«Це частинка Херсона, який був до війни»: херсонська кав’ярня пережила окупацію і відновила роботу під обстрілами

Інна Зелена

Звільнений Херсон щоденно перебуває під обстрілами росіян. У кожному ранковому зведенні вражаючі цифри – «обстріляли 25, 30, 55 разів…» Не зважаючи на російські атаки, місто живе. І в ньому продовжує діяти, ба навіть розвиватися бізнес.

Кав’ярня «Простір» стала місцем зустрічі, відпочинку та обміну інформацією в місті, яке кожного дня охоплює ворожий вогонь. Власники кафе примудрились врятувати заклад від лап окупаційної адміністрації під час захоплення Херсона. Сьогодні тут іще й осередок світла й зв’язку.

Співзасновник «Простору» розповідає ҐРУНТові, як вдалося зберегти кав’ярню, і чому взаємодопомога важливіша за заробіток.


– Кав’ярня «Простір» продовжувала працювати під час окупації Херсона. Як це було? 

– Приміщення у Херсоні ми орендували. Звичайно, нам було жаль покидати місце, в яке ми вклали стільки зусиль, відколи відкрили і розвивали його. До того ж, ми боялись, що якщо кинемо кав’ярню, то її просто відіжмуть, розграбують і понівечать. Тому ми домовились із власницею приміщення про знижку, а потім попросили одного зі знайомих, який не збирався виїжджати із міста, щоб він навідувався туди. Аби була видимість, що місце не пустує. 

Хлопець ходив і навіть деколи готував каву. А до кав’ярні, попри все, приходили відвідувачі. Звичайно, це не був звичний режим роботи, але все одно – життя закладу підтримувалось.

– А складно було з продуктами – кавою, молоком? 

– Звичайно. Поставки стали неможливими. Йшли в «Сільпо», чи то пак, «Ситий маркєт», як його назвали окупанти… Доводилось купувати російське молоко, каву за космічні гроші.

– Окупаційна «влада» приходила? Намагалась диктувати якісь умови співпраці?

– Мені особисто ніхто нічого не пропонував. Ми від початку окупації запропонували всім співробітникам допомогу з виїздом. Майже всі погодились. Тому у співробітників теж не було нагоди поспілкуватись із росіянами.

Погрози мені передавали. Стрємоусов переказував, аби я не повертався в Херсон (Кірілл Стрємоусов – колаборант, проросійський діяч, представник окупаційної адміністрації; розбився за добу до деокупації Херсона, – Ред.). Я розумів чому – ми були першим кафе в Херсоні, яке працювало виключно українською мовою. У нас було чимало українських символів у закладі. Довелось їх сховати. 

До того ж, моя сім’я і партнери допомагали українським військовим ще з 2014 року. Тому я розумів, що до закладу може бути увага. Слава Богу, до хлопця, який працював, ніхто не приходив. А погрози надходили особисто мені.

Втім я знаю, що в місті були люди, які конкретно займалися віджиманням бізнесу. У них була така робота – вони показували пальчиком, хто проукраїнський, шукали докази співпраці з українськими правоохоронцями, проукраїнської позиції. Шукали бізнес, житло тощо – і віджимали.  

– Ти мав іще один бізнес у Херсоні? 

– Так. Техніка Apple. Отут мені не пощастило. Один із магазинів був у торговельно-розважальному центрі «Фабрика», а ТРЦ згорів. Я знаю, що мій магазин начебто вцілів, але про його долю і про долю техніки не маю змоги дізнатись.

Іще один магазин був у центрі, на вулиці Декабристів. Його обманом забрали місцеві. Одного дня подзвонив знайомий, попросив передати кимось ключ від магазину: «Прийдуть росіяни, шукатимуть зброю – давай я простежу, щоб нічого не зламали». Я звик людям довіряти, тому, звичайно, передав ключ. А через деякий час я зрозумів, що ці ж люди віджали у мене магазин. Це херсонці, не росіяни.

– Кав’ярня «Простір» уже працює, постійно з’являються ваші публікації у соцмережах. Наскільки вдалося повернутись у звичний режим?

– Працюємо у тих умовах, які є. Ми поставили генератор і Старлінк. Більшість людей, звичайно, приходять не за кавою, а зарядити гаджети, скористатись інтернетом. Та й взагалі, просто поспілкуватись. 

– Багато відвідувачів? 

– Щодня приходить десь від ста людей. Але, знову ж таки, не всі щось купують. Ми не ставимо умов, що треба обов’язково щось замовляти, аби перебувати у закладі. Я це називаю «соціальним підприємництвом» – зараз ми працюємо не заради грошей, а заради людей і для людей. 

Багато хто з наших сьогоднішніх гостей приходить просто обмінятись інформацією. Мене це цілком влаштовує, навіть радує. Бо це ніби повернення до частинки того Херсона, який був до великої війни. Наш заклад живе, знову гуртує людей, і це прекрасно. Бо ми й не відкривали його як бізнес для заробляння грошей.

До речі, приходили військові. Я допомагав їм і постійно був із деякими нашими захисниками на зв’язку. То обіцяв їм після звільнення Херсона безкоштовну каву. І ось вони, коли звільнили Херсон, надіслали мені світлини з кав’ярні.

– Ти кажеш, що відкривав кав’ярню не заради грошей. А якою ти її бачив? 

– Насамперед, ми намагались, щоб наша робота була корисною для міста. Тоді ми першими встановили вуличні лампочки біля кав’ярні. Самі відремонтували асфальт, посадили квіти. Звичайно, місцева влада того не оцінила. За ілюмінацію я постійно платив штрафи, а дозволу так і не отримав. 

Але я ж кажу – є речі, важливіші за гроші. Коли почалась пандемія коронавірусу, ми безкоштовно пригощали кавою медиків. Постійно влаштовували благодійні акції, ярмарки. А вже незадовго до повномасштабного вторгнення у мене виник задум, щоб проводити у Херсоні кожного тижня якісь концерти, на яких виступали б місцеві музиканти. Безкоштовно, просто як елемент соціалізації. Бо в місті не було де збиратись молоді.

– Як ви працюєте зараз, в умовах постійних обстрілів? 

– Зачиняємось, коли починається повітряна тривога чи обстріл. Допоки діє комендантська година, працюємо з 9 до 16-17. 

– Співробітники не мають наміру покидати місто через посилення обстрілів Росією?

– Так, дійсно, хочуть виїжджати. Але є й люди, яким ми можемо запропонувати роботу, і які з тих чи інших причин не поїдуть. Ми робимо запити на вакансію – завжди приходять 5-8 резюме. Люди пишуть: «У мене немає досвіду, в мене немає освіти, але є бажання». Я готовий брати таких людей на роботу, щоб вони працювали, мали джерело доходу. Це елемент соціалізації. Нехай ростуть у нашому кафе. 

Все, що ми робимо, від самого початку було не про гроші. І зараз воно на 100% не про гроші. А більше про взаємопоміч. 

– Загалом, є сенс вести бізнес зараз у Херсоні? Він якось окуповується? 

– Ми виходимо «в нуль». Виплачуємо зарплати, сплачуємо оренду, закуповуємо продукти. Не заробляємо. Виходимо «в нуль». І я, насправді, щасливий, бо ми маємо капітал людський, який не купиш за гроші. Я радий, що воно збереглося, що воно працює. Приїздять журналісти, сідають у нашому кафе брати в людей інтерв’ю.

– Як ти думаєш, кав’ярня ще повернеться до того режиму роботи, який був до війни? 

– Не впевнений, що воно колись відновиться до того стану, в якому було до повномасштабного вторгнення. Тоді ми обслуговували понад 250 відвідувачів за день. Але я щасливий, що в моєму житті є такий етап, коли ми проходимо складнощі, працюємо для людей. Це наш такий вклад у майбутнє України. 

Вам також сподобається

@2022-2024 — Ґрунт

Новинна стрічка