує здатність проводити далекобійні удари, у котрих якість превалює над кількістю, а точність – над грубою силою. 

Ірпінь
Фото – AP

Не 72 години, а рік. Не поразка, а перемога

На південний захід від Донбасу поле бою виглядає вже інакше. Росія загрузла на терені і навіть втрачає захоплені території. Її позиції на захід від Дніпра відрізані, бо українським силам вдалося пошкодити головну дорогу та залізничні мости через річку, відрізаючи російські сили від постачання. Розвідка США фіксує, що Росія пересуває додаткові сили в цей район, при тому, що 25 тисяч російських солдатів на правому березі наразі за крок від ізоляції.

Зміни в українській тактиці – від утримання лінії фронту і до примушення росіян відчувати дефіцит через перерізання логістики – насправді продовжують війну. Війна на виснаження – це не лише знищення солдатів і танків на передовій. Україна атакує склади боєприпасів, паливо, постачання та інші потреби поза лінією фронту. 

Український генерал Дмитро Марченко, командир на півдні, сказав, що Херсон на 100% буде звільненим. Марченко не наводить жодних конкретних дат, коли український контрнаступ на Херсонщині принесе плоди. “Я би не хотів братися за прогнози. Але якщо в нас буде та кількість озброєння, яка нам була обіцяна, яка нам необхідна, то, думаю, навесні наступного року ми будемо святкувати перемогу”, – сказав Марченко.

Путін гадав, що війна закінчиться значно раніше. І от його суворі й рішучі противники з упевненістю дивляться вперед: “Наступного року”. 

Вам також сподобається

@2022 –  Ґрунт

Новинна стрічка