“Від завтра ви стаєте росіянами”. Як російська школа змінює свідомість українських дітей

Надія Суха

Ворог не просто захоплює території – він заковтує у себе наше майбутнє. За час повномасштабної війни Росія депортувала із України приблизно 700 тисяч українських дітей. Водночас полічити тих, у кого Росія намагається вкрасти свідомість, важче. За даними фонду Save Ukraine, під владою росіян перебуває понад 1,5 мільйона дітей – у самій РФ або на окупованих територіях. Воєнні злочинці намагаються вкласти до голів неповнолітніх українців свої наративи і свій викривлений світогляд, зі спотвореною історією та почуттям патріотизму. Російського. 

Цієї весни Центр громадянської просвіти “Альмеда” опублікував дослідження, в якому детально проаналізував тези із підручників російської шкільної програми. Свої освітні стандарти окупанти активно поширюють на захоплених територіях. 

Україна все ще намагається боротися за уми своїх дітей. Але з кожним днем це стає складніше. На деяких територіях російські ідеологічні експерименти тривають уже дев’ять років – ще трохи, і діти набору 2014 року стануть випускниками.

Які саме знання вкладають росіяни в українських школярів під окупацією, чим небезпечне “промивання” мізків, скільки часу ми ще маємо, щоб не дати загубити свідомість дітей? Про це розповідає очільниця Центру “Альмеда” Валентина Потапова.

blank
Фото з Фейсбук-сторінки Валентини

“Ментальне переміщення дитини з української ідентичності у російську може вважатися злочином геноциду”

– Нещодавно ви опублікували дослідження про підручники, за якими окупанти навчають дітей у російських школах. Чому ви вирішили взятися за цю роботу?

– Бажання зробити таке дослідження виникло у нас іще у 2015-2016 роках щодо Криму. Майже вся освітня система країни-агресора поширилась на окупований півострів після його окупації. Після повномасштабного вторгнення стандарти освіти РФ розповсюдили і на територіях під так званими “ДНР” і “ЛНР”. У квітні-травні минулого року – на захоплених територіях Харківської та Запорізької областей.

Після початку повномасштабного вторгнення те, що відбувається в окупації, стало топовою темою. Міжнародна академічна спільнота зацікавилась, як відбувається перекодування українських дітей. “Передекодування” – це цитата з форуму, який проводився у серпні у Санкт-Петербурзі. Росіяни не приховують, що їхня мета – виростити російських громадян на окупованих територіях.

Після цього ми зрозуміли, що настав час провести дослідження. Ми вирішили дослідити, якими інструментами та через які наративи вони будуть робити це передекодування. У міжнародному праві це називається індоктринацією – навчання з наміром нав’язати дітям певне переконання та пропозиції, нехтуючи доказами, міркуваннями та логікою. 

Це є порушенням міжнародного гуманітарного права. Це злочин, пов’язаний зі стиранням української ідентичності. Ми намагаємося довести на всіх міжнародних майданчиках, що ментальне переміщення дитини з того, що вона відчуває себе українцем, у російську ідентичність – може вважатися злочином геноциду.

– Що було матеріалом для дослідження?

– Майже всі підручники для дослідження ми брали на офіційних сайтах РФ. Не завжди це було легко, бо деякі вони ховають. Ми опрацювали понад сотню підручників із предметів гуманітарного циклу і десь сімдесят – із історії Російської Федерації.

Нас взагалі не цікавить, чóму вони навчають своїх дітей у Казані, Самарі, Тюмені. Але ці наративи поширюються і на українських окупованих територіях. Тож коли ми почали дослідження, нас підтримав Офіс генерального прокурора. України. Вони надали нам можливість побачити підручники, завезені росіянами на територію Харківської області, які було вилучено після деокупації. Їхній тираж від 2022 року – 32 тисячі. Отже, це окремий наклад саме для окупованих територій. Вони будуть опрацьовані як частина доказової бази щодо злочинів РФ проти українських дітей. 

blank
Школа на окупованій території Донецької області. Фото: Спротив Інфо

“Російський патріотизм – це відданість державі-окупанту”

– Які наративи росіяни вкладають у голови наших дітей? 

У дослідженні ми визначили три великі групи наративів. Перший – це “общеросийская гражданская идентичность”. Вона впроваджується через те, що, по-перше, забороняється українська і нав’язується російська як єдина мова для спілкування. По-друге, стирається культурне поле України. Ми бачили це з вами на прикладах окупованих територій – знищення пам’ятників, перейменування.

Ця ідентичність також нав’язується через наратив про єдинство народів. Всі народи вливаються в один. Тут же назва “росіянин” змінюється на “русскій”. Отже, росіянин – це казанський татарин, бурят, представник Мордви. Але етнічний росіянин – обов’язково “русскій”. 

З цього наративу виникає і нав’язується міф про бойові подвиги народу: російська армія – непереможна, завжди за мир. А звідси й наратив про захист вітчизни.

– Тобто Росії.

– Так! Власне, другий наратив – це патріотизм. Коли ми кажемо про патріотизм в Україні, то це про любов до батьківщини та відповідальність за неї. Ми не кажемо про любов до влади. Ми розрізняємо батьківщину і державу. Держава – це перелік дуже багатьох інституцій. І якщо держава – наприклад, як режим Януковича – починає вчиняти злочини, то народ має право на повстання.

У російському варіанті патріотизм – це насамперед відданість не країні, а державі. У випадку, коли ці наративи поширюються на території окупованої частини України, то – державі-окупанту. Пам’ятаєте оцей дуже показовий виступ дівчинки з Маріуполя, коли від неї вимагали подякувати якомусь дяді за звільнення? Цей “патріотизм” наскрізний. Він проходить через підручники історії, географії, суспільствознавства, духовної культури.

– Яким є третій наратив?

– Це мілітаризм. Вони нав’язують мілітаризм дітям під соусом виконання так званого “гражданского долга”, самопожертви. У цьому начебто немає нічого поганого – ми бачимо, як зараз Збройні Сили України захищають нашу Батьківщину. Але давайте згадаємо, чи чули ви за рік повномасштабної війни хоч одне звернення до дітей з боку Президента Зеленського, крім: “Ваша безпека – це головне”? В окупації поширений рух “Жовта стрічка”, але ніхто не закликає дітей приєднатися до нього, бо це подвиг самопожертви. Такого в Україні немає. Такого немає у жодній демократичній державі. А от у Російській Федерації – є. 

Популярна в Росії дитяча пісні зі словами: “И когда в последний бой, дядя Вова, мы с тобой” супроводжується візуалом: діти одягнені у військову форму часів Другої світової війни, і вони ніби передають естафету дітям сучасним. На окупованих територіях Донеччини і Луганщини росіяни поширюють рух “Молода гвардія”.

У цьому наративі особлива увага відводиться ролі РФ у світовій безпеці. Саме Росія, мовляв, миротворець. Саме Росія – бореться зі злими дядьками з Британії, Сполучених Штатів, країн Європи, НАТО, яке хоче зруйнувати світ. 

– Усі ці наративи – це заяви “в лоб” чи більш “ювелірна” пропаганда?

– Якщо ми згадуємо Крим, то це було, як ви кажете, ювелірно. Тривалий час і поступово. Щодо нових окупованих територій, то це приблизно так: “Від завтра ви стаєте росіянами”.

blank
Окупований Мелітополь

“Вони створюють іншу реальність і кажуть: України як держави не існує”

– Усі ці наративи є частиною загальної російської пропаганди. Подібні речі розповідають і з телевізорів, і з роликів в інтернеті.

– Але діти можуть подивитися першу секунду ролика, сказати: “Боже, яка дурня!” і вимкнути. Натомість підручники – це шкільна освіта. Дитина нікуди не зникне, якщо це буде відбуватися під час уроків. 

Коли українські експерти з Острозької академії почали вивчати підручники з історії Російської Федерації, то зауважили цікавий факт. За логікою, історія України в системі освіти РФ мала би вивчатися у курсі всесвітної історії. Я можу вам сказати: її там немає. Там є Білорусь, Грузія, Молдова, вони згадуються трошки-трошки. Але України немає. Події з історії нашої країни інтегровані в історію Росії. І таким чином, Україна як держава позбавлена суб’єктності.

От дитина, яка зараз навчається у Мелітополі, приходить на урок, де України як держави не існує. Є щось про Мазепу, Хмельницького – але це частина історії Росії. Немає окремої держави Україна. І це насправді дуже страшно. 

– Виходить, що українським дітям на окупованих територіях нав’язують тези, які суперечать істині, до якої вони звикли. Як це має спрацювати? Адже є надія, що вдома у дітей залишатиметься проукраїнське середовище.

– Коли росіяни починали велику війну, у них уже була заготовлена освітня програма. Про це свідчить швидкість, з якою вони працюють на окупованих територіях. У Криму це тривало довго. А тут вони почали відразу готувати так звані всеросійські уроки. Кожен закінчується блоком медіаосвіти.

Як експерт з медіаосвіти скажу, що уроки зроблено дуже якісно. На початку повномасштабного вторгнення ми спробували зруйнувати наративи, які нав’язують росіяни. Це важко. Тоді я зрозуміла, що ми не можемо працювати з дітьми з такими поняттями як deepfake, fake, бо вони не про цю пропаганду. Бо ця пропаганда потрапляє у визначення “постправда” – створення іншої реальності. 

Вони створюють іншу реальність і кажуть: якщо вам казали, що Україна як держава існує – це неправда. І ось вам аргументи. Коли вам кажуть, що це війна – ні, це не війна. Бо, згідно зі статутом ООН, у випадку, коли в якійсь державі виникає політичний режим, який може загрожувати іншій країні, будь-яка країна має право втручатися для того, щоб навести лад. Створюється інформаційний шум. Потрібно дуже багато часу для того, щоб його якимось чином зрозуміти, і розібратися, що в цьому інформаційному шумі правда, а що неправда.

Вони тиснуть на емоції. От дивіться – дівчинка з Маріуполя, її врятував простий російський солдат. Подивіться, ми зараз спробуємо вам показати справжню Росію. І тому відправимо вас у табори в Крим, де ви будете купатися в морі, спілкуватися з іншими дітьми, у вас будуть там смачні сніданки. Дитина починає думати: “Може, я помилялася? А може, мої вчителі помилялися?”. Більше того, вони розробили спеціальний документ, де самі відповідають на питання: “Що робити, коли батьки дотримуються іншої думки?”

– Це методичка?

– Так, для вчителів. Що робити вчителям, коли діти ставитимуть незручні питання? Відповідь така: ви повинні поважати ваших батьків, вони мають право на власну думку. Але ви ж теж маєте право на власну думку. І це не повинно приводити до конфліктів в сім’ї. Гарна відповідь? Гарна. У вас є якісь заперечення до цієї відповіді? У мене немає.

– Складно, бо це пояснення є цілком логічним в інформаційній площині, де у всьому іншому логіка відсутня.

– Так. Це відбувається дуже фахово з психологічної точки зору. І це забезпечується багатьма ресурсами, у тому числі фінансуванням. Україна ніколи не мала стільки коштів на патріотичне виховання в Україні.

“Завтра ми повертаємось у Крим. Пів мільйона дітей нам треба декодувати в інший бік”

– Скільки у нас часу, аби не втратити цих дітей остаточно?

– Насправді – не дуже багато. Діти втрачають доступ до інтернету. Майже всі сайти під контролем. Ми фіксуємо факти, що в них вилучають телефони та дивляться, куди саме вони заходять. Якщо дитина користується українськими сайтами або намагається відвідувати українську школу дистанційно, вона потрапляє під дуже великий тиск.

У Криму це триває давно. Діти, які зберігають українську ідентичність та планують вступати до українських вишів через систему “Крим-Україна, Донбас-Україна”, приховують свої наміри. Був випадок, що дві дитини з одного класу зустрілися в центрі “Крим-Україна, Донбас-Україна” – вони в класі не зізнавалися, що планують своє життя з Україною. Бо якщо вони б про це казали публічно, то стали би жертвами булінгу не лише з боку однолітків, а й вчителів. Про “ДНР”/”ЛНР” взагалі не кажу – там система страху набагато більша. 

Якщо йдеться про свідомість дітей, то втрати, яких ми зараз зазнаємо, з кожним роком будуть все сильнішими.

– Що ми можемо зробити на цьому етапі війни?

– Дистанційна освіта, яку ми тримали весь цей час, поступово зникає, бо Російська Федерація розуміє, що цей канат, який ми кинули на ту територію, потрібно обрубати. Вони це роблять: вилучають телефони, видворяють вчителів, які на окупованих територіях намагаються давати дітям українську освіту, вилучили всі підручники українською мовою.

Нам потрібно, щоб зараз Україна почала визнавати, що це така ж проблема, як вивезення дітей фізично. Друзі, це триває дев’ять років! У Криму було індоктриновано 450 тисяч дітей. Пів мільйона! Завтра ми повертаємось у Крим – пів мільйона учнів нам треба декодувати в інший бік.

– Але це лише Крим. А яка кількість дітей піддається такому ж впливу на інших територіях?

– Я не знаю. Ми нарахувала близько 11 тисяч у Херсонській області. Але статистичні дані закриті, тому порахувати важко. Міністерство освіти має таку можливість. Вони ж знали, скільки там було дітей до того, скільки залишилось, скільки поїхало, скільки перетнуло кордон, скільки стало внутрішньо переміщеними особами. Ми можемо отримати хоча би приблизну цифру. Це не може зробити громадська організація – це має зробити держава.

Нам важливо розуміти кількість цих дітей, їхній вік. Бо дитина, яка, наприклад, до 9-го класу навчалась за українською програмою, якщо її батьки зберегли здоровий глузд, ще може чинити супротив. На відміну від дитини у дитсадку. 

Я дуже хочу, щоб до проблеми фізичного переміщення, до якої прикуто багато уваги і в українському суспільстві, і в міжнародному, додали переміщення ментальне. І визнали, що це така ж масштабна проблема.

“Якщо ми будемо вимагати: “Ви що, не можете там послати всіх?”, то нічого не вийде”

– Як має виглядати вирішення проблеми, на вашу думку? 

– До цифр, які ми підрахували по Криму, варто додати цифри по Донецькій, Луганській, Херсонській, Запорізькій областях. Щоб потім можна було казати: “З цієї цифри ми змогли витягнути стільки-то дітей, які вступили до українських вишів”, “З цієї цифри ми змогли утримати дітей, які навчаються дистанційно на окупованих територіях”.

Є ще одна проблема. Чому діти все менше і менше навчаються дистанційно? Не лише через потужну пропаганду. Діти змушені вчитися в школі окупаційної влади, бо РФ ухвалила закон щодо інтеграції. І, крім того, їм треба навчатися в українській школі. Це подвійне навантаження. Ми якось рахували – це 54 години на тиждень.

Тому, на мій погляд, ще дев’ять років тому Міністерство освіти мало створити адаптивні програми для дітей, які залишились на окупованих територіях. Якщо не дуже важливо, як вони будуть знати математику, хімію, фізику – за російською програмою або за українською – то варто залишити українознавчий блок. І стимулювати цих дітей навчатися за адаптивною програмою.

Ми мусимо їх утримати. Але якщо ми будемо казати: “Ви що, не можете там послати всіх і вчитися в українській школі дистанційно?”, то нічого не вийде. Розумників, які таке пропонують, я з 2014 року закликаю поїхати на окуповану територію та показати приклад цього героїзму.

– Якщо ця проблема є такою вражаюче очевидною, то чому, на вашу думку, держава її не вирішує? За дев’ять років у Міністерстві освіти відбулося чимало кадрових змін.

– Ви поставили питання, яке я ставлю собі вже дев’ять років. Дев’ять років на окупованих територіях були і залишаються діти, які мають особливі освітні потреби. Ще в 2014, 2015, та хоч би й у 2016, у Міністерстві освіти мали створити окремий департамент щодо окупованих територій. Він би детально вивчав проблему і вирішував саме її. 

У 2021 році в Міністерстві реінтеграції створили спеціальний відділ, який займався освітою. Саме він ініціював ідею щодо створення окремої платформи для дітей із окупованих територій, яка би пропонувала адаптовані онлайн-програми, пояснювала, як отримати паспорт та освітні документи. Але повномасштабне вторгнення зупинило цей проект. 

Але цим не має займатися аби-яке відомство, якщо в нас є Міністерство освіти. Я не знаю, яким чином докричатися або до профільного комітету, або до міністра освіти. Ми декілька разів пропонували пану екс-міністру Шкарлету зустрітися з громадськими організаціями, які дуже класно знають проблеми на окупованих територіях. А до нього – іншим міністрам.

На мій погляд, створення окремого департаменту при Міністерстві освіти – це перший крок, який треба було зробити. Залучити фахівців з цифрової безпеки, медіаграмотності, психологів. Громадянське суспільство України дуже потужне. Ми завжди готові допомогти і спілкуватися. 

Вам також сподобається

@2022-2024 — Ґрунт

Новинна стрічка