Біолабораторії, ядерна загроза, нацисти: як фактчекери протистоять російській пропаганді

Іван Антипенко
Фактчекери

Журналісти пишуть нашу історію. Ми ж хочемо поділитися їхніми. 

Разом із Львівським медіафорумом, організацією, яка підтримує «здорові медіа» в Україні, ми створили спецпроєкт «Сміливі свідчити: як журналісти змінюють хід війни». Ми розповімо шість історій – про медійників, які продовжували працювати в окупації, про тих, хто взяв до рук зброю й поповнив лави ЗСУ, про журналістів, які стали жертвами російської війни, і про тих, хто працює фіксерами та фактчекерами.

Вони не залишили українців і світ у інформаційному вакуумі.


«Для нас це фейки, а для них – новини», – каже Олександр Гороховський у розмові з ҐРУНТом. Олександр – засновник проєкту з протидії дезінформації «БезБрехні». Десять місяців тому, коли Росія пішла на Україну із повномасштабним вторгненням, в українських фактчекерів істотно побільшало роботи: потоки фейків стали шквальними, а неправда – бездонною. Проєкт «БезБрехні» від початку року опрацював приблизно 800 кейсів із пропагандою, починаючи від вигадок про «нацистів» до «бойових голубів» і «біолабораторій».

Чи змінилася інформаційна політика Росії проти України? Які ключові наративи і фейки поширювали кремлівські пропагандисти? Чи були вони успішними у своїх інформаційно-психологічних операціях? Як мінімізувати вплив ворожих атак? ҐРУНТ розбирається у цьому із фактчекерами та експертами з медіаграмотності. 


Спочатку була пропаганда

Росія використовує проти України багатошарову пропаганду, яка передбачає використання і «одноразових» фейків, і довготривалих наративів.

«Перелік базових наративів, про які ми говорили вісім років, зберігся і увійшов до офіційної версії Кремля щодо вторгнення в Україну», – каже заступниця головного редактора фактчекінгового проєкту StopFake Вікторія Романюк.

До так званих «базових» належить давній наратив, начебто «Україна – фашистська/нацистська держава». А якщо це дійсно так, то потрібно провести «денацифікацію». Іще один довгограючий наратив – «держава, яка не відбулася». Тому тепер Росія нібито воює не проти українців, а проти колективного Заходу і НАТО як потужного противника, який начебто хотів напасти першим.

Російські пропагандисти також поширювали твердження про те, що Україна несе потенційну ядерну загрозу (Чорнобиль, Запорізька АЕС), а отже її треба нейтралізувати.

«З’явилися і нові наративи, – продовжує Вікторія Романюк. – Тепер вони спрямовані не лише на внутрішню російську аудиторію, і навіть не на українську (тому що ми маємо певну стійкість до цього), а часто на західну аудиторію. Наприклад, історії про те, що Україна є джерелом харчової кризи, не дотримується «зернової угоди». Або – енергетична криза».

Буча і Кременчук – приклади цинічної брехні

Найбільш огидні фейки, які створювала ворожа пропаганда цього року, пов’язані із запереченням російських воєнних злочинів, зазначає у коментарі ҐРУНТу старша аналітикиня VoxCheck Валерія Степанюк. Вона називає конкретні топоніми, пов’язані з брехнею росіян – Буча, Оленівка, Вінниця, Кременчук.

«Російська пропаганда поширювала різні версії подій, спотворювала факти і придумала виправдання своїм діям. Коли йдеться про випадок із обстрілом торгового центру в Кременчуці, то в Росії було кілька версій розвитку подій. Вони змінювались протягом кількох днів і суперечили одна одній. За однією з версій, торговий центр не працював, а будівлю використовували як склад зброї для ЗСУ», – розповідає Степанюк.

Фактчекери спростовували російську брехню, розбираючи її на деталі.

«Для спростування цього фейку потрібні були деталі на відео з місця подій, де видно легкові авто, фото чеків з магазинів у день ракетної атаки, відео від відвідувачів ТЦ, які б підтвердили, що там не було техніки, а магазини працювали у звичному режимі», – перелічує аналітикиня VoxCheck.

Зі слів Валерії Степанюк, для того, щоб спростувати масштабні фейки, потрібно багато джерел. Ідеться не лише про офіційну інформацію від українських посадовців, а й дані супутникових знімків, перехоплення розмов російських військовослужбовців, висновки міжнародних організацій, незалежних розслідувачів тощо. 

Фактчекерка додає: у величезному потоці інформації неможливо все спростувати, особливо якщо моніторити фейки «вручну». Тому експерти VoxCheck бралися за розвінчування найбільш віральних фейків або тих, які можна пояснити аудиторії за допомогою реальних доказів.

Олександр Гороховський із проєкту «БезБрехні» теж був вражений цинізмом брехні довкола вбивств у Бучі. Неслася ціла хвиля абсурдних фейків про те, що страшні злочини росіян – це постановка. 

«Тут варто виділити фейк, створений на основі російського матеріалу і росіянами ж спростований – ідеться про використання манекенів людей, яких демонстрували як трупи. Це подавалося як докази постановки в Бучі. Виявилось, що ці кадри взяли із російського серіалу. Сама режисерка відреагувала на цей фейк, заявивши, що це нісенітниця, що були використані робочі кадри зі зйомок фільму», – каже Гороховський.

Найважче спростовувати вигадані історії, де з фактів – лише назви міст чи організацій, зазначають експерти. При тому теорії змови та конспірологічні версії є значно цікавішими для споживачів, аніж самі спростування. 

«Із найбільш абсурдних фейків – російські вигадки про «бойові наркотики ЗСУ». Звичайні знеболювальні препарати, знайдені на території заводу компанії «Мікрохім», російська пропаганда представила як «бойові наркотики» з таємної біолабораторії. Російські телеканали навіть зняли сюжет із території заводу», – згадує Валерія Степанюк.

Українці вже мають імунітет

Загалом, у 2022 році українці стали стійкішими до впливу дезінформації. Про це свідчать висновки дослідження «Українські медіа, ставлення та довіра у 2022 році», проведеного на замовлення організації Internews.

Опитування проходило у липні-вересні цього року. Вибірка охопила 4000 респондентів у 12 областях України. Дослідження засвідчило, що українці не піддаються на основні наративи, які просуває агресор. Наприклад, у тезу, що війну між Україною та Росією спровокували США, вірять приблизно 20% опитаних. Для порівняння, минулого року вірило 50%. Також 85% респондентів не ведуться на ворожий меседж про те, начебто міста на Донбасі знищує не Росія, а українська армія.

Дослідження також показало, що аж 83% опитаних знають про існування неправдивих новин. Але чи всі вміють їх розпізнати?

«Серед тих, кому відомо про такі [неправдиві] матеріали, 3/4 декларують, що вміють відрізняти неправдиві новини від правдивих. Рівень впевненості спонукає людей думати, що проблема не є нагальною, адже тільки 37% обізнаних вважають проблему дезінформації актуальною», – йдеться в  результатах опитування. 

Під час практичного тесту з розпізнавання дезінформації лише 14% респондентів змогли правильно оцінити достовірність трьох запропонованих у ході тестування новин. Іще 72% правильно визначили хоча б одну новину.

«Відсутність довіри знижує здатність чинити спротив»

Експерти зазначають, що інформаційні атаки в лоб типу «давайте скинемо Зеленського» не дають очікуваного росіянам ефекту. Всупереч очікуванням пропагандистів, Збройні Сили України, Президент і волонтери мають високий рейтинг довіри. Втім довкола кожної інституції можна відшукати певні слабкі місця, і якщо інформаційно-психологічні операції працюють комплексно, то вони можуть досягати бажаного ефекту.

«Люди реагують на той спектр проблем, який входить у категорію наших базових потреб і цінностей, – пояснює Вікторія Романюк зі StopFake. – Сьогодні для нас є важливим фактор ресурсів, електроенергії, води, ми турбуємось через родичів на окупованих територіях або близьких людей у ЗСУ. Це все важливо, це про наше відчуття безпеки, здоров’я. Якщо ми зараз отримаємо повідомлення, що в нас вимкнуть світло на місяць, очевидно, це стане темою номер один для обговорення. На це й спрямована ворожа інформаційна політика – посіяти страх, паніку, сумніви, недовіру до влади, енергетиків. А відсутність довіри – знижує нашу здатність чинити опір», – пояснює аналітикиня.

«На початку великого вторгнення росіянам вдалася кампанія з мітками. Люди  були дезорієнтовані, збиті з пантелику, всі шукали їх на дорогах, будинках, – коментує засновниця ініціативи «Як не стати овочем», медіаекспертка Оксана Мороз. – Тепер це – електроенергія. Росіяни просувають таку ж схему, як і при пандемії: теорії змови, конспірологія, тридаційний розкол Сходу проти Заходу, багатих проти бідних. Навіть якщо зараз глянути, що поширює антиковідний рух, то це традиційні меседжі – «Україна продає електрику», «в Одесі немає світла, а у Львові є».

Пані Мороз додає, що серед впливових інформаційних кампаній росіян можна виокремити історію з вторгненням із території Білорусі. Усі десять місяців у нашому медійному полі постійно говорять про загрозу білоруського нападу, щось прогнозують, ці чутки підживлюються різними джерелами – і це має загальний вплив на настрої українців.

Зі спостережень Олександра Гороховського, влітку цього року було багато фальсифікацій із документами, спрямованих на дискредитацію влади і військового командування. Поширювались фейкові накази типу «відвести всі Байрактари із фронту», «відкрити кордони, щоб до України зайшли польські війська», і нібито секретні документи про приховування величезної кількості втрат.

Російська пропаганда вивчає наші суспільні настрої, визначає чутливі теми, відшуковує старі політичні інтриги і використовує їх для інформаційних вкидів. Зокрема, росіяни прагнуть дискредитувати Президента України, використовуючи фейки про наркотики.

«Вони мають задані вектори і прямолінійно їх відпрацьовують. З нашого досвіду, весь масив фейків можна розділити на три шари. Перший – проти наших громадян, військових, влади. Тут працюють із темами, які можуть нас зачепити. Другий стосується міжнародних відносин, позиції України у світі, дискредитації нас і союзників. Наприклад, Лавров каже, що Україна неправильно виконує «зернову угоду», бо там є якийсь пункт. Ми відкриваємо угоду і дивимось – такого пункту там немає. Третій вектор – суто «ватний». Він розрахований підтримувати рівень агресії до України і загалом уже стале інформаційне поле, в якому роками живе їхня аудиторія. Для нас це фейки, а для них – новини. Написати правду про те, що в Маріуполі людей убили росіяни неможливо для російської пропаганди: вони в це просто не повірять», – пояснює Гороховський. 

Пропаганда скрізь – і в окупації, і за кордоном

Російська пропаганда особливо активно працює на окупованих територіях України. Нещодавно ҐРУНТ писав, які наративи і методи Росія використовувала на Херсонщині. Інформаційні операції там відбуваються на тлі репресій, тиску, медіаблокади.

«Коли Росія захоплює територію, то перше, що вона робить – знищує зв’язок, обрізає можливість комунікувати через інтернет чи мобільні мережі. І водночас насичує інформаційний простір своїми джерелами. Звісно, на окупованих територіях складніша ситуація. Люди живуть у страху», – констатує Вікторія Романюк із проєкту StopFake.

Також кремлівська пропаганда активно втручається у медіапростір інших країн. Росія намагається звинуватити Україну у так званій зерновій кризі, і саме на українців покладає відповідальність за виникнення енергокризи. 

«Якщо раніше Росія говорила, що українці помруть без російської газу, і це була тема, яку вони запускали щоосені, то тепер вони говорять, що без російського газу замерзає Європа, – наголошує Вікторія Романюк. – Розповідають страшилки, знімають емоційні відео, фото, які часто виявляються маніпулятивними».

Експертка додає, що новим потужним антиукраїнським наративом для західної аудиторії стали мігранти. Європейцям намагаються розповісти про «поганих українців, які заполонили західні країни». 

Зі слів Романюк, останнім часом посилилися інформаційні атаки, спрямовані на українсько-польські взаємини. Україну залякують тим, що «західні області стануть колонією Варшави», а полякам розповідають, що українці колись убивали їхніх родичів і навіть тепер несуть їм лише загрозу. Приміром, росіяни розганяли у польському медіапросторі фейк про те, що українські біженці принесли до Польщі СНІД.

Такими інформаційними кампаніями Росія прагне досягнути кілька цілей: зменшити підтримку України від союзників, нав’язати свої уявлення про «історичну справедливість», легалізувати вторгнення. Проте глобальна мета РФ – створити відчуття втоми у світі від «української проблеми», показати всім, що війна насправді нікому не вигідна і так підштовхнути до компромісу. Звісно, на умовах Росії.

Чи буває хорошою пропаганда, якщо вона від «хорошого росіянина»?

Під час активної фази вторгнення росіяни почали використовувати завуальовані методи впливу на українську аудиторію. Значну роль у цьому процесі відіграли так звані російські опозиціонери, ліберали, антипутінці, «хорошиє русскіє», яких досі слухають в Україні.

«Вони легалізовані в нашому інформаційному просторі. Легалізовані історично – тому що українці роками дивилися їхню аналітику, захоплювалися їхньою творчістю. І так само легалізовані через поточну роботу тих же арестовичів, – пояснює Оксана Мороз. – Багато хто звертається до росіян з аналітикою по Україні, ніби вони володіють якимись інсайдами [із Росії]. І це дуже смішно, тому що, з одного боку, ми вважаємо, що ці люди опозиційні до Путіна, але чомусь допускаємо, що Путін або його люди розказують їм про свої плани. Це нонсенс». 

«З іншого боку – українці досі шукають хороших росіян. Коли ми опублікували дослідження з цієї теми, я була шокована, яка кількість українців вважає, що аналіз висловлювань цих осіб і підтвердження фактів, що вони приховано працюють на російську пропаганду – це розкол між українцями та росіянами», – дивується пані Оксана. 

Олександр Гороховський згадує про кейс із російською журналісткою Мариною Овсянніковою, яка нібито протестувала проти війни в ефірі російського державного телеканалу. На погляд засновника проєкту «БезБрехні», то був приклад класичної ІПСО.

«Ця операція мала кілька етапів і цілей. Спочатку – закласти наратив про хороших росіян для західної аудиторії, посіяти сумнів у правильності санкцій, бо є росіяни, які проти війни і вони страждають. Далі вони спробували підсунути її нам. Створили інформаційний привід, що Овсяннікова їде в Україну, даватиме прес-конференцію і розказуватиме, як боротися з пропагандою. Це не вдалося, але вона була в Україні і писала про Одесу, Київ, про те, що її тут вражає», – зазначає Гороховський. 

«Ми повинні чітко розуміти мету»

Універсальної відповіді, як мінімізувати вплив ворожих інформаційних атак, не існує. У кризових умовах звичайні рішення можуть не працювати. 

«Люди часто йдуть в інфопростір не за інформацією, а за емоціями, – коментує Вікторія Романюк. – Це хибний підхід. Якщо розглядати медіа як джерело заспокоєння і позитивних емоцій, то є великий ризик обманутися».

Фактчекерка підкреслює: в умовах війни споживачі повинні чітко розуміти мету, з якою вони заходять в інформаційний простір. Якщо йдеться про життєво необхідну інформацію, тоді потрібно користуватися офіційними джерелами і перевіреними медіа. Не варто довіряти анонімним телеграм-каналам, заспокійливим гороскопам чи псевдорадникам.

«Перевіряти інформацію, дивитися на структуру, наявність джерел, посилань, пробувати критично оцінити якість посилань. Але головне – розуміти: є емоційний контент, а є факти. Інакше можна потрапити в пастку емоційного приємного або неприємного контенту. На жаль, реальність жорстока, не така, як нам хочеться. Ми маємо навчитися сприймати її такою, яка вона є, і пробувати критично підходити до джерел інформації, щоб правильно реагувати і приймати рішення», – пояснює Вікторія Романюк.

Оксана Мороз зазначає, що в момент, коли люди перебувають під впливом страху, паніки і стресу, доносити до аудиторії раціональні думки вкрай складно. Державним інституціям теж важко адаптуватися під нові особливості комунікації.

«Уявіть, ми пережили черговий масований ракетний удар, який посилюється інформаційними вкидами про електроенергію, тепло. І от ви виходите і говорите якусь раціональну заяву. Люди цього просто не почують. От вийшов Залужний і сказав раціональну заяву (йдеться про застереження, що росіяни можуть розпочати нову атаку на Київ у лютому, – Ред.). Що ми бачили в соціальних мережах? Люди впали в паніку. І це були ті ж люди, які раніше кричали: «Чому ви не попередили нас перед 24 лютого?». Тобто ми перебуваємо в такому стані, що говорити зараз раціонально вкрай важко», – каже Оксана Мороз. 

Експертка додає, що роз’яснення спрацьовують тоді, коли суспільство заспокоїлося. Скажімо, якщо йде інформаційна атака на волонтерів, то не висловлювати контраргументи у момент напруги, а почекати декілька днів, щоб люди краще усвідомили, що відбувалося. 

Якщо якісь теми довго тягнуться в інформаційному просторі, то про них періодично варто говорити далі, щоб люди зрозуміли паттерн. 

«Ми маємо рухатися в напрямку, подібному до вакцинації. Якщо ми як експерти бачимо, що щось в інформаційному просторі відбувається, то про це потрібно говорити заздалегідь. Так, це можна порівняти із поширенням фейку. Але це така доза вакцинації, з якою людина зможе потім ефективніше впоратися, зрозуміти загрозу, убезпечити себе», – розповідає медіаекспертка.

Оксані Мороз наша боротьба з російською пропагандою нагадує «гасіння пожежі». В майбутньому українцям варто взятися за розробку системних політик із протидії дезінформації. Пані Оксана називає фактчекінг інструментом для експертів: він не набув масовості. «Об’єктом інформаційних атак є масова аудиторія. А вона – не захищена», – констатує Мороз.

«Якщо ви візьмете фармацевтику, там є таблетки, які можна купити самостійно, без рецепту. Є операції, які проводить лікар. Є діагностика, яку ви робите самі – а є та, яку роблять медики. Щось схоже має бути і в інформаційному просторі, – порівнює Оксана Мороз. – Нам треба пройти через велике переосмислення. Воно має відбутися і в Україні, і в усьому світі». 

Матеріал створено у межах проєкту Supporting Journalism in Distress, який реалізує ГО «Львівський медіафорум» за підтримки National Endowment for Democracy (NED).

Вам також сподобається

@2022-2024 — Ґрунт

Новинна стрічка