“Вони почали тікати – швидко і масово”, – волонтер Роман Сініцин

ҐРУНТ

Роман Сініцин кидає у твіттер одне слово: “Наступаємо”. За добу його пост набирає понад 15 тисяч поширень. Бо якщо про наступ пише “Майор”, то точно варто чекати приємних новин.

Сініцин – абсолютний авторитет у волонтерському русі. Він прийшов у волонтерство ще на самому початку війни, у 2014 році. Вторгнення 24 лютого застало Романа в команді Сергія Притули. Нині Фонд Притули – один із найбільших в Україні. А Сініцин як волонтер із величезним досвідом очолює мілітарний напрямок фундації.

Роман розповідає ҐРУНТові, що найвищою потребою на фронті є засоби зв’язку, прилади для спостереження і надійний транспорт. Війна динамічна, кожна зі сторін намагається активно адаптуватися до реалій.

А ще Сініцин відомий блогер та громадський активіст, автор фраз “Аваков – чорт!” та “Буде гірше”. 

І це його погляд на реальну ситуацію на фронті, ядерну загрозу, “голубів миру” та Старлінки Ілона Маска.


“Усі на куражі через наступ, через успіхи, через те, що знищують живу силу пачками. Але це не так легко”

– У твіттері тебе називають “майором СБУ”. Ти майор? Звідки це пішло?

– Може, хтось колись подумав, що я якийсь легендований співробітник чи що. А потім я знявся в епізодичній ролі у фільмі “Бачення метелика” Макса Наконечного, і я там 40 секунд якраз граю слідчого-майора СБУ – допитував дівчину, яка повернулася з полону. Потім я цей епізод виклав – і все, тепер майор. Ну, майор то майор, нормально.

– Коли підвищення?

– Не знаю, треба зробити щось героїчне, щоб підвищили. Як вони там – отримують звання через три роки чи через два?

– За вислугу або за заслугу.

– Ну, не скоро. Треба щось суспільно важливе для держави зробити, тоді дадуть.

– Ти багато їздиш по лінії фронту, спілкуєшся з командирами, із солдатами. Які настрої у війську?

– Зараз, в останні тижні, настрої піднесені. Усі на куражі через наступ, успіхи, через те, що знищують живу силу пачками, забирають трофейну техніку, БК. Це людям подобається. Настрої полягають у тому, що всі кажуть, що треба їбашити підарів далі.

– Ну але проблеми все одно залишаються?

– Це все не так легко і безхмарно вдається. Втрати великі, їх не озвучують, поки воєнний стан. Але це дається важкою ціною. Та попри це люди воюють за свою землю, вони прекрасно знають, чому це роблять. Мотивація є, запал є. 

У зв’язку з наступальними діями на певних ділянках фронту цей запал збільшився. Коли сиділи в окопах, і була більш позиційна війна – тоді хоч і не було повної деморалізації, але було важко. Позицію можуть засипати мінами, фултайм, по 200-300 снарядів прилітає. Просидіти навіть три дні, тиждень, коли тебе криють – це важко, можна дахом поїхати. А коли ти херячиш на хамері чи танку і звільняєш 10-15 кілометрів на день – це весело і потрібно.

– На передку перебуває багато бійців, які вже шість місяців воюють без ротації. Наскільки вони втомлені?

– Більше того, є такі, які, наприклад, заїхали в зону ООС у жовтні минулого року, і повномасштабна фаза застала їх там 24 лютого. І вони без ротації, відпустки. Є десантно-штурмові бригади, “сухопутки”, які забули, що таке відпочинок. Але всі прекрасно розуміють, що і для чого роблять.

blank

“Ніхто ніякі Старлінки не відключить”

– Як волонтери реагують на зміни на фронті? Наприклад, іранські дрони. Ви щось шукаєте проти них? Які нові запити з’явилися?

– Щодо іранських дронів – це більше реагують сили ППО. Якщо подивитися статистику, то вони почали розуміти принципи їх роботи, як вони летять, звідки, їхнє програмування. І їх стали збивати більше.

Конкретно щодо іранських дронів у нас запиту не було. Але через наступальну операцію у нас збільшилися запити на транспорт колісний і коптери – звичайні, китайська модель. Транспорт ламається, горить після обстрілів, а коптери – це очі в небі. Тому такі запити збільшуються. Зв’язок теж. 

Лінія фронту рухається, війська просуваються, дуже часто майно втрачається. Умовно, вчора батальйон “ікс” був запакований нами, іншими фондами, Міноборони – рації, все було. Прилітає пару ракет чи снарядів – і привіт, знову нічого немає, давайте 200 радійок, чотири транслятори. І це абсолютно звичайна історія, враховуючи інтенсивність і характер бойових дій.

– Якби довелося все скоротити до трьох позицій, які б саме ти залишив?

– Засоби спостереження – “теплаки”, біноклі – і все, що літає, все, що може ідентифікувати цілі, вести розвідку. Починаючи від пристроїв нічного бачення, закінчуючи літаками тактичного рівня, які здатні літати на 100 і більше кілометрів. Також – зв’язок. Бо без зв’язку не буде ніфіга. Старлінки, старі захищені радійки із шифруванням, комплекси РЕБ, РЕР. Ще – мобільність військ: транспорт колісний, гусеничний. Бо тут таке саме: без мобільності нічого не буде. Ти в наступ не підеш, якщо мусиш іти пішки чи на техніці, яка не зовсім відповідає сучасним стандартам. Тому ми масово купуємо “корчі”. Є ще ряд проєктів у процесі, ми будемо завозити бронетехніку і так далі.

– Ти згадав про Старлінки. Коли почався скандал із Маском, багато хто попереджав, що його не можна злити, бо він відключить зв’язок, а у нас все залежить від Старлінків. Ти в це віриш? Чи щось робиться, щоб підстрахуватися від можливих відключень?

– По-перше, це дичина. Ніхто нічого не відключить. Ці Стралінки купуються в рамках матеріально-технічної допомоги американським урядом. Ніхто не дозволить щось там десь відключити. Я в це не вірю. Не те, щоб імовірність низька – вона швидше нульова. 

Чи вирішують Стралінки на фронті? Так. Тому що це швидка комунікація між підрозділами, це можливість передавати картинку онлайн, окремі спостережні пункти і позиції завжди перебувають на зв’язку.

Я думаю, що одна з причин панічної втечі рускіх на певних ділянках фронту полягає в тому, що вони втратили керованість військами і втратився зв’язок між підрозділами та позиціями. У них немає Стралінків, проте є подібні дублюючі системи. Але вони не поширені, супутникового зв’язку там мало. А коли все ложиться РЕБом і не працюють радійки, то ти ж не знаєш, що відбувається справа, зліва від тебе. І всі вони почали тікати – дуже швидко і дуже масово.

blank

“Впадемо ми – будуть страждати інші”

– Ілон Маск, Папа Римський та інші. Як нам реагувати на таких “голубів миру”, які начебто є нашими союзниками, але розносять наративи, вигідні Москві?

– Треба розносити наративи, вигідні нам. Ми десь, мабуть, програємо в інформаційній війні. Не тут, не у внутрішній війні – а експортній, на зовнішні ринки. Думаю, що ця ситуація поглиблюватиметься, і голубів миру ставатиме більше, і розмов про те, що “давайте домовлятися, сідайте за стіл переговорів” буде більше.

Нам треба розвивати цю компоненту. Потрібно доносити цивілізованому світу, що немає варіанту зупинитися десь посередині і десь про щось домовитися. Абсолютно очевидно, що вони хочуть нас винищити. Але багато кому це не зрозуміло. 

Коли ти сидиш там Штатах, не цікавився геополітикою, то тобі здається, що вони можуть замиритися. Байдуже, що якусь частину території втратять, але не буде ядерної війни, газової кризи і так далі. Але це все дічь. І нам над цим треба працювати. Ніхто цього не зробить, крім нас. Доносити до цих людей важливість нашої війни, в тому числі для західного світу. Тому що ми, фактично, бастіон. Впадемо ми – будуть страждати інші.

blank

“Війна – це мистецтво обману”

– Як ти оцінюєш кадри, які очолюють Міноборони, Генштаб? Наша оборона зараз у надійних руках?

– Так, у надійних. Є беззаперечний авторитет у Головнокомандувача Залужного і в цілого ряду бригадних генералів, які планують операції та виконують їх. На прикладі кількох наступальних операцій ми могли побачити їхню ефективність. 

Немає недовіри, немає думки, що, от, там паркетні генеральчики чи полковнічки щось там командують. Все окей. Більшість комбатів, комбригів – це люди, які воюють з 2014 року. Я багатьох знаю. Вони були командирами рот – а зараз уже хтось командує бригадою, хтось – бригадний генерал. Ці люди знають, як воювати, і в них це виходить. У другу фазу цієї повномасштабної війни ми вступили із достатньо досвідченими кадрами, які вісім років воювали і росли у військовій ієрархії.

– Як на боєздатність вплинули тренування за натівськими стандартами? Багато експертів відзначають, що контрнаступи на півдні й півночі планувались за радянськими доктринами.

– Будь-які навчання впливають. Будь-яка розвідінформація, якою з нами діляться міжнародні партнери – теж впливає. Я знаю, що ці операції планувалися довго і заздалегідь. І війна – це ж мистецтво обману. На прикладі кількох операцій ми бачимо, що вдалося ввести ворога в оману – я так розумію, шо вони думали, що наступ буде з одного напрямку, а їх влупили зовсім з іншого. Це дало можливість звільнити велику площу наших територій.

– У росіян навпаки відзначають низький рівень взаємодії та управління військами. Що у них пішло не так?

– Думаю, що на стратегічному рівні вони мають менш досвідчених воєнних начальників, які керують операціями, аніж наші. Ця війна, по суті, для них глобальна. Вони задіяли велику кількість підрозділів, армійських корпусів, дивізій. Але вони не воювали. Ну, воювали обмеженими контингентами – в Сирії, Африці, оці от “вагнера”… А якщо йдеться про стратегічний рівень, про планування, і фронт протяжністю понад тисячу кілометрів, то в них тут досвіду немає. Це ми бачили на прикладі київської кампанії. Вони її провалили повністю і получили піздюлєй. Це ж ми бачимо на прикладі Слобожанщини. На Півдні теж, сподіваюся, побачимо, і побачимо ще в інших містах.

blank

“Може бути гірше, а може бути набагато гірше, а може бути взагалі піздєц”

– У попередньому інтерв’ю ти нам казав: буде гірше. Який твій прогноз зараз?

– Цілком можливо, що буде гірше. Нічого насправді не змінилося. Сьогодні у нас успіхи – завтра може бути важче.

Мене трохи дивує оця радість з приводу мобілізації в Росії – що це гарматне м’ясо, що вони не навчені… Ці люди прийдуть нас убивати. Байдуже, що їм дадуть – палку, лінійку. Все одно вони будуть у нас стріляти, і їх доведеться знищувати. На це піде час, ресурси, зброя, людські життя. Це погано. Мобілізація свідчить, що ця історія – надовго.

Воювати нам доведеться довго. Території не вдасться відвоювати за тиждень, за місяць. Сценарій може бути різним: сьогодні якісь оптимістичні звістки з фронту – а завтра може бути навпаки. Я цього не відкидаю.

Вони теж вчаться і адаптуються. Це видно навіть на прикладі контрактування ними іранських дронів, цих “мопедів”, видно на прикладі застосування ракет С300 та С400 по наземних цілях. Цього ж не було. Раніше вони херячили нас “Калібрами”, “Іскандерами” – тепер запаси скоротилися, вони адаптуються.

Танки Т-62 із 50-60-х років. Можна сміятися з цього, що вони там “мангали” наварюють (ідеться про решітки, які начебто захищають від Джавелінів, – Ред.), що воно не їде… Але, блін, воно стріляє. Його можна закопати, і з закритих позицій воно абсолютно нормально працюватиме як вогнева точка і буде наносити ураження. Нічого смішного в цьому немає.

– Може настати час, що на фронті знадобиться кожна людина. Якщо тебе призвуть, куди б ти хотів потрапити?

– Я абсолютно допускаю це. І, швидше за все, це відбудеться – буде наступна хвиля мобілізації, нам може не вистачити людей, і багатьом доведеться піти на фронт, здобувати армійські професії. Особисто я хотів би освоювати зразки нової техніки якоїсь лендлізівської, щось пов’язане з радіо-електронною боротьбою, аеророзвідкою. Побачимо. Але я давно прийняв, що, швидше за все, воювати доведеться і мені, і багатьом українцям.

– Як щодо ядерної істерії? Вона на тебе впливає? Ти чи фонд Притули готуєтеся до такого сценарію?

– Не те що сильно впливає… Ніхто не знає, що в Путіна в голові. І якісь там прогнози – це марна справа. В’їбе чи не в’їбе? Ну от вирішить – і в’їбе. До цього неможливо приготуватися. Мабуть, просто треба розуміти, що, ймовірно, це відбудеться – застосування тактичної ядерної зброї невеликого еквіваленту. Так, це можливо. Чи готується до цього фонд? Поки що не можу цього оголошувати, але щось робимо.

– Наскільки далеко може зайти Путін у цій війні?

– Я думаю, що він може зайти куди завгодно.

– Sky is the limit?

– Так. Прогнозувати його поведінку, типу, вигідно-невигідно… Та блін, йому вся ця історія з Україною була тотально не вигідною – для Росії, для її економіки і розвитку. Але він на це пішов. Де він зупиниться і які межі, чи вони взагалі є? Я думаю, що їх немає. Тому може бути гірше, а може бути набагато гірше, а може бути взагалі піздєц. До всього треба бути готовим.

– Ти віриш, що на Росії можливий військовий переворот?

– У військовий – не вірю. Вірю, що можливі якісь відцентрові рухи на основі етнічних та релігійних розбіжностей. Росія – це імперія, до її складу входить понад сто народів, вони неоднорідні, їх мобілізують, а назад їм приїжджають гроби. Плюс, економічна ситуація. Тобто може бути голодний чорний бунт, смута. Це якось відтермінує питання. Але те, що вони з нас не злізуть в історичній перспективі – очевидно. Воно все йде спіралеподібно. Може, якісь події в Росії призведуть до її занепаду чи розвалу, і це відтермінує наступний етап війни з ними на 50-100 років. Хотілося б.

blank

“Помре Путін – прийде якийсь інший напівпутін. Це не вирішить усіх наших проблем”

– Ти маєш великий досвід участі у вуличних протестах. Як ти думаєш, чому українцям вдається відстоювати свої права на вулицях, а росіянам і білорусам – ні?

– Тому що вони раби йобані. А в нас пасіонарна частина, громадянське суспільство все ж таки розвивалися. У нас були традиції виборів, ми обирали собі владу. В Білорусі і в Росії таке давно неможливо. Всі ці роки ми намагалися від них ментально і цивілізаційно відірватися. Останній із цих періодів тривав 30 років. Він був короткий, бо 30 років в історичній перспективі – це мало. Але за цей час виросло ціле покоління українців, які на 100% чітко себе пов’язують з Україною.

– До війни ти активно займався громадською діяльністю, боровся за справедливість по Стерненку, по Каті Гандзюк. Чи після вторгнення тобі вдалося зустрітися з кимось, проти кого ви боролися?

– Та ні. Хоча окремі поліцейські чи топ-чиновники, з якими в нас були раніше певні розбіжності, зараз воюють. Мені здається, з 24 лютого варто було припинити будь-які внутрішні срачі, а об’єднатися, херячити ворога і працювати на спільну мету. Це багато хто зрозумів, і це правильно. У мене немає особливих претензій стосовно поліції, наприклад. Аваков ніде не впливає, а його підлеглі займаються війною і правопорядком. Це окей.

– Антон Геращенко?

– Ну, Антон Геращенко – я не розумію, хто це, що він робить і навіщо. Тягне сюди якусь русню. Я з ним не спілкуюся і вважаю, що він шкодить. 

– Незважаючи на війну, все одно є внутрішні проблеми. Є судді з російським громадянством, є Труханов…

– Там, де русня, там потрібно боротися будь-якими методами. Я не розумію, яким чином Портнов якийсь час перебував в Україні після 24 лютого. Тобто очевидно, що в нього була якась протекція в Офісі президента і йому дали виїхати.

Я не розумію, як функціонує Strana.ua, просто тотальна руснява помийка, а той же Антоша Геращенко таскає їхніх журналістів кудись на схід у прес-тури. Мені це дико. Це абсолютно проросійська історія, яка працювала на розвал країни системно та довго, і за російські гроші.

Таких прикладів багато. Про них потрібно говорити і на них потрібно реагувати. Тут питання в першу чергу до ОП: ви тут однією рукою воюєте, а другою толеруєте цю історію?

Настрої у суспільстві із 24 лютого змінилися. Побільшало людей, яким це дико, і які спроможні на вчинок. Тому якщо на це не реагуватиме влада, то, на жаль, на це реагуватимуть громадяни. І цього б насправді не хотілося.

– Яким чином громадяни можуть зараз боротися за справедливість?

– Із законних методів – підсвічувати інформаційно і голосно кричати. Але дуже б не хотілося, щоб це перейшло саме в незаконний спосіб. А їх є цілий арсенал. Нетерпимість до русні зараз критична. Є купа людей, які воюють, які повертаються з фронту, які поранені. А шо тут робить Strana.ua, “ОПЗЖшніки”, які не повиїжджали, Шуфрич? Ще є купа медійних діячів, які в стрибку перевзулися і зараз патріоти, – як Влащенко. А чого вона не в СІЗО? Вона системно працювала, підривала і закидувала сюди російські наративи. Це ідейна русня.

– На завершення традиційне для всіх гостей питання. Як помре Путін?

– Фізіологічно перестане жити. А в який спосіб це буде – мені байдуже. Вб’ють чи своєю смертю, хтозна. Хотілося б, щоб це було раніше. Але насправді це не вирішить усіх наших проблем. Помре Путін – прийде якийсь інший напівпутін, але ці імперські замашки нікуди не дінуться і все рівно ми будем ціллю та ворогом для них. Вмре і вмре.

Вам також сподобається

@2022 –  Ґрунт

Новинна стрічка