Комедіант Марк Куцевалов (сценічне ім’я – Прозорий гонщик) перед Днем української Незалежності розпочав благодійний реаліті-похід – він долає пішки шлях із Чорноморська на Говерлу.
Довжина запланованого маршруту – 850 км. Для того, щоб подолати дистанцію, Марк виділив собі 18 днів. Щоденно йому доводиться долати близько 50 кілометрів. 24 серпня, в День Незалежності, Марк завершує свій челлендж і запрошує долучитися до його походу і піднятися на найвищу вершину України.
Під час походу Марк розповідає про свої пригоди через соціальні мережі й збирає кошти на три карети швидкої допомоги, щоб врятувати більше життів під час війни та наблизити нашу перемогу.
Марк розповів медіа ҐРУНТ про свій благодійний марафон, про цікаві знайомства на шляху і курйозні історії, про свій перехід на українську мову й заборонені теми для жартів.
Повну версію розмови можна подивитися на нашому каналі в YouTube.
Про спілкування з людьми
Іноді я підходжу і відразу кажу, що йду з Чорного моря на Говерлу. Мені цікаво подивитися на їхню реакцію. А, буває, я починаю діалог з будь-якої теми. Але намагаюся кожному сказати про свою мету. Періодично мені дають кошти прямо в дорозі. Я вітаюся з людьми, кажу їм: “Добрий день”. Це такий “клей”, так я чую єдність. Бо це об’єднувальний похід.
Це палітра людей нашої країни. Я не всі історії викладаю: їх багато. Публікую переважно “трешачок”, щось із родзинкою.
Про мотивацію і підбадьорювання в дорозі
Маленька мотивація – їжа, тобто дійти до магазину. А велика – зійти на гору.
Загалом мені просто подобається ходити. Не пам’ятаю, щоб я задовбався. Мені подобається “вбиватися”, шукати цей поріг самознищення, коли я весь брудний, в поту, десь кров, десь мозолі розірвані, десь пір’я від качок, які на мене напали, десь слина від собаки, яка мене гризла.
Про курйози
Ночували на баштані з кавунами. Серед поля. У залізній клітці. Це була пригода!
Мій улюблений момент – коли вийшли з Великомихайлівки, а за годину мала початися комендантська година. Йти ще 15-20 км. Ми шукали ночівлю, і я зайшов у якусь напіврозвалену хату. Потім виходжу на трасу, бачу чотири машини. Я думав: щось сталося, якась аварія. Злякався. А потім бачу – стоять люди, гукають мені “Марк!”. Вони побачили в сторіс, що я шукаю ночівлю і приїхали з Новомихайлівки по мене.
Потім приїхав пожежник. Ночували на пожежній станції. Це було душевно. Це вражає: така різноманітність людей, сімей.
Про перехід на українську
Після повномасштабного вторгнення Росії я перейшов на українську. Мені не було важко: я вчив її в школі, українською розмовляла бабуся. Можливо, важкувато перелаштувати думки. Але це процес, який багато людей переживає. Це нормально. У публічних виступах я стовідсотково перейшов на українську. Це мій свідомий вибір.
Мені здається, головне – дивитися на все очима українця. Знаю багато людей, які розмовляють українською, але у них немає українського погляду на ситуацію. Це не тільки мова. Це менталітет. Це глибока річ, яка має бути всередині.
Мені дуже подобається український дубляж. Я теж хочу долучитися до цієї кампанії, зайнятися дубляжем якогось американського чи англійського стендапу.
Про заборонені теми
Для мене в гуморі немає заборонених тем. Тут питання інтонації. Про одну тему можна по-різному сказати. Можна жартувати про будь-що. Це знімає напругу. Але стосовно нашої війни я не бачу сенсу зараз жартувати.
Про потребу в інформації
Відчуваю сильний інформаційний голод. Прямо тупію. Нічого майже не споживаю. Не можу почитати книжку, подивитися улюблений серіал, почитати спортивні новини. Я просто йду, знімаю, монтую, викладаю і йду далі.
Про карети швидкої допомоги
Ми звернулися до Благодійного фонду Сергія Притули. У них є каталог з переліком, на що можна збирати кошти. Можна було [збирати] на бронемашину, але нам сказали, що на швидкі завжди є більша потреба: і на передовій, і просто в містах.
➡ Повну версію інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі медіа “Ґрунт”
