Жарти про мобілізацію на Росії поволі вщухають. Українців російські погрози не залякали: ми й далі будемо чинити ворогові опір. А разом із тим – готуватися до загострення і затяжних боїв.
“Потрібно займатись і готуватись, щоб навіть коли все повториться так швидко, як у Чернігівській та Київській областях, бути повністю готовим”, – каже Максим Громов, головний сержант роти спецзагону Сил спеціальних операцій.
Дискусія про підготовку цивільних до спротиву знову стає актуальною. Кожен повинен отримати базові навички і бути фізично витривалим, зазначають досвідчені українські воїни. Адже боронити землю від ворога доведеться, так чи інакше, всім.
Медіа ҐРУНТ продовжує спілкуватися з військовиками про підготовку до війська. Максим Громов розповідає про те, як натренувати себе фізично і ментально, про навички, на які знадобляться навіть цивільним, і про те, як відрізняти поганого інструктора від хорошого.
“Має бути впертість, але не зовсім упорота”
Цивільному цілком можливо підготуватися до війни на базовому рівні. Все залежить від бажання. Фізичні дані людини різні: у когось вони вже гарні, в іншого – гірші. Важливою є банальна витривалість, адже на війні постійно треба носити важке спорядження. До цього можна підготуватися безкоштовно. А вже, щоб отримати базові знання з володіння зброєю, як не крути, потрібно мати фінанси.
Навички в армії, в принципі, розвиваються згідно з посадою. Тому цінується те, щоб кожен був на своєму місці. Якщо ти гарний сапер, то ти сапер. Якщо діловод – то займайся паперами, тоді ти матимеш поблажки щодо витривалості, бо це не основна твоя задача.
З рис характеру найголовніше – вміння працювати в колективі, кмітливість, в якійсь мірі, впертість, але не зовсім упорота. Потрібні військова хитрість, нестандартне мислення.
“Тактична медицина може знадобитись і не в армії”
Найперше вміння, яке варто здобувати, – це медицина. Це не так дорого. Є купа безкоштовних курсів.
Такмед важливий, тому що в нинішній ситуації він може знадобитись і не в армії, враховуючи постійний запуск росіянами ракет. Треба мати можливість врятувати себе, близьких чи просто перехожих.
Найбанальніше – потрібно навчитися накладати джгут, в ідеалі – турнікет, мати його при собі. Ну і зупиняти кровотечу підручними засобами. Бо більшість смертей – саме від втрати крові.
“Просто не бути дрищем і банально могти підняти свою вагу”
Друга важлива навичка – фізична підготовка. Як не крути, вона дуже потрібна. Ти постійно носиш бронік і каску. Якщо ти піхота – пересуваєшся пішки в спорядженні. У добре розвиненої фізично людини набагато більше шансів виконувати цю роботу успішно.
Так, багато залежить і від розуму, і від досвід. Але фізо – дуже необхідне. Воно в армії потрібне скрізь – піші переходи, утримання зброї і стрільба.
Коли ти витривалий, банально, зможеш добігти до укриття, а не впасти десь, і там надіятись на везіння. В армії доводиться мати справою з купою тяжких речей – штовхання машин, будування бліндажів, перенесення боєкомплекту, заряджання зброї типу крупнокаліберних кулеметів тощо. Всюди потрібна сила.
Потрібно тренувати руки, спину. Найважливіше – витривалість. Силові тренування також важливі, але це не означає що потрібно займатись якоюсь важкою атлетикою. Просто треба не бути дрищем і, банально, могти підняти свою вагу. Цієї сили вистачить.
Надолужити під час служби можна – але не завжди. Особливо зараз. Можна просто не встигнути.
💡 Зверніть увагу: Захисник Максим Громов: “Який би ти не був крутий – снарядам пофіг”
“Зі зброєю головне – не боятися”
Стрілецька підготовка – штука не дешева, і одного заняття тут не вистачить. Але, в принципі, в армії, якщо людина буде мати бажання, у неї вийде все опанувати. Тут головне усвідомлювати, що таке зброя. Бо насправді у стрілкових боях щастить брати участь далеко не всім.
Якщо є гроші, раджу сходити в тир постріляти. Їх тепер удосталь. Навіть через інтернет можна вивчити, як розбирати автомат, гвинтівку. Є купа відосів, про всі можливі затримки і поломки.
Головне – не боятися зброї та вивчити чотири правила поводження:
- Зброя завжди заряджена (Поводьтеся зі зброєю так, ніби вона заряджена, – Ред.).
- Не направляйте зброю на те, що не маєте наміру знищити.
- Не кладіть палець на спусковий гачок до тих пір, поки не навели приціл на ціль.
- Чітко ідентифікуйте свою ціль і те, що розташоване за нею.
Ці правила всюди всі кажуть. І це аксіома, реально. Знати це буде великим плюсом і для тих, хто буде тебе оточувати. Бо дуже багато проблем і нещасних випадків беруться від людської самовпевненості. Зброя – це предмет підвищеної небезпеки. Це треба усвідомлювати.
Топографія і орієнтування на місцевості, якщо на них є час і бажання, ніколи не будуть зайвими у вашому багажі знань. Як правило, вони не часто будуть потрібні пересічному солдатові, але можуть стати в нагоді у критичних ситуаціях, і від цих знань напряму може залежати життя. Тому, якщо є можливість, треба вивчати.
“Коли вчитеся, майте на увазі: в усьому не може бути аксіом”
До навчальних центрів, яких нині відкривається багато, я ставлюся загалом нормально, бо вони дають можливість готуватися. Головне – щоб там не було відвертої дурні. А так – з будь–якої підготовки можна щось корисне для себе взяти.
Коли вчитеся, потрібно розуміти, що в усьому не може бути аксіом. Трапляются різні варіанти. Не варто думати, що якщо навчили отак тримати автомат, то його більше не можна ніяк тримати. В ідеалі, потрібно вивчати якомога більше різного. Це в критичній ситуації дає можливість зробити так, як краще.
Звісно, потрібно вміти відрізнити хороше навчання від поганого. От, банально: якщо інструктор порушує правила поводження зі зброєю, або щось вигадує до загальновідомих протоколів з надання першої допомоги – то це поганий інструктор.
Як шукати курси? Найкраще – через знайомих, які можуть порадити із власного досвіду. Треба розуміти, які реальні навики і досвід має інструктор. Гуглити, перевіряти сертифікати, те, хто їх видавав, шукати, наскільки це серйозна організація тощо.
Якщо прямо конкретно, то медицину давали непогано у Червоному хресті. Загальну стрільбу викладають непогано інструктори у тирах “Ібіс”, але це буде недешево. Є купа шкіл, що навчають управляти дронами, але найкращі зараз готують лише військових. Та там все просто – вчишся літати, а коли будеш у підрозділі, то вже всі нюанси швидко пояснять.
“Налаштовуйтеся на найгірше: кров, смерть навколо, сморід”
Щодо психологічної підготовки – все дуже індивідуально. Кожному дається по-різному. На цю тему, я впевнений, є купа дисертацій.
Готуватись треба до найгіршого: кров, смерть навколо, сморід.
Якщо людина від крові втрачає свідомість, чи впадає в ступор від того, що на неї накричали, чи плаче від убитого котика, то, на мою думку, їй не варто рватися на війну. Але бувають і винятки.
Між страхом і сміливістю має залишатися межа. Хоча вона і тонка. Бо інколи настає звикання і пофігізм. Це закінчується завжди фігово.
