Найбільша загадка Меркель, найслабше місце Шрьодера. Як Росія обробляла німецькі еліти

Катерина Мола

Для того, щоб краще зрозуміти сучасну Німеччину, її дивні особливі стосунки з Росією та природу економічної залежності від росіян, ми поговорили з німецьким політичним експертом – Сергієм Сумлєнним. Пан Сумлєнний мешкає в Берліні та є головою організації European Resilience Initiative Center. Ця бесіда дасть вам уявлення про те, чому Меркель любить Росію і чому Шрьодер настільки відданий Путіну.


“Меркель не любить, не розуміє і не хоче розуміти всю Центральну та Східну Європу. На її мапі всі ці країни просто не існують”

– Ангела Меркель не часто буває на публіці, але нещодавно вона мала публічний виступ, на якому знову заявила про те, що “мінські домовленості” були необхідні, і їхнє виконання могло вирішити багато проблем. Вона зізналась, що говорила про це із Зеленським незадовго до війни, і він казав їй, що виконати ці домовленості неможливо – але вона стояла і стоїть на своєму. Як думаєте, вона справді не розуміє небезпечності “мінського формату”, чи просто вважає цю небезпеку виправданою? Чому вона наполягає на своїй правоті в ситуації, коли вже зрозуміло, що це була помилка?

– Ох, у мене немає простої відповіді на це питання. Вона мала розуміти, з ким має справу. Вона соціалізувалася у Східній Німеччині і була свідома того, як діє Москва і російські спецслужби. Навряд чи в неї були якісь ілюзії. Можливо, [ілюзії були] у першій каденції, але далі – в це вже важко повірити.

Ми всі багато сваримо Шрьодера, до прикладу, але Німеччина критично збільшила свою залежність від російських енергоносіїв саме за часів Меркель. Не при Шрьодері було ініційовано “Північний потік – 2”. 

І можна, звісно, ідеалізувати Росію, не помічати загроз, коли вони стосуються інших, але так ослаблювати переговорну позицію власної країни – це дуже дивно. Я чув багато конспірологічних теорій, не хочу це обговорювати, тому що не дуже в них вірю. Але очевидно, що дії Меркель ставили під загрозу інтереси як Німеччини, так і наших сусідів. 

– А може, це просто дружба? Можливо, Путін добре знає німецьку мову і німців, і вони якось порозумілися? Можливо, це просто людські стосунки? 

– Знаєте, “людські стосунки” – це не про Меркель. Меркель – це взагалі не про людяність і не про емпатію. Думаю, Путін шукав, як на неї натиснути і що їй запропонувати. В Кремлі працюють цілі команди психологів, які вивчають конкретну людину, дізнаються, що вона любить, що їй потрібно. Шрьодера, очевидно, спіймали на усиновлення дітей – а Меркель, ну можливо, на мистецтво.

– Яке мистецтво? Те, що росіяни вивезли з Німеччини в кінці Другої світової війни? 

– Так.

– Вони це повернули? 

– Принаймні, обіцяли. Але головне – Меркель не любить, не розуміє і не хоче розуміти всю Центральну і Східну Європу. На її мапі всі ці країни просто не існують. І вона хотіла, так би мовити, оптом, через Росію побудувати партнерство зі Східною Європою. 

Думаю, вона хотіла увійти в історію як людина, яка побудувала міцний, тривалий мир зі Східною Європою, але при цьому їй не хотілось цією Східною Європою займатися особисто. Їй хотілося бути кимось на кшталт Єкатєріни ІІ. Ми знаємо, що в неї навіть на робочому столі якийсь час стояв портрет Єкатєріни, це для неї така рольова модель. Дівчина зі Східної Німеччини, зі збіднілого шляхетного роду, яка досягла вершин європейської політики і змінила долю континенту. Думаю, вона бачила себе в цій ролі і хотіла якоїсь такої слави для себе. Це, мабуть, і була її мета. Її ж навіть називали “Мутті Меркель” – за аналогією “Матушка Єкатєріна”. 

При цьому, наприклад, Україна і навіть Польща сприймалися нею як щось другосортне, викликали гидливість. Товарообіг з Польщею перевищує товарообіг з Росією в десять разів на людину. Але (далі говорить саркастично, – Ред.): Росія – наш важливий стратегічний партнер, а Польща – таке щось, якісь дикуни по сусідству.

blank

“Експеримент, який вона ставила вже сто разів, жодного разу не дав результату. Це, м’яко кажучи, свідчить, що ця людина до науки не здатна”

– Нещодавно Меркель заявила про те, що потрібен новий раунд переговорів між Путіним і Україною, хоча вона визнає, що всі попередні раунди були невдалими. Може, вона розраховує таким чином повернутися до великої політики? В якості переговорника, дипломата? 

– Для мене найбільша загадка в Меркель – це її нездатність визнавати свої помилки. І це дуже дивно, тому що вона є людиною з технічних наук, і вона, на відміну від багатьох своїх колег у політиці, реально писала дисертацію і працювала над своїм науковим проєктом. 

Треба розуміти, що в політиці Німеччини є купа, скажемо так, міні-шкарлетів. Наявність дисертації і наукового ступеня в політиці не обов’язкові, але важливі. Ну і, звісно, займатися по-справжньому цим ніхто не хотів, і німецькі політики часто крали свої дисертації. Коли було запроваджено всі ці системи перевірок на плагіат, в Німеччині відбулася низка яскравих відставок, включно з декількома міністрами федерального рівня. 

Але це не про Меркель. Вона справжня науковиця. І чому в неї відсутнє критичне мислення, здатність аналізувати власні рішення – я не розумію. Експеримент, який вона ставила вже сто разів, жодного разу не дав потрібного результату, і вона ставить його в сто перший раз і чомусь очікує на інший результат. Це, м’яко кажучи, свідчить про те, що ця людина до науки не здатна. 

Її відоме політичне кредо в тому, щоб ігнорувати проблему до тих пір, поки вона не зникне. І коли проблема сама зникне, вона зможе сказати: от бачите, я була права. 

Я думаю, що після закінчення кар’єри канцлерки вона збиралася перейти на керівну посаду до якоїсь організації, яку мали би створити спеціально під неї. Щось на кшталт “товариства російсько-німецької дружби”. Але через війну це не склалося, і вона просто зависла в повітрі. В партії (Християнсько-демократичному союзі, – Ред.) у неї зараз немає підтримки і немає своїх людей, а отже її позицію як переговірниці зараз немає кому підтримати. 

Тим більше, я впевнений, що навіть якщо така пропозиція з німецького боку буде, її не підтримають українці. Тому я не бачу її як переговірницю в російсько-українських перемовинах. 

– А в чому секрет Меркель? Чому вона взагалі так довго протрималась при владі? Це ж неймовірний термін для демократичної країни.

– У Німеччині це нормально. [Конрад] Аденауер сидів три з половиною терміни, [Гельмут] Коль – чотири. Тобто є три голови уряду, які обирались чотири рази: Аденауер, Коль, Меркель. Всі вони були з ХДС. Тому це не дивно. 

Канцлер обирається парламентом, а парламент формується прямими виборами. Тобто тут не такий однозначний зв’язок з волевиявленням. 

У чому була особливість чотирьох термінів Меркель? У тому, що з чотирьох строків три вона відсиділа при так званій широкій коаліції. Треба розуміти, що широка коаліція – це взагалі потужний удар по німецькій демократії. У Німеччині є дві великі партії, які між собою ведуть боротьбу на федеральному рівні – це консервативні християнські демократи, або ХДС, і більш ліві соціал-демократи – Соціал-демократична партія Німеччини, СДПН. Вони укладають різні союзи, і навіть якщо хтось набирає більшість, як було одного разу в 1950-х роках, все одно укладають угоди з іншими партіями, щоб створити більшу коаліцію.

Коли Меркель у 2005 році стала канцлеркою, то ХДС не вистачало голосів навіть з їхніми традиційними союзниками – Ліберальною партією, і вони уклали коаліцію з СДПН. На другий термін Меркель була коаліція знов тільки з лібералами, а третій і четвертий терміни – знов широка коаліція. 

Із точки зору виборця виходить що? Нам не подобається те, що відбувається в державі, ми не голосуємо за ХДС і Меркель, але, як би ми не голосували, знов отримаємо Меркель, тому що дві найбільші партії в парламенті так домовились. І це, фактично, злам системи виборів. І це, до речі, дуже непогано грало на риторику маргінальних партій, які говорили про відсутність демократії, змову і узурпацію влади. В такій ситуації цілком зрозуміло, чому люди, схильні до радикальних поглядів, у таке вірять. 

“Він удочерив маленьку дівчинку з Росії. А потім ще одну. В Німеччині він не зміг би взяти дитину, бо в такому віці вже законодавство не дозволяє” 

– Повернемося у глибше минуле. Шрьодер. Днями у Польщі заявили про те, що вони відкривають справу і будуть розслідувати роль Шрьодера у підготовці Росії до вторгнення. Як думаєте, яким чином колишній канцлер міг бути до цього дотичним і про які докази говорять поляки? 

– Те, що Шрьодер системно працював над тим, щоб збільшити залежність Європи від російського газу – це ж не новина. Скільки разів українці говорили про те, що як тільки буде добудовано “Північний потік”, почнеться широкомасштабне вторгнення? Я особисто таких заяв чув дуже багато. І дуже багато чув німецьких відповідей про те, що “ви перебільшуєте” і “такого ніколи не буде”. 

Чи цього досить, щоб Шрьодера притягнути до карної відповідальності? Ну, я не впевнений. 

– Як думаєте, наскільки свідомо він це робив? Можливо, він справді думав, що це такі інвестиції просто? Чи він розумів, що буде справжня велика війна? 

– Я думаю, що ніхто з німців – я маю на увазі друзів Путіна – не вірив у те, що буде відбуватися щось подібне. Вони свідомо підтримували російську агресію роками  – так. Але бомбардування, катування, масові вбивства – я думаю, цього вони не чекали. 

Вони ж бачили Росію тільки у конференц-залах дорогих готелів і лаунж-барах. Вони думали, що це буде щось на кшталт ЄС, тільки бідніше. Ну, буде російська мова, так, спільний документообіг, спільна якась система навчання, більше російського бізнесу в Україні буде. Ну і що? Хіба це погано? Така була логіка, на загал. Те, що для об’єднання потрібна згода всіх учасників – це якось не враховувалось. Плюс, антиамериканізм. 

Це, насправді, схоже на позицію російської опозиції. У них же яка претензія до Путіна? “Навіщо ти, дурень, розпочав цю війну, коли все те саме можна було зробити мирним шляхом і просто скупити там все? Можна ж було просто відкривати інститути Достоєвського, пропонувати молоді стипендії, скуповувати пресу, і все було б добре”. Ну от так приблизно і в Німеччині думали. 

– А розкажіть, будь ласка, що це за дивна історія про Шрьодера і російських дітей? 

– Це було на початку нульових, у його перший термін. Він був одружений ще четвертим шлюбом із Доріс Шрьодер-Копф, і вони вдочерили дівчинку з Росії. А потім ще одну. В Німеччині він ніколи не зміг би взяти дитину, бо в такому віці у Німеччині вже законодавство цього не дозволяє – йому було 60 і 62 роки. 

– Тобто Путін фактично подарував йому дітей? 

– Виглядає це таким чином. Така ж історія, до речі, була і з Гюнтером Яухом – це телепродюсер і ведучий одного з найбільших, а тоді, мабуть, найбільшого, політичного шоу в країні. Він теж удочерив двох дівчаток з Росії. 

Я б не здивувався, якщо б це була свідома стратегія російських спецслужб. Це ж так просто – даєш людям те, чого вони не можуть отримати в Німеччині, і це навіть нічого не коштує. А люди тобі винні все життя.

blank

“Крайні праві і крайні ліві дуже люблять Росію, бо це потужний гравець на полі антиамериканізму”

– Кого із сучасних Німецьких політиків ми можемо назвати найбільш проукраїнськими? 

– Якщо серед впливових політиків, то це, звісно, Зелені (Bündnis 90/Die Grünen, – Ред.). Серед них – Роберт Габек (німецький політик та письменник, віцеканцлер в уряді Шольца, – Ред.), Анналена Бербок (міністерка закордонних справ). Також – Марі-Аґнес Штрак-Циммерманн (представниця Ліберальної партії, доктор філософії, голова комітету Бундестагу з питань оборони, – Ред.). У СДПН – Міхаель Рот. Як для своєї партії, він прямо відбитий захисник України, навіть дивно, як вони його досі не вигнали. Та навіть Борис Пісторіус (міністр оборони в уряді Шольца, – Ред)! Він робить все дуже правильно на своїй посаді. Щодо ХДС, тут важко оцінити, скільки проукраїнської риторики в них щирої, а скільки – ситуативної. 

– Європою прокотилася хвиля шпигунських скандалів, пов’язаних із Росією. Звідусіль висилають російських дипломатів. Як із цим у Німеччині? 

– З Німеччини вислали нещодавно більш ніж двадцятьох дипломатів. Але офіційно не через діяльність, не сумісну зі статусом дипломатів, а через зменшення кількості персоналу. Тобто їх забагато. Це логічно, в них і справді роздуті посольства – там працюють сотні людей. 

Щоб порівняти – [випадок] коли в Берліні вбили чеченського біженця. Це зробили російські агенти вдень у центрі столиці; було доведено, що це операція російських спецслужб. І тоді вислали тільки двох дипломатів. Зараз – більше двадцяти.

Це помітне охолодження. Але, звісно, цього недостатньо. Можна було би закрити всі їхні генконсульства – їх усього шість: Берлін, Дрезден, Бонн, Гамбург, Мюнхен і Франкфурт. Від Бонну до Франкфурта 150 кілометрів – навіщо там два консульства? Берлін і Дрезден – те саме. Всі ж розуміють навіщо насправді існують ці установи. Звісно, вони виправдовують це тим, що в них там багато росіян живе, в Німеччині. Але ж цифрова епоха – можна все робити через інтернет. 

– До речі, от ця пострадянська громада в Німеччині – вона ж величезна. Наскільки вона впливова? 

– Я оцінюю по масових акціях, і бачу що багато людей вони мобілізувати вже не можуть. Виглядають вони огидно, звісно. З цими прапорами, лозунгами, співають “катюшу”… Але, ну, їх збирається вже менше сотні. Це дуже маргінальний рух. І те, що вони там раз на рік виходять з прапорами – це не найгірше. 

Наприклад, нещодавно в аеропорті Кьольна звільнили співробітника, який працював із безпековими питаннями – він колишній росіянин, резервіст російської армії. Як з’ясувалося, він збирав гроші на російську армію та навіть їздив на окупований Донбас і возив туди військове обладнання. Скільки таких людей в цілому – сказати важко. 

– У Німеччині крайні праві і крайні ліві дивним чином об’єдналися. Саме в Німеччині це особливо помітно. Як це відбувається? Які в них перспективи? 

– У них є деякі спільні риси. Це, по-перше, ненависть до демократичного парламентського устрою та дуже агресивний антиамериканізм. І антисемітизм. Багато лівих ненавидять євреїв, бо євреї – це нібито головні капіталісти і вони знищують Палестину. Ну ось цей традиційний набір гасел. А праві ненавидять євреїв, бо це трансатлантичний капіталізм, який нібито нищить традиційну німецьку ідентичність. Під час ковіду всі ці конспірологічні теорії набрали ваги, звісно. 

Росію крайні праві і крайні ліві дуже люблять, бо це потужний гравець на полі антиамериканізму. Тому вони готові підтримувати Росію навіть за наявних умов (широкомасштабної війни проти України, – Ред.). У них різний підхід до безпекових питань внутрішніх – але й ті, й інші проти НАТО. 

“Альтернатива для Німеччини” (ультраправа партія, – Ред.) при цьому має своїх 14% у парламенті; крайні ліві пройшли туди ледь-ледь. Обличчя ультралівих – Сара Ваґенкнехт. Вона вже почала сольну кар’єру – так би мовити, вона цю партію вже переросла. Ваґенкнехт відома людина, дуже заможна. Вона заробила минулого року більше мільйона доларів тільки своїми виступами. Вона харизматична, артистична, і підбирає зараз весь цей електорат фрустрованих і розчарованих людей, які не розуміють, що в біса коїться у цьому світі.

Вам також сподобається

@2022-2024 — Ґрунт

Новинна стрічка