Серед вовків: як українські волонтери відкрито працюють в окупації

Інна Зелена

Поки ми говоримо з херсонським подружжям про волонтерську роботу в окупації, на телефон Ірини надходить близько 30 нових запитів про допомогу. З дня в день у Херсоні стає складніше, і людей, які потребують допомоги, стає більше. 

З перших днів окупації колектив телеканалу “Херсон плюс” зрозумів, що займатись звичною журналістською діяльністю буде вкрай складно. Вийти в місто з телекамерою і мікрофоном було небезпечно для життя. Водночас, журналісти зрозуміли, що не можуть сидіти, склавши руки, тому вирішили, що будуть, як і раніше, допомагати людям. Але в дещо інший спосіб. 

Власники телеканалу “Херсон плюс” — подружжя Ірини Мєзєнцевої та Володимира Косюка — згуртували навколо себе найбільшу волонтерську команду, яка допомагає мешканцям територіальних громад, які перебувають на межі виживання. Тож тепер сімейні вечори виглядають по-іншому — за фасуванням круп, цукру, макаронних виробів та інших продуктів, які чекають сотні родин. 

Частина команди залишається у місті, незважаючи на окупацію. Ті ж, хто виїхав, допомагають дистанційно. Тому телеканалу вдалось зберегти редакцію, і тепер вони іще й розповідають про реалії свого життя у спецпроекті “Голос окупованого Херсона”. 

“Волонтерська діяльність насправді має багато спільного з журналістикою” 

“На початку березня, коли Херсон опинився в окупації, ми постали перед вибором — виїздити чи лишитись та допомагати людям, — розповідає Володимир Косюк. — Майже одноголосно наша редакція проголосувала за те, щоб лишитись і переключитись на волонтерство. Ми переконались, що воно дуже схоже на журналістську діяльність, на підготовку до випуску новин. Тобі треба чітко знати, де, хто, скільки і чого потрібно. “Розшифровуємо” зібрану інформацію так само, як і при підготовці сюжетів”. 

Роботу розпочали із допомоги Станіславській та Білозерській громадам, які розташовані на межі Миколаївської та Херсонської областей — якраз там, де зупинився фронт. 

Одне з сіл Станіславської громади — Олександрівка — було зруйноване майже вщент. Понад 300 людей звідти переїхали до Станіслава. Ще одне село — Широка Балка — постійно перебуває під обстрілами. Родини, які втратили свої домівки і перемістились у сусідні села, потребували допомоги. 

“Багато людей тікали в чому були — без речей та будь-яких запасів. Йшли навіть пішки. Я родос з того краю, тож розуміла проблеми цих сіл і могла з перших вуст дізнаватись про те, яка саме допомога потрібна людям”, — розповідає Ірина Мєзєнцева. 

80% нинішнього населення Херсонщини потребують допомоги 

Станом на сьогодні в Херсоні залишилось менше третини мешканців — загалом близько 100 тисяч людей. У селах продовжує жити менше половини населення. Більшість серед тих, хто залишився — це люди, які не мають змоги покинути домівку. 

“Майже всі соціально, економічно та політично активні люди виїхали. Залишились пенсіонери, багатодітні сім’ї, малозабезпечені, або люди з інвалідністю. Іще у квітні у нас було волонтерів більше, ніж людей, які потребували допомогу. Але тепер ситуація кардинально змінилась. Ми ледь не єдина велика команда, яка допомагає їм на постійній основі”, — каже Ірина. 

За один виїзд волонтери розвозять допомогу в середньому на 150 родин. 

До кожного пакета, крім круп, олії, цукру, борошна та предметів гігієни, обов’язково додають свіжий хліб. Його випікають херсонці. 

“Спочатку хліб за нашим замовленням пекла “Таврія В”. Але згодом росіяни її просто зачинили. І зараз ми постійно шукаємо людей, які можуть робити це. Випікаємо в основному вночі. Тобто всю ніч. Бо плити маленькі, а спекти треба багато, і щоб на ранок був свіжий хліб”, — говорить Ірина.

Люди на Херсонщині бояться зими, готують закрутки із овочів, які самі ж і вирощують. Це вплинуло і на запити до волонтерів — олія, цукор, сіль. 

“Ми намагаємось зібрати продуктові набори так, щоб людині вистачило на два тижні. Перед тим, як готувати таку допомогу, дуже важливо дізнатись реальні запити людей. А ще — скільки членів сім’ї, скільки дітей, чи є люди з інвалідністю чи старенькі. Бо якщо так, то тоді до цих наборів додаються дитяче харчування, памперси для дітей або дорослих, засоби індивідуальної гігієни тощо”, — розповідає Ірина. 

“Проблеми всім зрозумілі — нас можуть переслідувати” 

В команді Ірини та Володимира працює близько 15 людей. Здебільшого, це співробітники телеканалу “Херсон плюс”, проте часто долучаються люди, які просто мають змогу та бажання допомогти. 

“Весь час наша робота — це якийсь шалений квест під назвою “Зроби неможливе”. У Херсоні часто перебої зі зв’язком. Бувають періоди, коли ми спілкуємось один з одним записками. Часто виникають проблеми з проплатами, бо коли нема зв’язку, карткою не розрахуєшся. Добре, що майже всі, з ким ми працюємо, це наші старі знайомі, які приймають оплату по безготівковому рахунку і йдуть нам назустріч, коли через зв’язок не вдається вчасно здійснити оплату. Звичайно, є проблеми з грошима”, — ділиться Володимир. 

Він визнає: цей квест може бути небезпечним.

“У нас були випадки, коли у наших волонтерів відбирали машини, зібрану допомогу, щось перевіряли. Передавали також і попередження через людей, які нам допомагали. Були випадки в квітні-травні, коли ми хотіли розвозити і смаколики дітям — печиво, цукерки. Але коли солодощі почали відбирати на блокпостах, тоді ми перейшли на базовий комплект продуктів”, — пригадує Ірина. 

Згодом команда телеканалу “Херсон плюс” відновила журналістську роботу і почала розповідати про життя окупованого міста. 

“Продукти шукати важко” 

Волонтери розповідають, що підвезення продуктів до Херсона ускладнилося через руйнування на Антонівському мосту. Всі виробники в основному працюють у Каховському та Чаплинському районах. Гуманітарну допомогу завозять невеликими мікроавтобусами. З Вінниці та Дніпра транспортують засоби гігієни, дитяче харчування тощо. 

Проте шукати продукти з кожним днем стає все важче. Складна ситуація і з грошима.

“В основному нам допомагають громадські організації, які працювали й раніше, люди, яких ми знаємо. Часто кошти надсилають однокласники, які перебувають за кордоном, херсонці, які виїхали. Іноді люди кидають по 100, 50 гривень, буває і по 15 та навіть 5. Це лише доводить, що кожна гривня важлива. На жаль, кількість донатів зменшується, і ми це розуміємо, бо багато хто має свої проблеми. Але щоб завантажити машину на 150 родин, нам потрібно близько 1000 доларів. Це лише оцей базовий набір — до 1,2 тонни продукції, — який ми розвозимо по селах”, — каже Володимир. 

“Поки маємо змогу купувати українське і платити гривнею, доти будемо в Херсоні” 

Подружжя обговорює тему виїзду щодня. Бо хоч окупаційна влада і не цікавилась їхньою особистою діяльністю, вони розуміють, що рано чи пізно ситуація може змінитися. 

“Іноді доходить до панічних настроїв. Думки про виїзд, звичайно, супроводжують нас. Іноді здається, що поза Херсоном ми були б навіть корисніші. Проте для волонтерства ми маємо таке правило: поки ми можемо купувати продукти українського виробника та платити за це гривнею, безготівково, ми будемо тут. На жодну співпрацю з окупантами йти не збираємось”, — відзначає Ірина. 

У Херсоні стає складніше, але й людей, які потребують допомоги, стає більше. Команда залишається у місті і сподівається на звільнення. 

“Після війни, тобто після нашої перемоги, в нас буде ще більше роботи — і в напрямку волонтерства, і в напрямку журналістської діяльності. Здається, що історій з окупації для того, щоб знімати, показувати та розповідати, у нас вистачить до кінця життя”,  — ділиться Ірина.

Фото – ТРК “Херсон Плюс”

Вам також сподобається

@2022 –  Ґрунт

Новинна стрічка