“Ми були недооціненими як країна, як нація до 24 лютого”, – Богдан Логвиненко

ҐРУНТ

Проєкт Ukraїner відкрив Україну по-новому і для самих українців, і для всього світу. Але 24 лютого все змінилось. Мальовничі куточки подекуди перетворились на випалену землю через постійні артилерійські обстріли. Пріоритетом стало питання виживання України як незалежної держави, а туристичні принади відійшли на дальній план.

Попри все, Ukraїner зміг адаптуватись до нових реалій і продовжив роботу над новими актуальними темами. Команда проєкт розповідає те, що відбувається в Україні, активно працює на закордонну аудиторію. “Ще до війни у нас був план на випадок війни”, – зізнається засновник Ukraїner Богдан Логвиненко.  

З Богданом ми зустрілись у проміжках між повітряними тривогами у Києві, щоб дізнатися його думку про зміни в українцях за минулі вісім місяців, про втрати української культури, про воєнний туризм і про взаємодію з росіянами. Не обійшлося й без порно.


“Ми в центрі світової історії”

– В описі проєкту Ukraїner зазначено: ви маєте на меті зрозуміти і сформулювати, ким є українці. Вже маєте відповідь на це питання?

– Це нескінченний процес. Ми знайшли цей двигун, який, власне, нескінченність приводить в дію, і працюємо над цим щодня. Відповідаємо собі на питання “Ким є українці?”, не даючи повної відповіді ніколи.

Насправді, це мозаїка відповідей. І ми настільки швидко змінюємося… У 2016 році, коли ми починали Ukraїner, була ідея зробити це проєктом, який тривав би півтора року. І через півтора року ми б сформулювали, хто такі українці, і показали б якусь таку картинку. Але ким були українці у 16-му і ким вони є зараз? Ми дуже швидко змінюємося. Змінюються контексти, у яких ми живемо. Тож насправді ми просто намагаємося фіксувати, ким ми є на даний момент.

– Як повномасштабне вторгнення вплинуло на те, ким є українці? Ми такі самі, якими були до 24 лютого?

– Ні, ми 100% змінилися. По-перше, ми в центрі світової історії. На нас зараз зосереджено дивиться практично весь світ – і це не може не змінювати нас ізсередини. Бо так чи інакше ми показуємо, наскільки ми були недооціненими як країна, як нація до 24 лютого.

– Як російське вторгнення вплинуло на роботу вашої команди та в цілому на плани, які були до 24 лютого?

– Ми не випустили десь 40-50 наших документальних історій, відзнятих до 24 лютого. Просто поставили їх на паузу і повністю переключилися на контент про війну й про те, що відбувається в Україні.

Ми мали план, насправді. Іще в грудні ми склали план, що будемо робити у випадку повномасштабного вторгнення. І тепер ми виконуємо цей план. Тобто війна була в наших планах.

– До вторгнення спільнота Ukraїner налічувала сотні людей. Хтось воює, хтось волонтерить?

– Так, із роботи над Ukraїner’ом випало кілька основних учасників. Частина – це передовсім оператори – пішли в аеророзвідку. Головному операторові Павлові якраз збираємо на дрон. Іще декілька пішли медиками. Кілька людей почали волонтерити для організацій, які волонтерять на армію чи на допомогу деокупованим територіям.

– Як проєкт розвиватиметься далі?

– Ми намагаємося фіксувати, що відбувається. Наприклад, те, який стан справ на деокупованих територіях. Одним із основних наших форматів є інтерв’ю із людьми звідти. Наразі ми думаємо про те, як фіксувати відбудову, як показувати, що Україна відроджується. 

Ми маємо 15 мовних версій. Світ має знати про Україну. Ми намагаємося експериментувати, розповідати через різні історії, що таке Україна, хто такі українці. Бо інтерес до України – величезний. І ми намагаємося його заповнити не лише контентом про війну. Нещодавно у нас вийшов експлейнер англійською про “Щедрик”, про те, як він став Carol of the Bells, яку роль там відігравав Петлюра. Ми хочемо, щоб впізнаваність України росла і було розуміння, що Україна існувала й раніше. Україна давала культурний продукт, який ставав класикою. Важливо такі речі підсвічувати і акцентувати на них увагу.

– Одна з мовних версій – японська. Як реагують японці на ваш контент? Ви отримуєте зворотній зв’язок?

– У нас було кілька випадків, коли ми помічали: японці, які донатили Україні доволі великі суми, були підписані з-поміж українських джерел тільки на нас. Для нас це дуже хороший показник. Навіть зараз, коли ми збираємо на дрон нашому операторові, близько десяти людей – це донати з Японії. 

blank

“Росіяни абсолютно не розуміють, що у нас відбувається” 

– Ви робите регулярні підбірки мемів. Меми – це не лише веселощі, а й знаряддя в інформаційній війні. Який твій улюблений?

– Мій улюблений мем, напевно, про насіння. Це ті перші дні, та жінка, яка каже росіянину: “Покладеш сємочки собі в кишені, хоч щось після тебе виросте”. Мені здається, що цього ще нічого не перебило. Хоча, як показали історії, наприклад, із Кримським мостом чи з арештом Медведчука, ми можемо бити будь-які рекорди зі створення мемів. Просто неймовірно, що це відбувається після таких подій!

Що дуже важливо, ми в мемах використовуємо наше знання російської публічної культури. Коли з’явився мем із Кримським мостом, на який було накладено звукову доріжку із серіалу “Дальнобойщики”, я зрозумів, наскільки це круте влучання в аудиторію російську! Але це те, чого росіяни не можуть зробити з нами. Вони не розуміють нашого контексту абсолютно. І вони роблять якісь свої фейки, абсолютно не розуміючи, що у нас відбувається. Вони не можуть створювати жарти і меми, які будуть нам смішні.

Натомість ми їх дуже добре розуміємо і навіть у мемах використовуємо це своє вигідне становище. Я мрію про те, що ми в майбутньому ніколи не будемо послуговуватися російською культурою жодною, але зараз це дає нам якісь переваги.

– Який мем ти вважаєш найбільш ефективним із точки зору інформаційної війни?

– Я думаю, що це “рускій воєнний корабль – іді нахуй”. Так сталося, що цей “воєнний корабль” став одним із перших мемів. У результаті, цей корабель потонув. Це мем, який збувся. 

У той момент я спостерігав за тим, що відбувалося в інших мовних середовищах. Власне, цей “Russian warship, go fuck yourself” став абсолютно популярною фразою у різних країнах. І потім це повторювали, в тому числі грузини, звертаючись до російського корабля. Це був мем, який спрацював на весь світ, не лише на Україну та Росію.

– Що зможе запропонувати повоєнна Україна іноземним туристам? На чому варто робити акцент? Як можна інтегрувати сюди наш воєнний досвід?

– Думаю, дуже багато пам’яті буде меморіалізовано. Наші військові перемоги будуть предметом величезного інтересу. Міста, в яких залишатиметься пам’ять про воєнні дії, теж так чи інакше будуть дестинаціями туристичними. Людський досвід – досвід деокупації, досвід протистояння, досвід партизанщини, опору – це те, що вже захоплює багатьох іноземців і буде захоплювати. 

Величезна волонтерська допомога світу вже направлена до України. Але я впевнений: як тільки в Україні стане безпечно і держави-терориста Російська Федерація не існуватиме, нас чекатиме ще одна дуже велика хвиля волонтерів, які будуть відбудовувати Україну. 

blank

“Ткаченко – це людина не на своєму місці. Він відповість”

– Ви взаємодієте із Міністерством культури та інформаційної політики, із командою Ткаченка?

– Команда Ткаченка – це, я думаю, хороші люди, яким не пощастило з керівником. 

– Зрозуміло.

– Тому ми не працюємо поки що з Мінкультом. Мені дуже шкода, що міністерство поховало Український культурний фонд. Це “досягення” нашого Мінкульту. Вони також не займались вивезенням культурної спадщини. Ми ці факти фіксуємо і я сподіваюся, що пан Ткаченко за це відповість.

– Це безвідповідальність, як кажуть у Росії, “головотяпство”, чи якась свідома позиція?

– Я не думаю, що це свідома позиція. Я думаю, що це людина, яка не на своєму місці.

– Яких безповоротних культурних втрат зазнала Україна через російську агресію?

– Їх дуже багато. Але є й те, що казали керівники музеїв в Мелітополі, Маріуполі – із ними в принципі не було контакту і не було жодного плану. Тобто ми в громадській організації змогли спланувати свої дії на випадок повномасштабного вторгнення, а Мінкульт не зміг запропонувати музеям жодного плану. Багато хто евакуйовувався вже під обстрілами, хоча це все було очевидно і можна було спланувати наперед. 

Якщо говорити про безповоротні втрати, то я би, напевно їх, наразі не називав. Втрати предметів культури – як і наші втрати людські – треба буде підсумовувати по завершенні війни.

Мені дуже прикро, що з таким міністром культури ми увійшли в цю війну. Хоча в той самий час мені дуже радісно, що з таким міністром закордонних справ ми увійшли у війну. Тому що Дмитро Кулеба – це топ.

blank

“Якщо людина воює за Україну, ми маємо в даний момент забути про все, що вона робила перед цим”

– Свого часу ти казав, що Ukraїner не планує давати слово Допі та Гепі – Добкіну та Кернесу – навіть якщо вони побудують космічний музей у Харкові. А тепер Допа начебто воює, постить фото в однострої, показує факи російському прапору. Йому вже можна давати слово?

– Це дуже складне питання. Залежить від обставин. Тобто все настільки змінилося, що, можливо, навіть із Допою можна побудувати якийсь діалог. Напевно, мене за ці слова закенселять одразу ж – але якщо людина воює за Україну, ми маємо в даний момент забути про все, що вона робила перед цим. Я знаю корупціонерів, які воюють за Україну, я знаю контрабандистів, які воюють за Україну. Я вважаю, що ми можемо давати їм слово, але по завершенні війни треба з усіма так чи інакше розбиратися, і жодним чином не давати можливості цим людям займатися тим, чим вони займалися до війни. 

Я вважаю, що підтримка Росії до 24 лютого – це теж, по суті, був злочин. Це була підтримка агресора. Бо Росію визнали країною-агресором ще до 24 лютого. Це злочин, за який треба чи інакше карати. Якщо не в судовому порядку, то хоча би в суспільному.

– Є цілий пласт публічних осіб, які просто перевзулися. Раніше вони розносили російські наративи, висловлювали недружню до України позицію. А після 24 лютого різко всі стали українськими патріотами, як Наталія Влащенко і частина редакції “Страна.ua”. Як ми до цього маємо ставитися?

– Я думаю, що якось до них має ставитися Служба безпеки України. Мені здається, що вони мають бути частими візитерами цієї установи.

– Тобто ми не готові їх прийняти у велику українську родину?

– Я не готовий. Можливо, хтось готовий. 

– Що ти думаєш про нещодавній скандал із Андруховичем, коли він у Норвегії погодився на панельну дискусію із російським письменником?

– Мені здається, що це критика, яка має право на існування. І це здорова дискусія в здоровій країні. Інша справа – як хтось у цій всій дискусії виходить за рамки і переходить за межі дозволеного. Мені це категорично не подобається. 

Те, що така дискусія виникає і що так чи інакше з’являтимуться ті чи інші представники культури, які виходитимуть на подіум з росіянами – зрозуміло. Ми будемо продовжувати цю дискусію знову і знову. І будемо обговорювати, де є межа, хто є тим російським письменником, з яким можна вийти, хто є тими Нобелівськими лауреатами, з якими можна отримувати разом премію, а хто ні. І ця дискусія буде нас супроводжувати весь час до повного розпаду Російської імперії.

– Які лінії ти для себе ставиш у цій дискусії? Чи є якісь росіяни, з якими ти був би готовий на спілкування, діалог чи якісь дискусії?

– Я готовий на діалог з росіянами, які готові займатися диверсіями в Російській Федерації. Підривати її з середи і знищувати російську імперію. Особливо терористів-смертників серед громадян РФ – я повністю їх підтримую.

blank

“Москва – це місто, яке ми породили. Ми ж його маємо і прикінчити.”

– Тривалий час ти працював із музичною індустрією, організовував тури, концерти. Як ти оцінюєш допомогу та залученість музикантів з усього світу в нашу справу?

– На мою думку, ця допомога доволі велика. Вона була особливо відчутною в перші місяці. Але дуже часто ми занадто багато очікуємо від музикантів. Є така популярна думка, що музикант – це теж лідер думок, якого треба слухати, який може за собою вести. В той же час, музиканти часто заводять своє власне життя в якийсь дивний глухий кут, з якого не знаходять виходу. Тому в нас подекуди завищені очікування від музикантів. Як від наших, так і від іноземних.

– Одні музиканти всією душею за нас. Наприклад, недавно дуже яскравий допис поширила Cher. Але є й інші – ті, які висловлюються на боці Росії. Наприклад, Роджер Вотерс чи Дітер Болен. Від чого це залежить? 

– Я думаю, що вони навіть до кінця не усвідомлюють це як підтримку Росії. Так само, як Ілон Маск, думаю, не до кінця це усвідомлює.

Мені здається, що в багатьох випадках ідеться про доволі порожніх люди, без власних принципів, із величезним бажанням потурати якійсь спільності людей, які починають нити, що їм некомфортно жити в холодніших умовах взимку, в той час, коли інші люди за їхню свободу віддають життя.

– У 2016 році ти видав книжку про порноіндустрію “Saint Porno”. Після перемоги потрібно буде відбудовувати Україну, піднімати економіку. Як гадаєш, Україна вже дозріла до легалізації порно як однієї зі сфер бізнесу?

– Я думаю, 100%, Україна має величезний шанс легалізувати все, що було заборонене. Я вважаю, що як проституція, так і порнобізнес, в якійсь формі ігровий бізнес – вони мають бути легалізовані. 

– Маєш на увазі ідеологічну точку зору чи лише користь для економіки? Це шлях до лібертаріанства?

– Ну, це двояко. Тобто, з одного боку, з ідеологічної, а з іншого боку – з економічної. Ну, от, зараз у нас працює ігровий бізнес, українських порнозірок є сотні людей, які їздять за кордон і знімаються в порно. Є ті, хто це роблять в Україні з вебкамом, і за ними полює поліція, місяцями витрачаючи гроші на підписку на Онліфанс. Це абсурд – “контрольні закупки” на Онліфанс. 

Це абсолютний абсурд. Людям просто забороняють займатися тим, чим вони і так займаються. Жодних інших підстав для цього немає. Просто є якась певна частина політиків, яка вважає, що вона втратить репутацію у своїх виборців, бо опоненти використають це проти неї. Для економіки це величезний мінус. Я ніколи не користувався послугами проституції, але я впевнений, що це величезний економічний кластер в країні, як і в будь-якій країні світу.

– Традиційне питання, яке ми ставимо всім гостям: як помре Путін?

– Я не можу вигадати нічого такого екстраординарного, тому я скажу те, про що найчастіше думаю. Мені здається, що в принципі Путін просто підірветься на чомусь… На якій-небудь ядерній боєголовці, яка потрапить в його сраку і це буде його прикра смерть. Настільки прикра, що ми не знайдемо частинок його тіла.

– І це, власне, і буде мем.

– Так, так. Мені хотілося б, щоб Путін підірвався разом з усією Москвою. Мені здається, що це місто, яке ми породили – ми ж його маємо і прикінчити.

Вам також сподобається

@2022 –  Ґрунт

Новинна стрічка