Українське військо поступово концентрує сили для контрнаступу. Військові стратеги проводять мозкові штурми й наради з приводу можливих операцій – і перспективи операції є обнадійливими. Головнокомандувач Об’єднаних сил НАТО в Європі Крістофер Каволі під час нещодавнього виступу у Конгресі США заявив: “Згідно з моделюванням, яке ми дуже ретельно провели разом з українцями, вони перебувають у хорошій позиції для контрнаступу проти російських військ”.
Такі повідомлення не можуть не тішити. Проте постає інтригуюче питання: що це за “моделювання”? Як воно працює? Як наперед можна визначити, чи майбутній контрнаступ має шанси на успіх? Чи проводилось таке моделювання раніше під час українсько-російської війни?
Перші повідомлення про таємничі “настільні” вправи, або імітаційне моделювання, або сеанси war-gaming’у з’явилися у західній пресі минулого літа. Відомо, що командування Збройних Сил України проводило тестування військових операцій незадовго до контратак на Харківщині та Херсонщині. Понад те, пролилися певні деталі про плани ЗСУ прорубати російську оборону на запорізькому напрямку.
ҐРУНТ вирішив дослідити: як проводиться моделювання і які можливості воно надає для перемоги над Росією.
Фішки українського контрнаступу
Українські та натівські генерали стають архітекторами, створюючи стратегічні ландшафти розчерком своїх віртуальних указок. Сержанти перетворюються на справжніх поетів, їхні пальці вправно обводять контури віртуальних спускових гачків, а серця калатають синхронно з імпульсами симульованої небезпеки. У цьому ефірному театрі розум зливається з машинами та штучним інтелектом – пікселі та комп’ютерні алгоритми стають незламним плацдармом для тренувань, підготовки та відточування тактичної майстерності. Це не уривок із невиданого роману Айзека Азимова, а опис цілком правдивої ситуації, яка розгортається на натівських полігонах.
У березні видання The New York Times опублікувало статтю про візит американських військових посадовців на полігон у Німеччині, де тренуються українські солдати. Генерали зі США взяли участь у серії “настільних” тренувань, покликаних допомогти Україні підготуватись до нового етапу війни – битви за звільнення окупованих територій. Ці навчання мали оцінити перспективи контрнаступу, встановити найбільші ризики і визначити переваги різноманітних дій, які може реалізувати Україна.
Під час тієї поїздки генерал Каволі сказав, що українське військо демонструє “феноменальне” сприйняття. “Ми збираємося допомогти їм ще більше”, – запевнив він.
В одному з таких сеансів узяв участь Марк Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів США. Коли він описував антураж процесу, то згадав про величезний стіл із картами, фігурками, значками та іншою військовою атрибутикою, призначеною для демонстрації потенційних битв.
“Українці пересувають предмети на цих картах, щоб визначити, як їм краще діяти, вони визначають переваги та недоліки своєї армії. Це речі, які роблять усі військові”, – сказав він.
Марк Міллі наголосив: союзники не планують військових операцій – військові операції планує Україна. “Ніхто не сидить там і не каже українцям: “Підіть ліворуч і праворуч, зробіть те і се”. Це не є завданням міжнародної спільноти. Все, що ми робимо – це створюємо умови, щоб дати українцям можливість самонавчатися”, – коментував генерал.
Міллі відмовився надати будь-які подробиці про варіанти дій, які розглядалися за ігровим столом.
Як готувався контрнаступ на Харківщині і Херсонщині
Українське керівництво мало великі очікування напередодні харківського та херсонського контрнаступу восени минулого року. Американська преса писала: на той момент Україні слід було довести, що наша армія спроможна протистояти Росії. Володимир Зеленський казав на нарадах із українськими генералами, що нам потрібні не просто переможні бої, а майже кінематографічні дії на фронті, які б довели всьому світу, що цю війну можна виграти, і що її неприпустимо заморожувати на десятки років.
У липні українські командири прибули до Німеччини для проведення ігрового моделювання з американськими та британськими колегами. У той момент українці розглядали варіант набагато ширшого контрнаступу по всьому південному фронті. Він включав вихід до морського узбережжя у Запорізькій області, який дозволив би розірвати “сухопутний коридор”, що з’єднує Росію з тимчасово окупованим Кримом.
У кімнаті, повній карт і таблиць, українці проводили настільні вправи, описуючи перебіг бою – які формування використовуватимуть, куди рухатимуться підрозділи, а також імовірну відповідь Росії, описувало видання The Washington Post.
Американські та британські гравці провели власні симуляції, використовуючи однакові дані, але різне програмне забезпечення. Враховуючи чисельність українських військ і запаси боєприпасів, експерти дійшли висновку, що українці не мають достатніх ресурсів для проведення операції, й можуть виснажитися до того, як досягнуть цілей.
“Наша порада була: Агов, хлопці, ви намагаєтеся вкусити більше, ніж зможете пережувати”, – згадував американський посадовець з питань безпеки.
Видання The New York Times писало, що на тому етапі українське командування виношувало ідею широкого наступу, щоб повернути Херсон і відрізати Маріуполь від росіян. Також лунали пропозиції відбити у росіян Запорізьку АЕС. “Один із переломних моментів був влітку, коли американські та українські посадовці проводили war-game, спрямовану на перевірку успішності широкого наступу вздовж півдня. Тренування прогнозували, що такий наступ зазнає невдачі”, – йшлося у статті.
“Ми провели деякі моделювання та настільні навчання. Вони показали, що існують інші напрямки контрнаступу, які можуть бути більш успішними”, – сказав у телефонному інтерв’ю Колін Кал, керівник політичного відділу Пентагону.
Ставки були величезними. Україна потребувала продемонструвати військовий успіх, який підняв би моральний дух народу і зміцнив би підтримку Заходу. На основі даних, здобутих із ігрових краш-тестів, українське командування запропонувало замість одного великого наступу два інших. Один – на Херсонщині, інший – на Харківщині.
Велика Британія, США та Україна провели оцінку нового плану, намагаючись ще раз його “зіграти”. Цього разу представники трьох країн погодилися, що він спрацює.
І він спрацював.
“Іграшкова” зброя страшного росіянам НАТО
Назви ігрових програм, які союзники використовують для випробування українських операцій, звісно, не розголошуються.
Втім із публічних джерел відомо, що одними з найбільш затребуваних симуляторів серед країн НАТО є JWARS (Joint Warfare System) та JTLS (Joint Theater Level Simulation).
JWARS – це комп’ютерна програма для моделювання та симуляції бойових дій на широкому масштабі. Вона дозволяє створювати віртуальні сценарії з різними типами озброєння та військовими підрозділами і враховувати умови навколишнього середовища. JWARS використовує поточний час й імітує діяльність і взаємодію військових підрозділів на стратегічному та оперативному рівнях.
JTLS – дещо інший тип програмного забезпечення, який використовується для моделювання та імітації операції на театрі війни з відтворенням повітряної, наземної та морської обстановки.
JTLS проводить розрахунки за принципом окремих одиниць. Одним із атрибутів є арсенал, якими володіє підрозділ – сюди входять, наприклад, танки, бойові машини, артилерія, а також техніка обслуговування, і також особовий склад. Підрозділи споживають припаси, які необхідно поповнювати. Якщо підрозділ не має достатніх запасів, ефективність його бойових систем погіршиться. Приклад: якщо танк Leopard 2 вичерпує запас пального, його боєздатність падає до 60% – на відміну від самохідної гаубиці калібром 155 мм, боєздатність якої знижується до 98%. Всі ці дані JLTS обраховує. Також система обчислює рівень виснаження особового складу.
Інтерфейс програми нагадує веб-браузер. Він відображає оперативну обстановку на полі бою, з можливістю фільтрації елементів для відображення на карті. У програмі є можливість “надсилати” команди. Обрахунки генеруються у текстовій формі.
Сеанси військового моделювання займають тривалий час. Портал Defense Express виявив у публічних наукових матеріалах Міністерства оборони України, що один прогін детальної моделі бойових дій з’єднання ППО займає до декількох годин. І йдеться лише про один прогін для протиповітряної оборони! Обрахунок загальновійськової операції оперативного рівня займає ще більше часу. При тому таких прогонів проводиться доволі багато, бо від їхньої кількості залежить отримання середньостатистичного результату.
“Математичне моделювання бойових дій – це окрема воєнна наука, яка дозволяє перетворити абстрактні формулювання “боєздатність”, “ефективність”, “бойовий потенціал” у цифри наукового підходу. Й загалом доволі точно дати відповідь на питання, де, коли, якими силами вести бойові дії для досягнення необхідного результату… У ці моделі заганяється все, починаючи, звісно, від кількісних параметрів сторін та умов місцевості, тактики, логістичних процесів, швидкості доведення інформації, темпу роботи штабів до “бойового духу”, який також цілком виражається у формулах, і все це на основі статистичних даних та аналізу проведення попередніх операцій”, – зазначає Defense Express.
Важливою умовою є інформація про сили та спроможності противника. А це означає, що у союзників є величезний об’єм даних про російську армію, розташування її сил, логістику, побудову оборони тощо.
Система JLTS використовується не лише членами НАТО, а й іншими країнами, наприклад Австралією, Новою Зеландією і Тайванем. Повідомлялося, що тайванці при імітаційному моделюванні випробовують досвід російсько-української війни, тренуючи різноманітні варіанти загроз, у тому числі й повномасштабного вторгнення КНР.
Оператори імітаційних систем регулярно зустрічаються на конференціях та обмінюються досвідом. Минулого року, після спалаху великої війни в Україні, члени НАТО зібралися на навчання Integrated Air and Missile Defence (IAMD). “Враховуючи війну в Україні, надзвичайно важливо, щоб наші лідери регулярно збиралися разом для вивчення сценаріїв, з якими потенційно може зіткнутися альянс у найближчому майбутньому, щоб переконатися, що ми найкраще підготовлені до захисту країн НАТО від військових загроз”, – коментував контр-адмірал Джеймс Морлі.
Сунь-цзи би позаздрив
Якби великі теоретики минулого опинилися у сучасному світі, вони б із заздрістю спостерігали за процесом підготовки військових операцій. У давнину war-games втілилися у таких іграх як шахи і го. На початку XIX століття Георг вон Рассевітц винайшов стратегічну гру Kriegsspiel, яка стала проообразом сучасних моделей.
Новітні технологічні підходи дають можливість дослідити океан війни настільки глибоко, що давнім великим теоретикам і не мріялося. За своєю суттю, військові ігри – це симуляція бойових дій для вивчення процесу прийняття рішень в умовах надходження неповної інформації.
Військові ігри мають багато типів. Найбільш загальна назва – table-top exercise – настільна вправа; часто вона проводиться без фактичного використання військ або матеріальних ресурсів. Учасники збираються, щоб розглянути можливі сценарії воєнних операцій, стратегії, критичні ситуації.
Inductive game, індуктивна гра – мозковий штурм, який розглядає сценарії операцій із певними початковими даними. Учасники мають оцінити обстановку, розгледіти патерни дій. Deductive game, дедуктивна гра, розгортається навпаки – гравцям пропонують загальну стратегію, яку їм треба наповнити конкретикою.
Scenario-based game, гра за сценарієм – командири, сержанти та інші учасники отримують легенду розвитку подій. Вони мають проаналізувати ситуацію та розробити стратегію у межах заданого сценарію.
Alternative future game, гра в альтернативне майбутнє – учасники розглядають варіанти й ризики, пов’язані з різними сценаріями майбутнього.
Для візуалізації та моделювання бойових розташувань, тактичних сценаріїв та руху військ під час тренувань використовують sandbox, буквально – пісочний стіл. Пісок або інші матеріали слугують для створення топографічних особливостей – гір, долин, лісів, річок, будівель тощо.
Від муштри до екшну: пригоди офіцера на військових іграх в Ізраїлі
Старший лейтенант сухопутних військ Армії оборони Ізраїлю, учасник Другої ліванської війни Ігаль Левін розповів ҐРУНТу про свій досвід участі у військових іграх.
“Я брав участь у двох великих військових іграх, які імітують велику повномасштабну війну. Перша така гра була на офіцерських курсах у 2006 році, коли я був ще кадетом. Я виконував роль командира бригади, яка мала стримати наступ двох сирійських дивізій на Голанських висотах.
Одразу можна було побачити масштаб, оскільки бригада налічує 3 тисячі військовослужбовців. Було організовано штаб. Інші кадети були в ролі начальника розвідки, командирів батальйонів, начальника авіації та логістики – зі всіма ти мав взаємодіяти. У нашому арсеналі були легкі броньовані машини. До речі, там були бронетранспортери М113, які зараз активно отримує Україна.
Використовуючи ландшафт місцевості та військову хитрість, ми повинні були стримувати дві дивізії, які налічували більш ніж 15 тисяч військових, упродовж двох діб. За сценарієм, після другої доби прилітала ізраїльська авіація та гвинтокрили Apache й знищували сирійські танки. Не можна було допустити прориву цих двох дивізій.
Специфіка цієї військової гри полягала у тому, що час навчань відповідав реальному часу. Коли я йшов спати, серед ночі мене могли розбудити та повідомити, що десь відбувається танковий прорив. Або я міг взагалі не йти спати. Не було можливості поставити цю гру на паузу – все відбувається в режимі реального часу. Не було ніяких умовностей. Якщо в комп’ютерних іграх час прискорений та є можливість поставити гру на паузу, то на військових іграх все йде в режимі реального часу”.
Ігаль Левін розповів, що тоді, у 2006 році, вже використовувалися комп’ютерні симуляції. У його випадку йшлося про sandbox, на якому було зображено позиції, рельєф – Голанські висоти, де були юніти, фігурки з прапорцями. “Зв’язок та накази передавалися у режимі реального часу, тобто ти передавав накази по засобах зв’язку. Також могли бути перешкоди, якась інформація просто могла не дійти. Просування сирійців відстежували розвідники, які передавали всю інформацію нам”, – розповідає офіцер.
Пізніше Ігаль Левін був учасником іншої військової гри – тоді він проходив службу офіцером у складі 80-ої територіальної дивізії на півдні Ізраїлю.
“Велика військова гра симулювала повномасштабну війну з Єгиптом. За аналогією з попередньою грою, у нас був розгорнутий штаб та sandbox. Окрім цього, ми реально розгортали бригади та штаби в пустелі й гірській місцевості Синаю. Також реально відбувався процес призову резервістів. Окрім імітації та гри на sandbox, в штабах малювались карти зі стрілками напрямків руху підрозділів Єгипту та їхніх бойових частин. Єгипет має танки Abrams, і колони Abrams рухались на Ізраїль. Все відбувалось так, ніби почалась реальна війна. Кожен офіцер займав свою посаду. Ми сідали на джипи, їхали в бригаду, яка розташовувалась на бойових ділянках фронту – тобто на тих ділянках, де реально були б бойові дії у випадку вторгнення Єгипту”.
Wargaming в українських аудиторіях
Україна ще до повномасштабного вторгнення Росії при допомозі партнерів почала опановувати сучасні системи wargaming’у. Наприклад, у Національному університеті оборони за участі інструкторів США проводилось навчання на JTLS-GO. Ця система призначена для тактичного рівня, має широкий функціонал імітаційного моделювання на оперативному рівні.
У 2021 році курсанти Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба опановували американську систему імітаційного моделювання JCATS.
Система JCATS працює у локальній обчислювальній мережі з можливістю залучити одночасно до 500 користувачів. Це дозволяє дистанційно організувати масштабні тактичні навчання між курсантами різних вишів, не покидаючи аудиторій.
Програма дозволяє інструктору з головного комп’ютера провести динамічну зміну подій під час сценарію. “Наприклад, одна з бойових машин потрапила в засідку, закінчився боєкомплект чи пальне або ж ціль (ворожий літак) несподівано змінив напрямок руху, а в цей час курсант повинен швидко відреагувати й ухвалити правильне рішення”, – розповідав про особливості JCATS підполковник Дмитро Антонов.
Загалом, надання Україні консультативної допомоги із імітаційним моделюванням є непублічним. Проте, як показує досвід уже теперішньої війни, подекуди сеанси wargaming’у можуть бути не менш важливими, ніж передача мардерів та леопардів. Без чіткого планування навіть найсучасніша техніка не зможе здійснювати ефективні наступальні маневри.
Сила цієї технології в тому, що вона здатна переносити обставини майбутніх боїв у сьогодення, дозволяючи командирам робити обґрунтований вибір, який може змінити хід історії. Визначати безпечніші маршрути, обирати пріоритетніші цілі, проводити хірургічно точні удари. Військо набагато впевненіше йде вперед, якщо воно знає, що оснащене найпотужнішою зброєю – знаннями.
