На площі Свободи – свято уже кілька днів. Після звільнення Херсону від російської окупації саме тут відбуваються головні публічні події. Тисячі українських прапорів і національна символіка – скрізь.
Іще тиждень тому за це могли вбити.
Я з жодним поглядом ловлю кожен кадр. Вони – історичні.

Я вдивляюся в обличчя людей. Рідних, своїх. Вони світлі і знайомі. Я їх уже бачив на вулицях, у магазинах, мітингах, соцмережах. Вони теж дивляться на мене і посміхаються. Всі обіймаються.
«Ваня? Це ти?» – з посмішкою підходить моя викладачка з університету. Вона весь час пробула в окупації. Каже: вірила і чекала. А тепер не може повірити, що це реальність.
Подруга з університету, колега-журналістка, товариш, який працює у поліції, знайомий фотограф – я неймовірно радий бачити усіх.
Щойно підходить компанія військових – збирається черга. Підписати прапор, сфотографуватися, узяти шеврон. Херсонці зі сльозами дякують захисникам.







Інші гуртуються довкола систем зв’язку Starlink – допоки в місті не налагодили стійкий мобільний зв’язок, це єдина можливість встановити контакт із цивілізованим світом.
«Це ейфорія», – захоплено кидає мені перехожий у синьожовтій шапці.