На початку березня Георгій Церодзе повернувся до Грузії із відрядження в Україну. Він – грузинський журналіст, який розповідає світові правду про війну в нашій країні.
Повернення Георгія припало на розпал мітингів, які здійнялися на його батьківщині. Проросійський уряд намагався протягнути через парламент законопроєкт про так званих “іноагентів” – репресивну кальку з російського законодавства, яка дозволила б силовикам боротися проти незалежних журналістів і громадських активістів. Грузини вийшли на площі, аби довести, що вони – вільний народ.
Ми відразу підкреслимо: грузинські активісти не схильні проводити паралель між своїм протестом і українським Майданом. Скажімо прямо: вони такого порівняння навіть остерігаються. У Грузії, як виявилося, теж сформувався стереотип, що Майдан – це сутички, полум’я, кровопролиття – тобто те, чим Росія жахає молоді демократії. Але все ж, Україна надихає проєвропейських грузинів – вони приносять на мітинги синьо-жовту символіку і підспівують “Ой, у лузі червона калина”.
Наразі градус мітингів у Грузії зменшився, проте частина протестувальників усе ще залишається на головній площі Тбілісі. В інтерв’ю медіа ҐРУНТ Георгій Церодзе розповідає про те, за що саме бореться грузинський народ, хто був рушійною силою акцій, навіщо на протестах українські стяги, та чому грузини вважають невдалими паралелі з Майданом.
“Якщо хтось намагатиметься влаштувати російську модель у Сакартвело, то люди ще вийдуть. Обов’язково вийдуть”
– Що спонукало людей виходити на центральну площу Тбілісі?
– Почнемо з того, що група політиків, яка раніше була у правлячій партії, створила нову – “Сила народу”. Красива назва, так? Але насправді це проксі-група правлячої партії. У них красиве ім’я, але це нічого не значить для грузинського народу.
Оця група політиків вигадала, що нашій країні потрібен закон, який буде ідентифікувати агентів впливу інших держав. Не в прямому сенсі. Але агентами можуть вважатися медіаорганізації або недержавні організації, які отримують гранти від інших країн чи організацій, наприклад, USAID.
Самі політики виправдовуються, що це дуже схоже на американський закон, прийнятий у США до Другої світової війни. На той час це було важливо для американського народу. Закон прийняли, щоб ніхто із Радянського союзу не міг на щось впливати у США. Минуло майже століття, і ми вже маємо іншу реальність.
До того ж, те, що хотіли просунути в Сакартвело – насправді, не американський закон. Це набагато більше схоже на російський закон, який підписав Владімір Владіміровіч Путін у 2015 році після голосування у держдумі. Путін вирішив просто закрити рота неурядовим організаціям, які почали натякати, що російський уряд не все правильно робить. Цей закон говорив: якщо якась організація фінансується за грантові кошти, то вважається у Росії агентом впливу. Якщо хтось буде критикувати владу – просто сяде до тюрми.
Такий же законопроєкт був у нас. Тому народ вийшов на вулиці – за те, щоб захистити конституцію Сакартвело, нашу свободу та майбутнє. Якби ми дозволили прийняти цей закон, у країні померла б свобода слова.
Кілька днів тривали акції. Поліція проти народу, народ проти поліції… Через два дні депутати, які ініціювали цей законопроєкт, вже самі голосували “проти”.
– У новинах казали, що проєкт “відкликали”.
– Спочатку “відкликали”. Це були такі формальні заяви. А потім була сесія і голосували “проти”. Усі депутати. Крім одного ідіота.
– Попри це, люди не розійшлися з площі. Про що тепер протест?
– Протести продовжуються в іншому дусі. У неділю прем’єр-міністр Сакартвело сказав, що мітинги були ініційовані сатаністами, і що люди з опозиції хочуть Майдану. Мовляв, от подивіться, що трапилося з Україною після революції. Прем’єр виголосив слова, які сподобались єдиній людині – Соловйову. І потім Соловйов сказав, що він (голова грузинського уряду, – Ред.) “мужик з яйцями”.
– Я все ж уточню: йдеться про російського пропагандиста Соловйова?
– Так, це той самий Соловйов, гнида кацапська. Якщо Соловйов задоволений і каже, що ти хороший хлопчик – це вже говорить, що ти вівця російських пропагандистів. Скажи мені, хто твій друг – і я скажу, хто ти.
Я поки не знаю, що буде. Є певні ризики, що вони якось по-іншому це зроблять. Люди хочуть гарантій, що таких законопроєктів ніколи не буде у Сакартвело. І якщо ще хтось спробує якось “протаскати” Сакартвело на російському векторі, то люди знову вийдуть на вулицю.
Ми вважаємо, що ми вільна країна, яка має власний курс. І це – євроатлантичний курс, як і прописано у нас у конституції. Уряд, який не працює над цим – зрадники.
– Тож мітинги тривають, але з меншою інтенсивністю?
– Мітинги продовжуються лише у Тбілісі. Це вже не великі протести, а просто варта, яка стоїть на вулиці, аби показати: сьогодні нас сотня, а завтра буде мільйон. Там мало народу, але це реально нагляд. Якщо хтось намагатиметься влаштувати російську модель у Сакартвело, то люди вийдуть. Обов’язково вийдуть.
Не знаю, хто кому друг… Але Росія точно не друг для нашої країни. Останні двісті років ми пам’ятаємо від них лише зло, вбивство і сльози. Більше нічого.
“Це не революція. Це протест, який натякає, що наш уряд має піти за курсом російського корабля”
– Так, усім про це відомо. Але через 15 років після окупації Росією частини грузинських територій ми все ж таки можемо назвати сучасний уряд проросійським. І, власне, я би хотіла зрозуміти, чому так сталося?
– Річ у тому, що вони ніколи у житті не говорили, що вони проросійські. Вони завжди кажуть, що тримають західний курс, але справи, які вони роблять, свідчать про інше.
Наприклад, в Україні Янукович говорив, що треба бути з Росією і так далі. А наші такого не кажуть. Але є одне “але”. Після війни старий уряд правив іще кілька років. Дев’ять років для політики – не мало (дев’ять років президентом був Міхеїл Саакашвілі, – Ред.). Рейтинги у них, логічно, були нижче плінтуса… Я вважаю, що цей момент просто використала людина, яка заробила 7 мільярдів доларів у Російській Федерації. Можна сказати, що олігарх переміг на виборах (мається на увазі Бідзіна Іванішвілі, – Ред.).
Пішов Міша – прийшла теперішня грузинська влада. Це було абсолютно нормально. Бо зміна влади – це нормально. Але от уже одинадцять років вони правлять країною. Можна сказати, що країною править один олігарх.
– Чи можна назвати сучасні події у Грузії революцією?
– У жодному разі. Це протест проти закону. То не була революція, і ніхто так її не називав. Обурення народу було спрямоване конкретно проти закону. Ніхто – ні опозиція, ні люди, які були на протестах – не говорили про те, що це революція, або про те, що вони хочуть взяти керівництво країною на себе. Це протест, який натякає, що наш уряд має піти за курсом російського корабля.
Ніхто не вимагав дострокових виборів і так далі. Але процес продовжується. І якщо вони тупо, за російським сценарієм, будуть намагатися робити якісь “речі”, то, гадаю, питання дострокових виборів постане.
– А “коктейлі Молотова”?
– Були “коктейлі Молотова”, але це не Майдан. Народ вважає, що програму-мінімум виконано. І чекає, чи не буде наступної їхньої дурості. Якщо вони знову відновлять свої російські справи, то, звісно, буде Майдан. А як без цього?
Коли йде революція і хтось готує “коктейлі Молотова”, то готують штук 50. А тут у нас були один-два. Думаю, їх зробила сама поліція, тому що це розв’язало руки, щоб використати проти людей водомети, газ.
“Після цієї акції дуже багато росіян повернулись у Росію. Я сподіваюсь, що вони ніколи не повернуться”
– Ці події мали якогось політичного лідера?
– Там були всі – і політики, і звичайні люди, вся опозиція. Але біля мікрофона стояли насправді прості люди. Складно назвати їх якимось чином. Це молоді люди, до 25 років. Основна сила протесту – покоління “зумерів”.
Це не була політична акція, це була акція народу, акція молоді. Саме тому політики навіть не взяли мікрофона в руки. Тому що після цього влада б швидко почала дискредитувати протест.
– Наскільки масовими були демонстрації?
– Не знаю, не рахував. Така велика акція востаннє була у нас тоді, коли в Україні почалась [широкомасштабна] війна. Сакартвело – перша країна, де люди вийшли підтримати Україну.
– У Грузії перебуває багато російських біженців, які втекли від мобілізації. Цікаво, як вони зреагували на протести? Може, хтось підтримав?
– На акції справді були громадяни РФ, вони стояли з плакатами проти окупації. Люди різні: хтось – втік від мобілізації, хтось – сидить у норі і нічого не робить. Але є й ті, які підтримують. На попередній акції проти війни в Україні були етнічні росіяни, які говорили, що їм соромно за все це. Таких людей, звісно, мало. І вони нечасто хочуть говорити на камеру, бо бояться.
Але, звісно, більшість людей, які втекли із Росії та живуть у Сакартвело, не реагують на ці процеси, не виступають проти влади. Вони просто втекли, зняли з себе відповідальність і хочуть зберегти свою шкуру до кінця війни.
До речі, після цієї акції дуже багато з них повернулись в Росію. Я сподіваюсь, що вони ніколи не повернуться.
“Коли в Сакартвело відбувається якась акція, там завжди є українські прапори”
– Ви згадали, що один із аргументів влади: “Ви хочете Майдан?”. Чому цього так бояться грузинські політики?
– Влада намагалась дискредитувати цю акцію, прирівняти із Майданом, якимись арабськими революціями. Це була класична російська пропаганда, тому що російські ЗМІ теж говорили, що, от, у Грузії починається Майдан. Так і казали: “Вони не хотіли жити мирно – отримають війну”. Коли росіяни погрожують війною, то стає зрозуміло, що хтось підтримує людей, які дискредитують цю акцію.
Тобто це була звичайна пропаганда. Можливо, хтось із мого покоління або зі старших у це ще повірить. Але “зумери” думають абсолютно інакше. Якщо чесно, їм плювати на цю пропаганду.
Крім того, в країні є люди, які чітко все розуміють і воюють проти пропаганди. Тобто дискредитувати наші протести не вдалося.
– Ми бачили, що на площах був український прапор, ми чули “Слава Україні” і наш гімн. Враження, наче Україна присутня на ваших протестах. Чому це для вас важливо?
– Коли в Сакартвело відбувається якась акція, там завжди є українські прапори. Це вже аксіома для нас. Тому що грузини люблять Україну, поважають український народ – так само, як і український народ поважає грузинський. Тут народ думає, що у нас йде спільна війна, тому що ворог – спільний. Ми вільні народи, які не будуть повертатись у Радянський союз. У нас є спільна історія – історія окупації, війни проти тиранів. Тому український прапор – це для нас не чужий прапор.
Коли справи у нас йшли погано, і була війна в Абхазії, то єдина країна, яка допомогла нам – це Україна. Українські воїни бились проти російської армії в Абхазії за Сакартвело – там загинуло десять громадян України. Українські пілоти допомагали евакуювати людей із зони конфлікту. Наш народ такі факти завжди пам’ятає.
У Сакартвело завжди знають, хто друг, а хто ворог. Ми будемо воювати проти агресора, окупанта і захищати свою свободу. Саме тому кількасот грузинів воюють в Україні. І 38 із них, на жаль, загинули – у бою, зі зброєю в руках. Бо ми розуміємо: якщо є проблема в Україні, то буде і проблема в Сакартвело. Тому ми вважаємо, що це не чужа війна – це наша війна.
– Чи ви відчуваєте підтримку українського народу?
– Завжди відчуваємо! Ми постійно читаємо українські медіа. Мої друзі завжди питають, як можуть допомогти українцям. У нас міцні людські відносини. Я не знаю грузина, в якого немає друга з України.
