Вода прибуває щохвилини: Херсон долає випробування після підриву Каховської ГЕС

Іван Антипенко

“Я будував цей будинок все життя, скільки себе пам’ятаю, – каже херсонець Валерій, показуючи на панораму широчезного Дніпра, яка відкривається з другого поверху його будинку. – Ну, ось результат будівництва. Сусіди знизу, може, будуть евакуйовуватися – до нас вода ще не дійшла, буду вдома. Раптом що – тривожна валізка у нас зібрана ще з тих часів, з окупації”.

6 червня на Каховській гідроелектростанції пролунали вибухи. Внаслідок підриву греблі вода стрімко пішла вниз за течією, спричинивши екологічну катастрофу та підтопивши десятки населених пунктів на лівому і правому березі Дніпра. Руйнація греблі унеможливлює подачу води до Криму Північно-Кримським каналом, загрожує посухою, можуть зникнути цілі природоохоронні зони з їхнім багатим біорізноманіттям. 

ҐРУНТ розповідає, як першу добу підтоплення зустрів Херсон – обласний центр, що розташований за шістдесят кілометрів від знищеної дамби.


“Вони нас ненавидять”

Валерій мріяв, що в своєму домі буде проводити вечори із друзями – милуючись плавнями і мальовничими краєвидами на узбережжі широкої річки. Його мрії зруйнувала Росія. Спочатку вторгненням у рідний Херсон – який він пішов захищати у тероборону – а тепер підривом Каховської ГЕС, через який великий Дніпро щосили розливається обома берегами і загрожує руйнації всієї оселі.

Сусідські будинки майже всі порожні. Люди виїхали ще під час окупації або після численних обстрілів з окупованого лівого берега. Проте виїхали не всі. Вузькою стежкою підіймаються жінка та чоловік – Ніна та Олександр. Подружжя тягне на собі два великий клунки з одягом та іншим крамом. Сусідський будинок уже підтоплений, тому вони вирішили переміститися у безпечніше місце.

– Ситуація критична, вода піднімається. Зараз ми переносимо речі до сусідів, які живуть вище, вони виїхали, хата вільна, – розповідає Олександр Орел. Чоловік проводить мене своїм двором – там нас зустрічає сварливий пес. 

Відповідаючи на питання, чому росіяни це роблять, чоловік додає: 

– Вони нас ненавидять… Хочуть знищити українську націю і Україну. Але нічого в них не вийде, я це ще з початку війни кажу.

Мальовничі дачі у херсонських плавнях фактично знищено

У Херсоні невтомно працюють усі служби – ДСНС, поліція, медики. Уже за кілька годин після руйнації Каховської ГЕС вода почала прибувати до Корабельного району міста. Багатостраждальний житловий масив, який майже щодня обстрілювали росіяни з різних видів артилерії, тепер може опинитися під водою. 

За прогнозами фахівців та місцевої влади, вода в Дніпрі може піднятися на кілька метрів – іноді можна почути оцінки, що навіть на 6-7 м. Очікується, що вже за кілька днів після потопу вода почне спадати. Однак мешканці Корабельного, а також частини центральних районів Херсона чекати не можуть – вони мусять рятувати себе, домашніх улюбленців та майно.

У перший же день у Херсоні підтопило десятки будівель. Якщо подивитися на карту розливу, то можна зрозуміти, що мальовничі дачі в херсонських плавнях фактично знищені; прибережні вулиці також під водою. 

Ще гірша ситуація на лівому березі, який лежить нижче за правий. Олешки, Гола Пристань, Нова Каховка та інші населені пункти потерпають від повені, спричиненої черговим російським злочином. На правобережжі у зоні підтоплення опинилися села Дар’ївка, Тягинка, Львове, Одрадокам’янка, Іванівка, Микільське, Токарівка та інші. 

“Дуже хочу повернутися додому”

Попри велику загрозу для людей, особливої паніки в Херсоні поки не помітно. 

На вокзалах організували безкоштовну евакуацію – транспорт везе із Херсона до Миколаєва та інших відносно безпечних міст. Людей із котами, собаками й іншими домашніми тваринами нагодували і запевнили, що вони зможуть повернутися додому за першої нагоди. Саме цього – повернення до домівок – хочуть усі, з ким вдалося поговорити на вокзалі.

– Я живу на Острові. Прокинулися зранку, побачили, що твориться, і вирішили евакуюватися. Води, газу, електрики немає, не бачу сенсу там залишатися. А те, що там гучно постійно, ви і так знаєте, – ділиться пані Оксана, очікуючи евакуаційного потяга.

– Я виїжджаю з сином у Миколаїв. Сподіваюся, до нашого будинку вода не дійде. Але все може бути. Дуже хочу повернутися додому вже через пару днів, – каже Оксана.

Вода досить швидко почала підходити до центральних вулиць у Херсоні. Богородицька, Михайлівська, Воронцовська… Щойно наша автівка стояла на сухому асфальті, а вже за 15-20 хвилин моєму другові-водію довелося відганяти її з калюжі. 

На херсонських вулицях люди вже пересуваються на надувних човнах. 

Місцеві допомагають один одному евакуюватися, пропонують транспортні послуги та прихисток. Перед нашими очима двоє хлопців допомагають літньому дідусю у шортах і з босими ногами вибратися із човна. Його беруть під руки і ведуть до машини.

– Я мешкаю на вулиці Богородицькій. Нас, на жаль, одними з перших затопило, тому ми зараз поспішаємо хоч щось забрати із будинку. Птахів ми на горище помістили тимчасово. Не знаємо, як будемо їх завтра кормити, може, плисти доведеться. Собаку перевезли в інший будинок. Добрі люди надали нам житло, – каже Ірина Зінченко. Я встигаю перекинутися з нею словами під час посадки в таксі – вона тримає клітку з жовтим папугою.

“Нас іншою машиною витягали, ми на даху їхали”

У Корабельному районі триває евакуація. Медики та працівники ДСНС вивозять маломобільних громадян, а також тих відчайдушних, які залишалися на острові попри щоденні обстріли. Бригади швидкої допомоги вже виснажені. 

Я зустрічаю медиків-героїв свого січневого репортажу з Херсона – вони привезли літню жінку, яка не може сама пересуватися. Її відправляють каретою “швидкої” до однієї з лікарень міста. Керівниця центру екстреної медичної допомоги впізнає мене, вітається. Нашу коротку розмову перериває телефонний дзвінок – знову потрібні медики.

У цей момент ми чуємо глухий вибух. “Це вихід”, – кажуть поліцейські, які стоять поряд, і починають бігти в бетонне мобільне укриття, розташоване на зупинці. У березні після чергового російського обстрілу на цьому місці заживо згоріла молода дівчина. Цього разу минулося – снаряд полетів далі.

– Узяли з собою речі, але вони намокли. У нас машина затонула, проводка замкнула. Так нас іншою машиною витягали, ми на даху їхали. Забрали ось котика. Ну, слава Богу і нашим хлопцям – ми тут, – каже Сергій із Острова. Разом із дружиною Тетяною вони закутуються картатою ковдрою, Тетяна пригортає до серця їхнього Рижика.

Вам також сподобається

@2022-2024 — Ґрунт

Новинна стрічка