Герой України Да Вінчі: “путін здохне, а його чортів ми знищимо”

Надія Суха

В одному з майже порожніх міст на Донеччині ми прибуваємо на базу до 1-ої окремої штурмової бригади Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”. Цей підрозділ на фронті ще знають за іншою назвою – “Вовки Да Вінчі”. 

“Да Вінчі” – позивний Дмитра Коцюбайла, легендарного українського добровольця, Героя України. Починаємо розмову з Дмитром лише після того, як ретельно виставляємо камеру і впевнюємось, що жоден кадр не видаватиме локацію. “Як тільки дізнаються, де ми – одразу луплять”, – пояснює Да Вінчі.

Да Вінчі мріяв стати художником. Проте агресія росії проти України у 2014 році змусила його змінити пензлі на зброю. Він пішов на війну, коли мав вісімнадцять. На війні вже вісім років.

Дмитро каже, що минулої зими передчував ескалацію з боку росії. Ситуація на фронті загострювалося, а напруга в повітрі зростала що не день. Втім не вірив, що росія наступатиме так брутально, намагаючись взяти Київ, знищуючи інфраструктуру, вбиваючи українців без розбору.

В інтерв’ю медіа ҐРУНТ Да Вінчі розповідає про своє ставлення до пересічних російських солдатів і їхню тактику, про реальні втрати на фронті і воєнну пропаганду, про Залужного, про “мирну угоду” з руснею, і про те, чи українці докладають достатньо зусиль для перемоги.


“Це ґвалтівники, чикатили та виродки”

– Пам’ятаєш перший день повномасштабної війни? Як вона почалася для тебе?

– Звичайно, пам’ятаю. Перед початком повномасштабної війною ми працювали на одній із ділянок фронту – Золоте, Станиця Луганська. Буквально приїхали туди за три дні. Там був аеророзвідник із позивним Сміт. Він дуже багато “літав”. На його знімках уже була помітна підготовка для форсування річки – вони готували понтони, зосередили танки. Було зрозуміло, що збираються брати участь у активних бойових діях.

Ще один явний прояв ми зафіксували, коли почали завдавати вогневе ураження по одному з об’єктів. Буквально хвилин за десять по наших позиціях прилетіло два пакета “Градів”. А за крайні п’ять років “Град” застосовували дуже рідко.

Напередодні до мене приїхав побратим. Каже: “О 5-ій годині ранку росія піде в наступ”. Ми скептично поставилися до цих слів, бо щось подібне лунало постійно протягом крайнього місяця. Але вже було відчуття якогось великого нагнітання.

О 3-ій ночі приїхали на базу. Тільки лягли відпочити, як мене розбудила моя дівчина, і каже: “Почалося”. Перше, що зробили – вивели всіх з бази. Потім почали моніторити, що відбувається. Стало зрозуміло, що почалася наземна операція на Харків, Київ, Херсон, активізація була по всій лінії фронту.

– Оціни те, як Україна відреагувала на повномасштабне вторгнення?

– Україна відреагувала максимально згуртовано. Міста, селища, села автоматично стали великим форпостом. Ми 24 лютого стали однією великою сім’єю. Усі – і влада, і звичайні громадяни – були одним цілим єдиним незламним кулаком, який давав опір ворогу. Насправді це була велика гордість. Я зрозумів: [росіянам] просто так зайти, як вони собі планували, не вийде.

– Хто наш ворог?

– Для мене ворог номер один – це росія, яка напала на нас.

– Я маю на увазі: хто ці істоти, які воюють проти нас?

– Це просто гвалтівники, чикатили та виродки. Те, що вони робили з нашими людьми, не піддається ніякому мисленню. У них немає ніяких принципів ведення війни, ніякої поваги до міжнародного права. Це просто варвари, яких треба знищувати.

– У чому головна слабкість нашого ворога?

– Вони на чужій території і зіштовхнулися з тим опором, якого не очікували. Вони думали, що [війна] буде, як у Криму, – зайдуть, і їм будуть усі раді. Але всі вже бачили, що вісім років відбулося у квазіреспубліках: руйнування, смерть, втрата. Нічого доброго вони не принесли.

– Тобто наша головна перевага в тому, що ми вдома?

– Ми захищаємо свій дім, близьких, сім’ю. І ми знаємо, задля чого захищаємо. Тому кожен буде стояти тепер не на життя, а на смерть. Бо якщо ми дозволимо далі просуватися ворогу, буде біда. Його треба нищити вже зараз.

– Ми знаємо, що захищаємо. А росіяни, які прийшли до нас із війною, знають, за що воюють?

– За що вони воюють – я не знаю. За гаманець, золоту каблучку чи пральну машину. Я думаю, що в їхніх солдатів, можливо, свої інтереси – подерибанити, помародерити.

Нам доводилося бачити, як “двохсота” русня лежить, ти просто перевіряєш зброю та речі – і знаходиш телефони, якісь прикраси. Ми захопили танк і в речах танкіста побачили жіночі прокладки. Я не розумію, навіщо йому ті жіночі прокладки, але він їх мав декілька пачок. Танкіст! Не знаю, може, дружині хотів подарувати…

Для них усе закінчиться тим, що вони просто тут здохнуть і будуть схавані собаками.

blank

“Іноземна зброя має ключову роль”

– Чи є щось таке, в чому росіяни сильні і що є суттєво небезпечним для нас?

– Вони перевагу мають в озброєнні – артилерія, авіація. Вони мають нескінченне “м’ясо”, яке пересилають з росії сюди. Як кажуть, “мать россия нарожает еще”. Мотивації немає, а от залізо, десятки тонн снарядів, які летять на сотню квадратних метрів, – це важко для нас. Не жаліють нічого. Можуть на одну ділянку викинути просто десятки тисяч боєприпасів.

– Але ж боєприпаси – це вичерпний ресурс. У наскільки близькій перспективі він вичерпається?

– Я думаю, що в них достатньо запасів. Не плекаю ілюзій, ніби в них скоро закінчаться ракети чи снаряди. Совок готувався до війни багато років. І тому запасів боєприпасів, озброєння, яке є в росії, достатньо, щоб нас мучити війною роками. Плюс, у них налагоджені заводи під військову промисловість. Тому нам треба воювати технологічно [краще], тактично завдавати їм ураження більш професійно.

Наскільки нам це вдається? Чи ми достатньо зміцнені і професійно навчені попередніми роками війни?

– Насправді, дуже допомагає озброєння, яке надають наші партнери. Воно грає зараз, я би сказав, ключову роль. Наші запаси ж були знищені диверсійними чи недиверсійними способами. І їх дефіцит дуже відчувався навіть упродовж восьми років війни на Донбасі.

Щодо людей. Якщо солдат вмотивований захищати свою країну, то він за тиждень вивчить те, що раніше вчив би декілька місяців. І коли ти йому даєш якісне озброєння, він буде з задоволенням захищати Батьківщину.

Питання в кількості. Нам дають достатньо [зброї] для того, щоб оборонятися, але аж ніяк не для того, щоб наступати. Якщо ми можемо випустити 40-50 снарядів за день, то росія – 500-700. Маємо розуміти, що росія задіює всі можливі способи, види озброєння, щоб зламати і знищити нас. А ми працюємо з тим, що в нас є.

blank

 “Кожен, хто віддав тут життя, знав, задля чого воює”

Ти воюєш з 2014 року. У тебе є страх?

– Звичайно. Я ж людина. Як командир підрозділу завжди маю страх втрачати бійців. Страх – це нормальна річ. Ти ж розумієш, що на війні. Стараєшся зробити так, аби твої рішення не шкодили, а сприяли перемозі. За вісім років є багато побратимів, які тобі вже не просто друзі, а як брати, як родина. Найбільший страх – це втратити близьких людей на війні.

Як ти даєш раду зі страхом?

– Роблю все так, щоб завдання було виконане завдання, і повернулися всі живі-здорові. Але це війна. І ми розуміємо, що кожен з нас може померти. Ми не застраховані ні від чого.

Як ти переживаєш втрату близьких?

– Стараюся помститися. Так, щоби за одного багато лягло. Все одно дуже важко. І ти стараєшся робити так, щоб більше не повторювалися помилки. Воювати ми вчилися. Зараз уже є досвід. Можна старатися воювати так, щоб не втрачати бійців. Але росія задіює всі методи для того, щоб нас винищити.

Ми в країні не говоримо про втрати багато. Але щодня бійці повертаються додому або пораненими або, на жаль, мертвими. Як нам у країні говорити про війну – так, щоб не множити ілюзій, але й так, щоб не деморалізувати людей?

– Війна – це втрати за будь-яких обставин. Якщо не хочеш бути в ярмі чи стати рабом, то треба боротися. Люди мають це розуміти. Знаєш, є така мудрість: якщо, обираючи між хлібом і свободою, людина вибере хліб, то втратить і хліб, і свободу. Якщо обере свободу, то буде боротися і матиме все, як би важко не було.

Звісно, будь-яка втрата – це горе в родині таке, що важко уявити. Але ті, хто віддає життя тут, розуміють, що роблять це для того, щоб їхні близькі, рідні, діти могли жити у вільній Україні. 

Держава має працювати, щоб і ця інформація подавалася правильно. 

Правильно це як? Де знайти цей баланс між тим, щоб говорити про подвиги і досягнення, й інформацією про серйозні ворожі атаки та втрати?

– Звісно, ми не маємо будувати собі ілюзій. Ми воюємо по факту з другою армією світу – по кількості, по озброєнню, по всьому. Ми країна, в якій до 2014 року руйнувалася армія, боєприпаси, техніка. Дійсно, у нас є великі втрати. 

Звичайно, треба відчувати межу в інформуванні. Я вважаю, що межа більш-менш дотримана. Якщо подавати всі [втрати], то вони будуть дуже деморалізовувати, впливати на ту ж мобілізацію. Кожен громадянин, кожен чоловік, який проживає на території України, має можливості взяти в руки зброю і захищати свій дім, своїх дітей, свою землю, свою територію. Інакше – прийдуть, будуть вбивати, ґвалтувати, знищувати, вивозити, як вивозили при сталіні.

blank

“Ще нічого не закінчилося. А, можливо, тільки почалося”

– Ти говорив, що українці зустріли війну максимально згуртовано. Як думаєш, ми продовжуємо тримати цю марку?

– Стараємося. Хоча люди в тилу вже трошки почали забувати, що в нас війна. І Київ наче й не бомбили, і не було там російських військ. А насправді до центру їм залишалося п’ять кілометрів.

Та все одно, велика частина людей як підтримувала, так і підтримує нашу боротьбу, старається постійно перебувати в тонусі. Бо ніхто не виключає, що в Києві все знову може повторитися. Можливо, й білорусь підключиться. Тепер багато варіантів. Не можна відкидати жоден.

Що ти маєш на увазі, коли кажеш, що люди почали забувати?

– Життя багатьох людей наче й не змінилося. Якщо, звісно, їхню хату не розбомбило. У когось воюють родичі, хтось загинув, когось закатували, замучили… Насправді, я впевнений на 90%, що війна торкнулася кожного українця. І не тільки українця та Україну, а й світ. Бо вона відбувається не там, де звикли бачити “гарячі точки”. Це цивілізований світ, тут люди не мали би воювати у принципі. Але маємо сусіда… такого, якого маємо.

Тебе обурює така поведінка мирних міст?

– Звичайно. Давайте спочатку переможемо ворога, тоді вже будемо розслаблятися. Ще нічого не закінчилося, а, можливо, – тільки почалося.

Немає відчуття, що країна потрошки починає повертатися до своїх внутрішніх сварок?

– Стовідсотково! Як і в 2014-му. Коли зона бойових дій обмежувалася тільки Донецькою і Луганською областями, це було, як своя маленька країна в країні. За межами більшість навіть не знала, що триває війна. Таке і зараз може повторитися.

Мета путіна – зруйнувати нашу державність і здійснити геноцид українців. Поки що більшості це зрозуміло – але вже починають забувати. Тому що війна знову сприймається як щось далеке. Хоча з тими ракетними ударами, які завдає росія, в безпеці ти себе ніде не почуваєш…

Внутрішні політичні суперечки розколюють наше суспільство. Зараз треба націлитися на перемогу, а не вирішувати – хто краще робить, як можна, як не можна. Коли повномасштабна війна розгорілася в нашій країні, не треба ніяких розборок. Треба триматися одним цілим єдиним кулаком і давати відсіч. Давайте переможемо – після того будемо розбиратися, хто був неправий, кого треба судити. А всі теперішні чвари тільки шкодять.

Критика військового командування під час війни є припустимою чи тільки шкодить?

– Ворог використовує це для своєї пропаганди. Критика може бути така, що ти висловлюєш її в очі генералу. А можеш записати відео, в якому розказати, як з тобою погано вчинили.

Звичайно, що в нас є частина офіцерів “старої закалки”, яка не вміє правильно управляти військами. Напевно, на деяких рівнях є люди, які не відповідають своїй посаді. Але якщо мене щось цікавить – я скажу це в очі.

Я дуже поважаю Валерія Федоровича (йдеться про Головнокомандувача ЗСУ Залужного, – Ред.). Він зіграв ключову роль в обороні нашої країни. Це людина, яка змогла згуртувати всіх, навіть нас, добровольців, і зробити одним цілим для захисту Батьківщини. Він розуміє стан речей, не будує собі ілюзій і вміє командувати військами. Повага до нього серед всіх родів військ і навіть просто серед цивільного населення є дуже великою. Багато європейських країн не змогли би воювати проти росії. Ми змогли. І тому Залужний – людина, яка увійде в історію України.

blank

“Ми маємо справу з двома хворими довбойобами”

Як гадаєш, російська пропаганда зараз має вплив на Україну?

– У перші місяці вона не працювала. Що би кацапи не говорили, все одно українці розуміли, де правда. Зараз пропаганда знову почала працювати і вливати зневіру в наші Збройні сили, у владу. Вони почали працювати на міфічне розколення. Війна йде на всіх фронтах, у тому числі на інформаційному.

Один із аргументів, яким росія пояснює своє вторгнення, захист російської мови в Україні. Нещодавно в соцмережах “вірусився” пост мешканця Херсонщини з назвою “Я причина цієї війни”, в якому він висловлював відчуття провини через закоріненість російської мови і культури у своєму середовищі. Ти відчуваєш, що на українцях лежить якась відповідальність за війну?

– Ні. Тому що це – привід. Звільнили вони російськомовний Маріуполь так, що місто не придатне для життя. Звільнили від чого? Від людей в парку, мирного неба над головою і щасливого сімейного затишку? Чути такі аргументи – смішно. У путіна стоїть мета знищити Україну. От і все.

Навіть якщо зараз влада про щось домовиться, і війна зупиниться, через рік чи через декілька років вони почнуть це повторювати. Ми маємо справу з двома хворими, вибач, довбойобами, які собі накрутили імперіалізму. Один гусь розказує, що збирає землі, як Петро Перший. Із тим бульбашом нещасним вони ще збираються встромити нам ножа у спину. Тому треба бути готовим.

Як ти ставишся до питань про те, коли закінчиться війна?

– Я не можу прогнозувати, коли закінчиться війна. Війна може закінчитися у двох випадках – або ми капітулюємо, або перемагаємо. Ми на капітуляцію не йдемо, ми тримаємо оборону. І ми не дали їм захопити стільки територій, скільки вони собі планували.

Війна буде тривати довго. Вони хочуть нас виморити важкими втратами, тиском, забиранням наших територій.

Нам треба закінчувати це питання зараз і вже. Бо якщо почнемо відтягувати, то дотягнемо до того, що будуть воювати наші діти. Треба робити все, щоб знищити ворога. Робити все, щоб закордонні партнери давали ще більше зброї. Налагодити підприємства з виготовлення боєприпасів. Формувати громадянську оборону, готувати людей, тренувати бійців, творити професійну армію. Все, що є в Україні, має працювати на зміцнення армії і робити її найбоєздатнішою.

Скільки росіяни давали нам перед початком війни? Два дні, три, чотири, тиждень? Четвертий місяць війни! І ми нормально стоїмо і даємо їм відпір. Так, важко, із втратами – але стоїмо! І вони не вигрібають зараз. Вони насправді не мають успіху в Донецькій, Луганській областях з тією кількістю війська та озброєння, яка у них задіяна. І, повір, після того, коли ми зможемо дати їм гідну відсіч, нам уже і НАТО не буде потрібне. Ми будемо в змозі створити будь-який свій альянс.

Кого ти як воїн хотів би бачити союзниками? 

– Це Велика Британія, однозначно. Британці впряглися дуже потужно. Польща, США, Литва, Латвія. Литва – взагалі, як наш брат. Усі вісім років їхня підтримка була  максимально сильною.

Якою ти бачиш перемогу України?

– Як мінімум: путін здохне, а його чортів ми знищимо – усю цю нечисть, яка тут вбивала. 

Якщо ми перемагаємо, то це однозначно розвал росії. Я не уявляю, що вони просто залишають наші території.

Вони не вигребли під Києвом, Черніговом та Сумами – тому вони звідти пішли. Ми наступатимемо і відвоюємо всі наші території, включно з Кримом.

➡ Повну версію інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі медіа “Ґрунт”

Вам також сподобається

@2022 –  Ґрунт

Новинна стрічка