«Наше завдання — вижити»: приватна клініка в Херсоні пережила окупацію і продовжувала лікувати

Інна Зелена

Коли росіяни окупували Херсон, найбільша приватна лікарня областіTaurt — вирішила, що продовжить працювати, навіть попри сусідство з озброєними окупантами. Для багатьох жителів міста та області ця клініка майже повністю замінила звичні лікарні з чергами та «благодійними внесками». За якийсь рік до повномасштабного вторгнення Taurt відкрив величезне відділення у центрі міста. Єдине, чого ще бракувало — стаціонару. Проте всі амбітні плани обірвала російська окупація. Втім велика частина медиків вирішила, що не має права покинути своїх пацієнтів і продовжила робота.

Taurt працював весь час, поки Херсон був окупований. Клініка продовжує надавати медичні послуги й зараз, під постійними обстрілами росіян. Співзасновник центру Олексій Герман зізнається: в окупації було важко. Коли приходили нові пацієнти — всередині непокоїла думка: чи підтримують вони окупацію, як ставляться до окупантів? Одне з найбільших занепокоєнь Германа — і в попередні місяці, і тепер — це відтік кадрів. Пан Герман розповідає ҐРУНТові про те, як вдалося втримати бізнес під час окупації, і розмірковує, як Україні зберегти медицину на тлі масового виїзду фахівців.

blank

«У перші місяці війни був страшний дефіцит продуктів»

Ваш медичний центр не закривався із початком окупації. На ваших сторінках у соцмережах постійно була інформація про актуальні дати для запису, а сімейні лікарі консультували пацієнтів і онлайн, і офлайн. Наскільки складно було працювати? Чи багато фахівців виїхали? 

— Безумовно, нам було важко працювати в окупації. Проте на рішення залишитися впливало багато факторів. Насамперед, колектив. 

На початок повномасштабного вторгнення колектив становив 400 людей. Багато хто вирішив не виїздити. Навіть зараз, не дивлячись на обстріли, є люди, які залишаються працювати у Херсоні. Залишився і я, бо як керівник несу відповідальність за співробітників. Тих, хто ухвалив рішення покинути окуповане місто, ми підтримали, в тому числі фінансово. Є люди, яким ми досі допомагаємо, хоча фізично вони не працюють. Але ті, хто залишився — їм необхідно було працювати, годувати свої родини.

Другий фактор, який морально зобов’язував нас залишитись — це допомога мешканцям. Кількість і якість послуг в окупованому місті знижувалася з кожним днем. А потреба у медичній допомозі зростала. Можу без перебільшення сказати, що ще до війни деякі послуги, які надавав Taurt, були унікальними для цілого міста. Наприклад, МРТ (у нас був єдиний апарат такого рівня в Херсоні), УЗД вагітності та інші послуги. Нам вдалось зберегти лабораторну діагностику завдяки «Сінево» — вони також працювали до останнього дня окупації. Оці два фактори — утримання колективу і допомога людям — нас і тримали. 

У перші місяці війни був страшний дефіцит продуктів. Ми купували тоннами картоплю, олію, м’ясо, привозили і роздавали співробітникам прямо у лікарні. Бо у перші кілька тижнів позакривалися магазини, продуктів не було, а якщо й були, їх вартість була захмарною — м’ясо коштувало до тисячі гривень. Ми просили про допомогу місцеві виробництва, наприклад, Danone, і забезпечували співробітників. 

— Скільки лікарів залишилися працювати до деокупації? 

— Загальний колектив — десь близько ста людей. 

— Чи вистачало цих спеціалістів? Вдавалося впоратись із об’ємом роботи? 

— Все, чого нам не вистачало насправді — це грошей. Щоденне живлення генератора — 12-15 тисяч гривень. Щомісяця лише на генератор потрібно близько 400 тисяч гривень, аби підтримувати роботу клініки. Обороти лікарні впали у десятки раз. Державної підтримки у нас немає ніякої, на відміну від держлікарень. У нас є [угода] із Національної службою здоров’я, яка нам виплачувала кошти за деклараціями [із пацієнтами]. 

До всього, ми мали кредити, які брали на будівництво лікарні. Нам ніхто їх не призупинив. Банк пішов назустріч — провів реструктуризацію. Ми платимо зарплатню, платимо комунальні. Розумієте, уявлення пацієнта про приватний медичний бізнес і реальне життя — це дещо різні речі. 

— Як, до речі, працювала НСЗУ? Виплачували все вчасно? 

— Так, і в цьому плані мені хотілося би їх похвалити, віддати їм належне. Були затримки, були урізання фінансування — але гроші платили. І в тому числі завдяки цьому ми не закрились.

— Спеціалісти принципово не кидали своїх пацієнтів? 

— Так, авжеж. Частина співробітників, по-перше, пішли до лав ЗСУ з початку повномасштабного вторгнення. Хтось стійко вирішив не кидати херсонців і працювати попри захоплення міста росіянами. Є люди, які підходили до мене і казали: «Мені цього місяця зарплатня не потрібна. Я допомагаю українцям». Пізніше, вже після деокупації, ми зробили безкоштовні послуги для ЗСУ — МРТ, КТ, рентгени, УЗД, консультації. 

blank

«Приходить новий пацієнт — а ти не знаєш його ставлення до окупантів»

— У Херсоні під час окупації було багато фактів «віджимання» бізнесу. З вами окупаційна влада зв’язувалась?

— Ні. «Віджати» медичний бізнес — складно. Ну, забрали б вони його, а що з ним робити? Процес надто складний. Є медична частина, є управлінська, господарча. І одне без іншого працювати ніколи не буде. Віджав магазин — продукти поклав на полички, продаєш. А тут так не працює. Мабуть, вони це прекрасно розуміли, тому жодну приватну клініку не «віджали».

— Чи змушували брати на роботу приїжджих росіян? 

— Ні. Хоча точно знаю, що у державних лікарнях такі випадки були: мені розповідали про це колеги. Але приватні клініки вони не чіпали. 

— Наскільки було страшно працювати в окупації? 

— Було страшно і морально важко. По-перше, ти не знаєш, що особисто з тобою відбудеться. Їдеш вулицею — тебе можуть зупинити, обшукати, забрати і так далі. По-друге, ти не розумієш, що в цілому буде далі, яке життя чекає тебе і твоїх близьких. Плюс, є моральна складова, коли приходить новий пацієнт, а ти не знаєш його ставлення до окупантів, політичних поглядів. Лікаря ніхто не питає, чи хоче він лікувати того чи іншого пацієнта.

— Вже після деокупації клініка тимчасово не працювала. Через обстріли росіян? 

— Більше навіть через технічні питання. У нас дві будівлі в Херсоні, зараз працює тільки менше приміщення. Туди на місяць треба закупити розхідних матеріалів хоча би на 1,5-2 мільйона гривень. А загалом розхідна частина може складати 3,5-5 мільйонів гривень щомісяця. 

Відколи почалися обстріли, відтік наших співробітників став іще більшим. Ми були вимушені переформатувати роботу, хочемо зрозуміти, як жити далі. Поки що наша велика будівля на вулиці Кулика все ще не підключена до електроенергії. Продовжує працювати на генераторі. Ми не можемо зупинити генератор, тому що є обладнання, яке мусить отримувати електроживлення постійно. Наприклад, МРТ. Щоб не зламався апарат.

— І ви прийняли рішення частково релокували бізнес в Одесу.

— Це було дуже важко. Справа в тому, що крім технічних проблем [із релокацією] — обладнання, приміщення тощо — найголовнішим питанням є кадрове. Як бізнес це не вигідно взагалі. Першочергова задача — утримати колектив і забезпечити їх роботою. Ми мусили знайти можливість для додаткових доходів, аби виплачувати їм зарплатню.

Серед усього колективу — 40-50 людей — у нас більшість — херсонці. Іще троє — з Миколаєва, і два одесити. Починаючи від санітарочок, адміністраторів, рецепторів, телефонії, лікарів — це херсонці. Ми поставили собі чітку задачу — забезпечити роботою наших.

blank

«Є великий живий організм. Зупинити його — означає вмерти»

— Багато хто з бізнесменів говорить, що в умовах війни важливо продовжувати роботу, навіть якщо працюєш «в нуль». Яка ваша думка? 

— Працювати «в нуль» в умовах війни — ще дуже круто. Це якщо говорити саме про сферу медичних послуг. Робота під час війни — це однозначний мінус. Медичний бізнес, всупереч поширеній думці про те, що це дуже прибутково, не має високої рентабельності. Цікавіше займатися торгівлею, ніж медициною, якщо прагнеш заробітку. Будь-який медичний бізнес не може бути лише бізнесом — це однозначно ще й соціальне навантаження. Так от, перед нами стоїть задача не заробити, не вийти «в нуль». Перед нами завдання — вижити і зберегти колектив.

Тому зараз витрати ми гасимо власними силами, запасами, кредитами. Про «нуль» чи заробіток не йдеться взагалі. 

— Вам не спадало на думку закрити клініку взагалі? 

— Є великий живий організм. Зупинити його для нас — означає вмерти. Друге: в будь-якому випадку хтось має це робити. Якщо прибрати весь популізм, який був навколо медичних приватних і державних структур, то я можу сказати, що державна медицина як сфера себе вичерпала — і в тому вигляді, в якому вона є зараз, і в тому, в якому вона була перед війною. 

Якщо б не повномасштабна війна — нехай це звучить дещо жорстоко — то цей процес переформатування сфери медичних послуг був би дуже тривалим. Міф про функціональність державної медицини підтримувався величезними дотаціями на закупівлю обладнання, розхідних матеріалів тощо. А вона насправді не функціональна ні економічно, ні в плані якості. 

В усьому світі приватна медицина завжди була двигуном, яка створювала конкуренцію. Таким чином державна медицина не вбивалася, а ставала кращою. Бо державі доводилось «наздоганяти» приватні лікарні — переформатовуватись, рости. Я сподіваюсь, що нинішні складнощі дадуть медичній сфері значного поштовху.

— Що вас мотивує продовжувати працювати?

— Хтось має працювати. Наприклад, у Херсоні залишився один апарат МРТ. От більше немає. Не лише в місті — по всій області. Як ми можемо закритись? В місті лишилось дуже мало лікарів, і в Taurt працюють ті, хто залишається в Херсоні. Якщо ми маємо лікарів, то як ми не вийдемо на роботу?!

Знову ж таки, ніхто не думає про кадровий відтік. Ми всіх закликаємо виїжджати [у безпечні місця]. Але потім, коли це все закінчиться — а я впевнений, що закінчиться нашою перемогою, я навіть не сумнівався в цьому ніколи! — хто буде працювати потім? Лікарі, які виїхали, вже знайшли себе, мають роботу, облаштовують житло і побут. Більшість із них уже не повернеться. Я говорю про всіх лікарів Херсона — не лише про нашу клініку. Як потім будувати цю систему заново? Як це все відновлювати? Хто поїде у Херсон? Нових лікарів ми можемо і не зібрати. Одеса для нас — це не бізнес. Це спосіб зберегти колектив. Уже зараз треба думати про те, якою буде сфера медицини після закінчення війни.

Вам також сподобається

@2022-2023 — Ґрунт

Новинна стрічка