“Впевнений, що у вищому ешелоні влади досі є багато російських агентів”, — Сергій Стерненко

ҐРУНТ

Блогер, громадський активіст, трохи військовик, волонтер і знаний русофоб та борець із ватною пропагандою. Це далеко не повний список життєвих досягнень 27-річного Сергія Стерненка, з відео якого ви точно перетиналися в українському сегменті YouTube. 

Сергій пережив три замахи на своє життя. Ці напади були наслідком його боротьби з одеськими “авторитетними” людьми. Коли не вдалося вбити – вирішили посадити. Суд у справі самозахисту Стерненка триває й досі.  

Ми зустрілись з Сергієм, щоб дізнатися його погляд на війну, “перевзування” деяких українців, присутність російської агентури на вищих рівнях української влади та памʼятник Єкатєрінє ІІ в Одесі.


“Ми не втратили державність, ми змогли зупинити агресора”

– Твій погляд на війну? Вона явно не йде за планом Кремля, але чи йде вона за нашим планом?

– Я не знаю, які плани у нашого Генерального штабу. Поки що мені здається, що на тактичному рівні в нас багато що йде за планом, зокрема, успішні наступальні дії на різних напрямках. Якщо говорити загалом про план українського народу перемогти в цій війні, то, я думаю, так, цілком. Ситуація складається набагато краще, ніж могла б. Ми не втратили державність, ми змогли зупинити агресора, і даємо відсіч, вибиваємо його з нашої землі.

– Яким ти бачиш закінчення цієї війни? Якісь домовленості, компроміс, багаторічна дорожня карта – чи тотальний розвал Росії?

– Ти знаєш, я не люблю робити прогнози. Особливо тоді, коли прогнози стосуються подій, у яких є багато змінних, і кінцевий результат залежить від цих змінних. Можу казати те, чого мені б хотілося і що я вважаю правильним. 

Я вважаю правильним вийти на наші державні кордони в усіх регіонах, і в Криму, і на Донбасі. Але це все одно не буде перемогою стратегічною, тому що для того, аби ми отримали стратегічну перемогу над Росією, вона має пройти через ядерне роззброєння, демілітаризацію принаймні у прикордонних регіонах із Україною. І, звісно ж, вивести всі свої війська як із території нашої держави, так і з інших держав, зокрема Молдови, Грузії, Ічкерії, Дагестану, Якутії, Бурятії тощо. 

Денацифікація є дуже важливою, як і у випадку з нацистською Німеччиною за підсумками Другої світової війни. Російське населення має бути денацифіковане, має бути перевиховане. Інакше це все буде повторюватися.

– Під час битви за Київ на початку широкомасштабного вторгнення ти пішов воювати. Прикривав арту, яка працювала по русні на Київщині. Які саме задачі ти виконував?

– Закопувалися в землю, сиділи в окопах. Ну, власне, слідкували, щоб до артилерії ніхто не підійшов. Якби до артилерії наближався супротивник – то, звісно, [відкривати] вогонь на ураження та дати можливість артилерії відійти. А якби це були цивільні чи особи, які потребували перевірки, – здійснювати перевірку. 

Насправді, не скажу, що за функціоналом, за обов’язками роботи було багато, але в лісі ми насиділися.

– Чому ти вирішив повернутися до YouTube-каналу і зайнятися волонтерством?

– Канал я не кидав і тоді, й по змозі записував відео. Звісно, коли я їхав на добові чергування, то не міг записуватися. Але я намагався підготувати відео по кілька штук наперед, і викладати їх дистанційно, навіть без прив’язки до інтернету. Так, щоб щодня виходило хоча б одне відео. Хоча це й не завжди вдавалося.

У квітні, коли росіян уже вибили із Київщини, я поспілкувався з командиром. Прийняли рішення, щоб я далі займався забезпеченням – як нашого підрозділу, так і інших. До жовтня понад 54 мільйони гривень витратили на допомогу армії.

blank

“Дивитися, як вони виють – прекрасно!”

– Твій канал дуже виріс, ти постиш щодня відео, інколи навіть не одне. Багатьох цікавить: хто займається каналом? Велика команда?

– Раніше я робив сам усе. Тепер мені буває потрібна допомога – щонайменше, додавати субтитри. Канал може існувати і без субтитрів, проте ми додаємо субтитри українською, англійською і російською мовами, в залежності від того, на яку авдиторію спрямоване відео. Інколи треба і російській авдиторії донести якусь інформацію. 

Українські субтитри ми почали додавати давно. Мені якось в коментарі написала дівчина, в якої проблеми зі слухом, і вона, виявляється, дивилася мої відео, просто читаючи по губах. Тож ми вирішили додавати субтитри. 

Є ще частина роботи, яка буває об’ємною по часу – це моніторинг російської пропаганди. Коли мені, наприклад, треба дістати реакції росіян, або що вони кажуть про ту чи іншу тему. Є помічники, які це роблять – дивляться російську пропаганду.

– Від перегляду цього трешу ти не став помічати, що з’явилося якесь вигорання чи якась профдеформація? Психологічно це на тебе впливає?

– Взагалі ніяк. Я ж розумію, для чого це роблю. Не як споживач контенту, а як людина, яка аналітично обробляє. Тобто я підходжу до цього з професійної точки зору, а не як той, хто дізнається інформацію. Об’єктивні новини я й так знаю, а тут просто досліджую те, що потрібно дослідити. 

Це неприємно інколи. Але за останній місяць – скажу навіть, що приємно. Чому? Тому що ЗСУ завдають серйозних поразок збройним силам Росії. Харківський наступ – це найяскравіший приклад. І от дивитися, як виють ті, хто казали “Київ візьмемо за два дні” – це прекрасно!

blank

“Всі ми, буває, змінюємо свою позицію. Дуже погано, якщо змінюємо її пізно”

– Із 24 лютого дуже багато людей, які раніше були або аполітичними, або не сильно проукраїнськими, або навіть досить проросійськими, стали прямо враз патріотами – перейшли на українську мову, клянуть русню. Як ти ставишся до таких людей? Чи маємо їм все забути? Чи мають вони вибачитися?

– Все залежить від того, чи завдавали ці люди раніше шкоди нашій національній безпеці, чи ні. Якщо так – то чи робили це навмисно чи з власної дурості. Тоді можна давати якусь оцінку. 

Це природньо, що значна частина суспільства мало цікавиться подіями у своїй країні. Так функціонує будь-яке суспільство. Звісно, серйозна криза, як-от війна, зовнішня агресія, спонукає людину цікавитися тим, чим вона не цікавилася раніше. Це, насправді, добре. Тому що тоді людина зібрана, мобілізована, знає, що робити. 

Якщо ми говоримо про публічних людей, про зірок зокрема – ведучих, спортсменів, людей, в яких велика авдиторія – то вони, звісно ж, несуть соціальну відповідальність за все, що роблять і кажуть. До них питань має виникати більше. 

Якщо публічна особа раніше не допомагала Росії, але була, умовно кажучи, нейтральною (хоча це теж своєрідна допомога Росії – бути пасивним), то тоді, думаю, можна спокійно сприймати те, що вона декларує – допомагає своїй країні, слава Богу. Але якщо це умовна Свєта Лобода, яка казала, що плювати, яка це країна, яка принципово їздила виступати в Росію, яка навіть зараз каже, що українці протестували проти її концертів не тому, що мали на це право і нас це обурювало, а тому, що начебто було якесь замовлення… Ну, в такому випадку не може йтися про жодне прощення. 

Те саме можу сказати про Васю Ломаченка, про багатьох. Вася Ломаченко по сьогоднішній день жодного разу не сказав, що Росія – це агресор.

От Свєта Крюкова веде сайт “Страна”, що перебуває під санкціями. Але в той же час вона товаришує чомусь із Антоном Геращенком. Він її толерує, репостить. Але це людина, яка організовувала інформаційні спеціальні операції проти України. Якщо людина нашкодила Україні і робила це умисно, я вважаю, їй не може пробачати в жодному разі. 

Загалом, я не бачу великої проблеми в тому, що люди змінюють свою позицію. Всі ми, буває, змінюємо позицію щодо певних обставин. Дуже погано, якщо ми змінюємо її пізно. Але якщо людина нарешті почала допомагати армії України і робить це щиро – ну, нехай. Взагалі, будь-яку людину зараз треба оцінювати крізь призму того, наблизить це нашу перемогу чи ні.

– Кого з українських громадян ти ніколи не зможеш пробачити після цієї війни і не зможеш подати руки?

– Та багато, їх ще до вторгнення було багато. Червоненку я руки не подав ще під час дебатів у 2017 році, через що він мені одразу почав погрожувати. Дуже багато. Можна всю фракцію “ОПЗЖ” перелічити.

– Що ти думаєш про “хороших росіян”? Умовно, війна закінчиться нашою перемогою, але все одно поруч буде величезна країна на 140 мільйонів, з якою треба буде будувати стосунки.

– Менше.

– Ну так, на тисяч 300 вже буде менше. Як із ними треба будувати стосунки? 

– По-перше, хороших росіян треба ще гарно закопувати, щоб вони не смерділи. А якщо ми говоримо про “хороших росіян”, то я думаю, що будувати з ними якісь відносини можна лише, по-перше, після перемоги України, по-друге, після великих репарацій, по-третє, після процедури денацифікації. Ну, і, звісно, це не може відбутися при нинішніх політичних елітах: це мають бути зовсім інші люди. Думаю, йдеться про перспективу навіть не найближчих років, а, можливо, десятиліть.

blank

“Я думав, що він буде більш легкодухим. Або спетляє, або піде на якісь дуже невигідні перемовини”

– До повномасштабного вторгнення в тебе було дуже багато питань до нашого Президента. В його команді були люди, які хотіли тебе посадити. І ці люди досі входять до команди Зеленського. Як ти тепер ставишся до Президента? 

– Звісно, є за що критикувати Президента, а особливо членів його команди. До них дуже багато питань, і вони нікуди не зникають. Особливо до таких одіозних персонажів, як Смірнов або Татаров. 

Татаров, до речі, дуже смішно реагує на будь-яку критику. Я кілька разів критикував його публічно, і він після цього замовляв в анонімних телеграм-каналах пости про мене. У цих постах інших людей називали тільки по прізвищах, а коли йшлось про Татарова, то там був “Олєг Юрієвіч руководіл обороной Кієва”. Я думав, Сирський керував обороною Києва, а виявляється це був Татаров!

Словом, є багато питань. Є за що критикувати. Але пріоритет – це Росія. Вб’ємо якомога більше росіян, переможемо Росію – будемо робити з нашою владою все, що захочемо.

– Зеленський як особистість здивував тебе після початку війни?

– Так. Я думав, що він буде більш легкодухим. Або спетляє, або піде на якісь дуже невигідні для України перемовини. Перемовини у нас, до речі, були – але про них уже не йдеться. І дуже правильно, що було прийняте рішення відмовитись від них. Особливо після подій у Бучі, Ірпені. А скільки ще таких трагедій на нас чекає попереду після звільнення територій!.. 

З ними немає про що розмовляти. Єдині перемовини, які можуть бути – це перемовини про дату та час безумовної капітуляції, і все. Там немає з ким домовлятися. Та й про що?

– Ти віриш, що в нас у владі на високому державному рівні можуть бути агенти Кремля?

– Я впевнений, що вони є. Я впевнений, що у вищому ешелоні української влади, і в різних політичних силах, і в парламенті досі є багато агентів російських спецслужб. Зрештою, в нас мер Одеси – громадянин Російської Федерації. Про що далі казати?.. 

Авжеж, я впевнений, що є багато агентури Росії в органах влади України. Але і в органах влади Росії, я впевнений, можуть бути українські агенти. Це війна. Це ж закономірно для будь-яких країн, які перебувають у стані війни, що одна засилає до іншої свою агентуру. Втім насиченість в Україні російської агентури доволі велика, на жаль.

– У чому феномен політичної живучості Труханова? Чому він досі на посаді мера?

– По ньому досі тривають суди. Вищий антикорупційний суд його судить за створення злочинної організації, яка займалася багатомільйонними розкраданнями і замовляла напади на громадських активістів в Одесі. По цій же справі судять і колишнього прокурора області, і ще багатьох людей з правоохоронних органів. А його живучість політична полягає в тому, що він домовлявся з попереднім президентом і домовився з новим президентом або з членами його команди.

Ми ж бачимо, що проти Труханова нічого не відбувається навіть сьогодні, попри його проросійські заяви, попри його російське громадянство, попри те, що він роками заперечував російську агресію, попри те, що заперечував окупацію Криму. Попри те, що зараз захищає пам’ятники вбивцям українського народу, з ним нічого так і не трапляється. Значить, він влаштовує сьогоднішню політичну команду, яка керує країною. 

За моїми даними, він на контакті з Олегом Татаровим. Олег Татаров заводив Труханова до голови ОВА Марченка, коли того тільки призначили на посаду після Гриневецького. Теж, до речі, ще один проросійський чорт. Я так розумію, що Труханов із Татаровим на зв’язку, тому поки що все гаразд. Татаров – це, на моє переконання, стовідсоткова російська агентура.

– Як ти думаєш, скільки ще простоїть пам’ятник Катерині в Одесі?

– Я не буду називати дати, але його там не буде.

– Про Зеленського поговорили – поговоримо про Порошенка. Як ти гадаєш, він зараз більше шкодить чи приносить користі?

– Мені складно щось сказати однозначно. Але це стосується не тільки його, а й багатьох політичних сил. У нас починаються ігри в політику. Починаємо мочити один одного через те, що ми з різних політичних сил, а не через якісь реально важливі моменти. Мені здається, що “Європейська солідарність” інколи теж грішить цим ділом. Мені це не подобається. Усе, що сьогодні не працює на єдність нашої країни – це шкідливо для України.

Але одночасно я бачу, що він купує буржуйки, машини, коптери для армії. Це добре, нехай купує. Сподіваюся, він як доларовий мільярдер зможе купувати ще більше. От нехай Петро Олексійович допомагає якомога більше війську, і це допоможе нашій країні перемогти – молодець буде.

blank

“Нікому з українців не варто тримати емоції в собі”

– Яким ти бачиш свій шлях далі? У тебе юридична освіта. Після перемоги плануєш працювати в юридичній царині чи, може, бачиш себе в політиці або на державних посадах?

– Треба ж буде ще якось і “БНР” (Білгородську Народну Республіку, – Ред.) відбудовувати.

– Ти хотів би очолити “БНР”?

– А чому б ні!

Я не знаю, чесно. В мене немає планів на час після перемоги. Окрім плану напитися, відпочити. Треба перемогти для початку, вижити і зробити так, щоб якомога більше наших залишилося живими. А там побачимо.

– Тобто політичних амбіцій поки немає?

– Та які політичні амбіції! Зараз узагалі не до них. І навіть гіпотетично якби я хотів, то воєнний стан не передбачає проведення будь-яких виборів. До того ж, я і перед повномасштабним вторгненням не казав, що планую кудись іти балотуватися. Я вважаю, що є доволі ефективним і на своєму місці. Не впевнений, що буду ефективніший на іншому місці.

– У тебе мільйонна авдиторія на ютубі, це потужний інформаційний канал. Мабуть, наші спецслужби це теж бачать і їм цікаво було б цей канал якимось чином використати на користь України. Чи були вже такі пропозиції? Чи допомагаєш нашим органам?

– Можна, я не буду відповідати? Але скажу, що використовую свій канал у тому числі як зброю проти ворога.

– Що за ці шість місяців змусило Сергія Стерненка розплакатися?

– Коли наші гинуть. І загалом, і коли знайомі.

З останнього – я побачив відео, як один дідусь перебрався з Маріуполя до Києва, і написав оголошення, що він шукає можливості придбати недорого баян, або щоб йому хтось подарував. Його власний чи згорів, чи знищили росіяни – словом, не лишилося абсолютно нічого. І наші прекрасні українці з твіттера швидко йому той баян привезли. І я дивився відео, як він сидить на ньому грає, і не втримався.

Мені здається, що зараз не варто нікому з українців тримати емоції в собі. Треба розвантажуватися. І, щоб не поїхати кукухою, треба інколи давати волю емоціям.

– Як помре путін?

– Я сподіваюся, що він подохне максимально болючою і тривалою довгою смертю. Бажано, щоб ця болюча довга смерть розтягнулася на кілька років в тюрмі. 

Вам також сподобається

@2022 –  Ґрунт

Новинна стрічка