Попри допомогу західних партнерів, Україна й досі покладається перш за все на зброю радянського зразка. Для цього їй потрібні старі боєприпаси, які доводиться шукати по всьому світу.
Як Болгарія стала одним із постачальників боєприпасів Україні, і чому вона змушена надавати свою допомогу таємно, розповідає The New York Times, а ҐРУНТ пропонує переклад статті.
Робота проста, небезпечна – і скоро відкриється для працевлаштування нових робітників: наповнити 122-міліметровий артилерійський снаряд радянського зразка вибухівкою, що зробить його смертоносним.
Для мешканців Костенця – гірського занепалого містечка на заході Болгарії – це чудова можливість, незважаючи на ризики. Адже за цим стоїть збільшення робочих місць на заводі з виготовлення боєприпасів “Терем”, який розташований на околиці міста.
Завод припинив виробництво 122-міліметрових снарядів у 1988 році, коли підійшла до кінця “Холодна війна”. Та тепер конвеєри запрацюють знову. Вторгнення Росії в Україну перетворило зброю та боєприпаси радянських часів на критично важливий ресурс, необхідний Україні для того, щоб протистояти російській агресії.
І от взимку, через 35 років після того, як останні 122-міліметрові снаряди вийшли із заводу “Терем”, підприємство відновило виробництво.
Здавалося, що маленькі міста Болгарії, де значна частина населення налаштована проросійськи, навряд чи можуть стати опорою в плані військової підтримки України. Однак повномасштабна війна триває вже рік, а українська армія, попри притік сучасного західного озброєння, все ще покладається перш за все на зброю, котра працює з боєприпасами радянського зразка. Сполучені Штати та їхні союзники з НАТО не виробляють таких снарядів.
Це змусило західні країни витрачати мільйони доларів для пошуку альтернативних джерел, а також налагодження обхідних шляхів, які дозволили б приховати транзакції та уникнути політичних наслідків і російської помсти. Ті пошуки й привели їх до одного з найбільш віддалених районів Східної Європи, таких, як Костенець чи невелике містечко Сопот, де розташований ще один завод із виготовлення зброї.
Нещодавно представники посольства США були присутні на церемонії перерізання стрічки на новій виробничій лінії у Костенці. Урочистості проходили за межами заводу, в закинутій невеликій будівлі на краю міста. Нові робочі місця можуть зробити це підприємство одним із найбільших роботодавців у Костенці.
“Це дуже важливо для міста”, – каже заступниця міського голови Маргарита Мінчева.
Справи в місті Сопот теж покращилися. Тут розташований ВМЗ, Вазовський машинобудівний завод – збройове підприємство, яке дає роботу значній частині місцевих мешканців. Нещодавно від глухих вибухів у місті тремтіли шибки – ймовірно, через випробування щойно виготовлених боєприпасів.
Роками ВМЗ був основним джерелом доходу для жителів Сопота. “У місті, мабуть, немає жодної родини, члени якої не працюють чи коли-небудь не працювали б на заводі. У нас практично немає безробіття – безробітні лише ті, хто не хоче працювати”, – каже мер міста Деян Дойнов.
Болгарія історично має тісні зв’язки з Росією, хоча країна є частиною ЄС та НАТО ще з початку 2000-х років. Минулого літа, коли виявилося, що Болгарія постачає зброю Україні, у політикумі країни, де є потужна опозиція проти збройної допомоги офіційному Києву, виник фурор.
Згідно з оцінками уряду, минулого року експорт зброї з Болгарії стрімко зріс і сягнув 3 мільярдів доларів, що приблизно в п’ять разів перевищує продажі за кордон 2019 року.
Болгарія – це не єдина країна, яка надає Україні військову допомогу та не розголошує цього публічно. Люксембург постачає в Україну зброю, що походить із Чехії. Посередники зі Сполучених Штатів шукають снаряди на заводах Боснії та Герцеговини, Сербії та Румунії. Велика Британія сформувала секретну оперативну групу для озброєння України, про що свідчать документи, отримані NYT.
Важливість таких джерел росте, оскільки Україна спалює боєприпаси недосяжними темпами. За словами генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, швидкість використання снарядів у багато разів перевищує теперішній рівень виробництва. “Це створює навантаження на нашу оборонну промисловість”, – каже Столтенберг.
Упродовж останніх місяців Україна витрачала від 2 до 4 тисяч артилерійських снарядів щоденно. Але, ймовірно, вона потребуватиме ще більших запасів, щоб повернути захоплені Росією території. Минулого літа були моменти, коли сама Росія використовувала до 50 тисяч снарядів на день. Відтоді ця кількість значно впала, і тепер Росія теж страждає від нестачі боєприпасів.
Сполучені Штати збільшують власне виробництво артилерійських снарядів у шість разів, але вони переважно виготовляють боєприпаси для гаубиць стандарту НАТО.
З початком вторгнення Україна та її союзники почали скуповувати озброєння радянського зразка скрізь, де тільки можна. Українські державні компанії просили посередників в Америці та інших країнах шукати танки, гелікоптери, літаки та міномети.
Потенційні постачальники озброєння відгукнулися на цей попит. У червні минулого року продавець зброї з Чехії запропонував Україні придбати боєприпаси та десяток радянських штурмових літаків, виготовлених між 1984 і 1990 роками, свідчать документи, котрі має NYT.
Велика Британія і Сполучені Штати фінансували угоди через посередництво третіх країн і брокерів, якщо країни-виробники не хотіли, аби факт постачання зброї Україні став публічним, кажуть джерела, ознайомлені з домовленостями.
Секретна група, яку створило британське міністерство оборони, зосереджувалася на отриманні боєприпасів радянського зразка. Це завдання ставало все складнішим, адже війна триває, а великі постачальники вичерпали наявні запаси.
У червні минулого року Велика Британія уклала угоду з Пакистаном про купівлю 40 тисяч артилерійських снарядів і ракет, виготовлених урядовою компанією. Згідно з умовами контракту, Британія мала заплатити румунському посереднику за купівлю пакистанської зброї. В офіційних документах транзакції йдеться, що амуніцію передадуть з Пакистану до Британії, і жодної згадки про Україну там немає.
Керівник із експорту румунського брокера Romtehnica Маріус Росу каже, що ця угода провалилася, бо пакистанський постачальник не зміг доставити боєприпаси. Росу пояснює, що його компанія не відправляє зброю в Україну. Хоча клієнти з інших країн, цілком ймовірно, можуть купити у них озброєння, щоб потім надіслати Україні. “То вже не наша проблема”, – коментує він.
Такі бюрократичні лазівки дозволяють болгарським посадовцям надавати Україні військову допомогу й залишатися “під прикриттям”. Хоча приховати це не зовсім виходить.
“Війна в Україні у розпалі. То хіба ми не знаємо, куди експортуватимуть снаряди?”, – каже Люба, 41-річна продавчиня продуктового магазину в Костенці. “Це не велика наука – зрозуміти, що їх відправлять в Україну”, – додає вона.
Збройна промисловість Болгарії відігравала особливу роль ще після занепаду Радянського Союзу. Вона постачала зброю обом сторонам у ірано-іракській війні та Лівії, а після розпаду СРСР – повстанцям в Анголі та Шрі-Ланці.
Навіть після приєднання Болгарії до Європейського Союзу та НАТО збройна промисловість країни продовжувала виробляти боєприпаси радянського калібру. Це знадобилося тоді, коли Сполучені Штати відправили війська до Афганістану та Іраку. Американські союзники у цих країнах використовували зброю радянських часів, а для того, щоб їх спорядити, США купували боєприпаси у Болгарії.
Після початку громадянської війни в Сирії в 2011 році там також з’явилися болгарські боєприпаси – ймовірно, як частина зусиль із озброєння угруповань, які воювали проти сирійського режиму. Це стало причиною непорозумінь між Болгарією та Росією, котра підтримувала уряд Башара Асада у Сирії. Російські найманці отруїли болгарського торговця зброєю в 2015 році (йдеться про Омеляна Гебрева, – Ред.), а болгарські компанії з виготовлення зброї сколихнула серія незрозумілих вибухів.
Продавчиня Люба побоюється, що наявність збройового заводу “Терем”, який теж постраждав від вибуху у 2014 році, перетворює Костенець на мішень для росіян.
“Ми звичайні люди. Ми, мабуть, ніколи не дізнаємося, що саме вони там роблять”, – каже вона.
Полегшити шлях до того, щоб стати постачальником зброї в Україну, допомогли дуже вчасні вибори. Восени 2021 року, коли Росія вже готувалася до повномасштабного вторгнення, до влади у Болгарії прийшла нова партія. Тодішній прем’єр-міністр Кирил Петков вирішив, що Болгарії саме час відвернутися від Росії та повернутися на Захід.
“Ми хотіли бути на правильному боці історії”, – сказав Петков у нещодавньому інтерв’ю.
До урядової коаліції Петкова входила історично дружня до Росії партія, яка відмовлялася надсилати зброю Україні. Тож влада знайшла обхідний шлях, який дозволив Болгарії на офіційному рівні заперечувати, що вона озброює Україну – уряд мав схвалити експорт озброєнь до інших країн ЄС, зокрема до Польщі. Опинившись там, амуніція могла потрапити в Україну вже без участі Болгарії. Продажі зросли, а заводи збільшили потужності.
І хоч уряд Петкова пішов у відставку через кілька місяців, однак експорт боєприпасів в Україну продовжився. Навіть незважаючи на те, що частина болгарських політиків критикувала рішення допомагати у боротьбі з Росією.
Жителі міста Сопот кажуть, що на ВМЗ збільшили виробництво, і тепер завод працює з понеділка по суботу.
“ВМЗ був і є невід’ємною частиною життя міста”, – каже 63-річний робітник, який працює на підприємстві понад чотири десятиліття.
Визнають це жителі Сопота чи ні, та війна в Україні стала частиною їхнього повсякденного життя.
“Це прозвучить цинічно, якщо я скажу вам, що хочу миру, – поважно каже чоловік. – Але я ж працюю на заводі з виробництва зброї”.
Головне фото – euractiv
