У Києві відбулося справжнє релігійне свято, якому щиро раділи українці, незалежно від свого віросповідання чи навіть його відсутності. Відбулися обшуки в Києво-Печерській Лаврі. Про що нам це говорить і чому в наших душах від цих новин сам собою запалав вогник надії та віри в справедливість?
Найперше: що таке Лавра? Лавра – це дуже великий монастир із широкими правами і повноваження у рамках загальноцерковної структури. В Україні діє п’ять лавр, і це дуже багато за православними мірками. Для прикладу, в Росії їх лише дві. Але в Москві через це не надто переймаються, бо вважають три із п’яти українських лавр своїми. Ідеться про Києво-Печерську, Почаївську та Святогірську лаври. Всі вони заселені монахами так званого Московського патріархату і здебільшого мають чіткі політичні вподобання – більшість із них підтримують Російську Федерацію, виправдовують війну і моляться за патріарха Кіріла.
Так, звісно, ми не можемо казати про всіх, там ніхто не проводив соцопитувань, але голоси тих, до кого вдалося дотягнутися журналістам та блогерам, звучать цілком однозначно. Вони не можуть сказати, хто агресор, не знають, хто обстрілює Україну, а про війну висловлюються так, ніби це просто кари єгипетські, які Господь наслав на нечестивих мирян, які погано постували. Щось десь сталося, хтось чомусь постраждав – ми будемо молитися. У Святогірській лаврі не змогли назвати росіян агресорами навіть після того, як частину комлексу Лаври Росія рознесла к чортам, вбивши при цьому кілька монахів та мирян. Прямо як Богуслаєв зі своїм заводом.
У РПЦ вчепилися у три згадані лаври мертвецькою хваткою (інші дві лаври – греко-католицькі). По-перше, це найбільш впливові й великі релігійні центри. Поки вам належать лаври, то смішно чути про якийсь Томос і якусь ПЦУ. По-друге, лаври – це потужні центри індоктринації, де відбуваються не тільки релігійні обряди і спілкування з надприродним, а й місця, де паломник отримує щільне сферичне монолітне уявлення про світ. І цей світ ворожий до православної людини. Цей світ – зіпсоване і огидне болото, де в гріху копирсаються буквально всі, крім православних. І то не всіх. Бо деякі православні кажуть, що вони православні, а насправді ними не є. Справжні православні тільки ті, що моляться за патріарха Кіріла, його вірні. Тобто православні РПЦ, навіть якщо воно наразі зветься УПЦ МП.
Так, це смішна, майже дитяча ідея виключності. Але вона працює. Так само, як працює ідея “русского міра”, котра є насправді трохи модернізованою старою доброю (ні) концепцією “Москва – третій Рим”.
Що це таке? Чому Рим? Чому третій? Де попередні два? Все просто (ні). Це ідея, яка виникла спочатку у митрополита московського Зосіми (посідав престол у 1490-1494 роках, – Ред.), а трохи згодом її допрацював старєц Філофєй. Це відбувалося на зламі XV і XVI віків. У Москві шукали бодай якоїсь ідентичності, і митрополит зі старцем, у яких були одкровення, передали московському царю – Васілію Івановічу, батьку Івана Грозного – що відтепер Москва є єдиною християнською державою у світі і на неї покладено неймовірно відповідальну місію, бо тільки через неї можна спастися.
Грубо кажучи: під час літургії, хрещення, причастя та сповіді ви спілкуєтеся з Христом, тільки якщо посередником між вами виступає московський піп. Всі інші церкви, обряди і священики не працюють, бо вони відпали від істинної віри, в них немає зв’язку із Христом. “Перші два впали, третій не впаде, а четвертому не бувати”, – це все про Рими. Перший Рим упав, бо прийняв католицтво, а не православ’я. Другий Рим – Візантія – впав, бо прийняв Флорентійську унію (собор католиків і православних із взаємним визнанням деяких догматів). Москва не приймала жодних інновацій, трималася старих традицій і правил, а отже, в очах московитів, залишалася святою і непорочною. Якщо Москва впаде, це свідчитиме тільки про одне – прийшов кінець світу.
Доказ того, що Москва є третім Римом, московські священики побачили у 12-ій главі Євангелія від Івана. Ось цей доказ:
- І знамення велике видно було на небі – жінка, одягнена в сонце, і місяць під стопами її, а на голові її вінець із дванадцяти зірок.
- І мавши в утробі, кричить, мучившись від потуг пологових та болю родження.
- Видно було й інше знамення на небі, от великий дракон червоний, який мав сім голів і десять рогів, і на головах його – сім діядем;
- хвіст його зволік третину зірок із неба і поверг їх на землю. І дракон стоїть перед жінкою, яка має родити, щоб, коли народить, дитя її пожерти.
- І народила сина-мужа, що має пасти всі народи жезлом залізним; і вознесено дитя її до Бога та престола його.
- А жінка втекла в пустелю, де має там місце, приготоване від Бога, щоб там кормили її тисячу двісті шістдесят днів.
- І настала війна на небі: Михаїл і ангели його воювали проти дракона, і дракон воював та й ангели його,
- та не перемогли, ані місця не знайшлося їхнього більше на небі.
- І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, – повержено на землю, і ангели його з ним повержені.
- І я почув голос могутній, що говорив на небі: «Нині настало спасіння і сила і царство Бога нашого, і влада Христа його, бо повержено обвинувача братів наших, який обмовляв їх перед Богом нашим день і ніч.
- І вони перемогли його кров’ю Агнця і словом свідчення свого, і не злюбили життя свого до смерти.
- Від того веселіться, небеса, і ви, що на них живете. Горе вам, земле і море, бо спустився до вас диявол із лютістю великою, знаючи, що короткий час має.»
- І коли побачив дракон, що він повержений на землю, переслідував жінку, яка народила сина-мужа.
- А жінці дано двоє крил орла великого, щоб летіла в пустиню на місце своє, де кормитиметься там за часу, часів і півчасу, далеко від лиця змія.
- І пустив змій із пащі своєї воду, як річку, за жінкою, щоб її течією волокти.
- І допомогла земля жінці, і розкрила земля уста свої і поглинула річку, що пустив дракон із пащі своєї.
- І розлютився дракон на жінку і пішов воювати проти решток її нащадків, що зберігають заповіді Бога і мають свідчення Ісуса Христа.
Здається, тут ні слова про Москву. Але хто в XV сторіччі критикує одкровення митрополита?
З того часу Москва починає перебирати зовнішні атрибути Візантії, бо відтепер вважає себе її наступницею. Очільник держави починає зватися царем, Москва позичає у Візантії герб – того самого двоголового орла, і навіть свою “корону” – тюбетейку з хутром, яку було зроблено в Орді для татарського хана у XIV сторіччі, і яку хан Узбєк подарував московському князю Юрію Даніловічу, коли той одружився з його донькою Кончакою; і в Москві цю “корону” починають звати “шапкою Мономаха”. Після того, як до тюбетейки зверху прикрутили хрест, додалася й легенда про те, що шапка належала не ханові , а самому візантійському Костянтину Мономаху, і це, мовляв, і є доказом того, що Москва є новою і останньою Візантією.
Всі ці есхатологічні марення неписемних були би смішними і неважливими, якби сьогодні в це все щиро не вірили люди, які населяють українські православні лаври. І якби все це вони не транслювали прямо в голови українців, котрі сприймають зміну підпорядкування – перехід із УПЦ МП до ПЦУ – як зраду буквально космічного масштабу, як перехід на сторону Сатани.
У свідомості сотень тисяч українців все, що робить сьогодні Путін, – виправдане, бо він захищає останній оплот віри. Він бореться з огидним заходом, який є охоплений гріхом. І якщо раніше доказом гріха були просто латина, інший календар та догмат про чистилище, то тепер це – гендер, геї, “родітєль №1, №2 та №3″. Уже в наш час з’явилися інші “пророцтва”, теж про “Третій Рим”, але з уточненням про “православного царя”, який за усіма описами і ознаками дуже схожий на (яке співпадіння!) Володимира Путіна. Цей цар очолить похід проти Антихриста (і тут ще одне співпадіння – про прихід Антихриста із Заходу, про Антихриста як породження глобалізації говорить сьогодні патріарх Кіріл) і поведе святі воїнства в бій проти нечисті й переможе.
Ці пророцтва, до речі, продукував (ще одне співпадіння, як же без них) старець Зосіма, який жив під Донецьком. Його скит у Волновасі влітку вщент розбомбила російська армія. Але саме Зосіма був неймовірно популярним і впливовим старцем, до нього їздили паломники і з Росії, і з України. Його обожнювала вся еліта з Партії регіонів, а Віктор Янукович, поки старець іще був живим, не приймав без його благословення жодного рішення.
Вся ця агресивна есхатологія, побудована на пророцтвах, помилках і обмані сьогодні і є осердям РПЦ. Тому не дивує, коли священики УПЦ МП виявляються навідниками російської артилерії, коли вони здають катам списки АТОвців, коли відмовляються відспівувати полеглих українських воїнів, коли перетворюють лавру на склад зброї і казарми для “козачків”. Це цілком закономірно. Закономірно, що православ’я є максимально політизованим, а тітушки з “братств” залюбки луплять журналістів, політиків з іншого табору та активістів. Вони тут від початку – не для молитви.
Так, звісно, верхівка церкви цинічна і не поділяє цих простакуватих вірувань. В них інший інтерес – матеріальний. Церква не платить податків, при тому, що виробляє безліч продукції, яку продає з “божественною” націнкою. Вона не платить податок на землю, не платить за ЖКГ послуги і може провозити через кордон без мита будь-що і в будь-яких об’ємах, навіть без огляду. Десятиріччями церковники були недоторканими. Їх неможливо було судити ні за економічні злочини, ні за побутові, ні за шахрайство, ні за педофілію. Якої в православній церкві, повірте, не менше, ніж у тих скандалах у католицькій. Різниця тільки в тому, що католики визнають свої гріхи і проблеми, а православні – ні. Бо що? Бо вони – останній оплот віри, і той хто бореться з ними – посланець Антихриста, і його прокляне Владика Павло. Максимально проста схема. Але робоча.
Ми всі відчуваємо, що УПЦ МП – це реальна загроза. Це величезна розгалужена мережа людей, які живуть в мареннях XV сторіччя, які готові за ці марення битися, вбивати і навіть вмирати. Не питання, чи варто нам затикати цю діру в безпеці в будь-який спосіб. Питання в тому, як багато наших правоохоронців бояться того, що їх прокляне дід на прізвисько Паша-Мерседес?
