“Вони хочуть підкорити нас уже багато століть. Сьогодні їхня імперія тримається на штиках. Але якщо вони тут зуби обламають, то вона розвалиться”, – каже Віталій Трибушний, коли проводить мене червоними кімнатами музею тоталітаризму в Херсоні.
Музей – невеличка будівля на його подвір’ї. За дверима – унікальна колекція експонатів комуністичної доби: картини, предмети побуту, інструменти, макети, значки. Кожна річ має оригінальний підпис, який створює атмосферу жорсткої іронії над утопічними ідеалами совка.
Під час окупації Херсона росіяни приходили до Віталія “на екскурсію”. Але музей не зачепили: подивилися на Леніна – і пішли геть. ҐРУНТ завітав у гості до пана Трибушного, аби поспілкуватися про його колекцію, про опір радянській владі і зустріч з окупантами.
“Ану стой, шо ти вирядився, як попугай?”
Віталію 75 років. Він лікар-психіатр, нині – на пенсії. Антирадянським спротивом, або, як зараз кажуть, декомунізацією, чоловік почав займатися ще тоді, коли це не було мейнстрімом і… поза законом.
Віталій пригадує епізод з юнацьких років. Він іде центральною пішохідною вулицею Суворова в Херсоні, одягнений у святковий костюм з нагоди випускного у школі. Коли проходить повз міліцейський наряд, то чує навздогін: “Ану стой, шо ти вирядився, як попугай?”. З’ясувалося, що міліціонерам не сподобалися білі шкарпетки.
“Він дістає з кишені ножиці і нахиляється, щоб порізати мені ті шкарпетки. Тут поруч іде дівчина, років 17, а в неї спідниця вище коліна. Цей міліціонер піднімає голову до неї: “Шо ты вырядилась, как проститука, ану стой”. Підходить і починає ту спідницю на стрічки різати. Якби ти бачив, як вона плакала! Після цього я тільки в білих шкарпетках і ходив, а до радянської влади лояльно ставитися вже не міг”, – згадує Віталій.
“Тоді ж тільки пісні про Леніна і партію були. А ми слухали Beatles, Pink Floyd, Canned Heat”
Однією з форм опору совку, яку виражала тодішня молодь, була західна музика. Такі гурти, як The Beatles та Pink Floyd, зробили революцію не лише у мистецтві, а й доклалися до руйнування залізної завіси, за якою жив радянський народ.
Як “Бітли” потрапили в Херсон? Все просто: у місті є два навчальні заклади, які готують моряків. В народі їх називають “Рибтюлька” (нині – Херсонський морський коледж рибної промисловості) та “Централка” (Херсонська державна морська академія). Моряки ходили на практику в інші країни, а Віталій Трибушний мав серед них багато знайомих.
“Я їм давав список, які мені потрібні пластинки, вони привозили. Херсон був на першому місці: тільки вони виходили, а десь через місяць у нас були. І це вже багато людей цікавилися. Тут же тільки пісні про Леніна і партію були. А ми тоді слухали Beatles, Pink Floyd, Canned Heat – все таке наворочене”, – розповідає херсонський хіппі, показуючи колекцію дисків із хітами 60-х.
“Нам солнца не нужно, нам партия светит”
У 1989 році Віталій побачив, як у Тбілісі міліція розігнала зібрання християн на Великдень. Він згадав батькову саперну лопату, привезену з війни, і вирішив повісити її в рамку з підписом: “Партия сказала: «Надо!» Комсомол ответил «Есть!»” Ця лопата стала першим експонатом у музеї тоталітаризму Віталія Трибушного.
Сьогодні в музеї сотні експонатів комуністичної доби: картини, предмети побуту, інструменти, макети, значки. Усі мають оригінальні підписи, які гостро іронізують над комуністичними ідеалами та лозунгами.
Ліхтар, який вішали у таборах для репресованих, має підпис: “Нам солнца не нужно, нам партия светит”. Біля частини зламаного дитячого велосипеда: “Догоним и перегоним Америку”.
В експозиції є капкан “Рука Москви” і годинник, стрілки якого рухаються у зворотній бік. “Весь світ рухався вперед, а ми поверталися до феодалізму. Перший секретар – феодал, а політбюро – його підручні. Таку страшну систему створили, що я й не знаю, як ми пережили цей тиск”, – коментує Трибушний, коли проводить екскурсію.
Експонати Віталій збирав по різних будинках культури, залах, деякі речі йому приносили друзі. Віталій стилізував ці предмети під свій музей: додавав кольори, шукав гострі цитати, компонував за тематикою. Коли в будинку почало не вистачати місця для експонатів, він збудував на подвір’ї окрему будівлю під музей.
“Подивився-подивився: ну, Леніна збирає дядько”
Під час російської окупації Херсона у 2022 році Віталій Трибушний залишився вдома. Одного дня до нього навідався представник окупаційної адміністрації, щоб “подивитися музей”. Трибушний ніколи не приховував свою проукраїнську позицію, він був на майдані під час Революції гідності, виходив на мітинги в Херсоні – ймовірно, на нього могли донести.
“Стукає хтось, я виходжу: «Шо ви хотіли?». Він мені посвідчення: «Я из комендатуры, посмотреть ваш музей». Він зайшов, я кажу: «Тут якщо надписи не читати, то воно не зрозуміло». Ну, він походив, подивився, каже: «Якщо хто прийде, на тобі номер телефона, хай телефонують, я з ними буду розмовляти». І на цьому все”, – згадує Трибушний.
Представник окупаційної комендатури забрав лише деякі підписи з експонатів, все інше залишив на місцях, сказавши, що Віталій виявився “нормальною людиною”.
“Там капкан на велику худобу, і було написано «рука Москви». Коли він пішов, дивлюся, напису немає. Або ще під картиною ось були рядки: «Пейзаж России хорошеет, но нас не слышно в том саду; привычка жить с петлей на шее мешает жить с огнем в заду». Дивлюсь – і його немає. Оце де про Росію було, він забрав. Потім каже: «Казали, що ти бандерівець, а ти нормальна людина». Може, він не зрозумів нічого. Ото подивився-подивився: ну, Леніна збирає дядько, а то, що його таким понамальовували, то байдуже”, – посміхається Віталій, показуючи на голову Леніна з закривавленим ротом.
“Всі століття в них одна політика – все загарбати. Загарбати і знищити”
Коли Віталій займався приватною практикою як лікар, часто їздив до Росії – в Санкт-Петербург і Москву. Мав там багато клієнтів. Відповідаючи на моє питання про те, чому Росія напала на Україну, він, не задумуючись, каже: “Вони завжди це робили, ще від Юрія Долгорукого, який палив наші міста і села”.
“Всі століття в них одна політика – все загарбати. Загарбати і знищити. Згадайте Голодомор – це про те ж саме. Тоді вони цілі села і народи депортували, а сюди москалів присилали. Але незважаючи ні на що, ми всі ці роки тримаємось, бо розуміємо, що вони хоч і кажуть про братство, але ми різні і маємо бути самі по собі, а вони хай окремо”, – резюмує Віталій Трибушний і, запалюючи люльку, проводжає мене до хвіртки зі старим написом – вулиця Енгельса. Нині вона названа на честь Василя Стуса.
