Артур Міхно: «Ця війна почалася не сьогодні. Імперія знищувала нас двісті років»

Надія Суха

Ринок праці поволі оговтується після кризи, спричиненої російським вторгненням. Бізнес оклигує і пристосовується до кризових умов, люди шукають собі нову зайнятість і опановують додаткові навички. Згідно з даними Work.ua, кількість вакансій на інтернет-порталі станом на початок липня зросла на 32% проти червня і на 67% – проти травня.

Як розповідає співзасновник Work.ua Артур Міхно, до найбільш топових посад в Україні входять: менеджер із продажу, продавець-консультант, бухгалтер, водій, кухар, менеджер по роботі з клієнтами, керівник, торгівельний представник, офіс-менеджер, касир. Натомість найменш затребувані – адміністратор салону краси, html-верстальник, адміністратор офісу, адміністратор інтернет-магазину, відеомонтажер.

В інтерв’ю медіа ҐРУНТ Артур Міхно розповідає про те, як змінився ринок оплати в Україні, про те, як він із компанією перейшов на українську мову і чому треба забути про «хароших русскіх».


«У перші два тижні відвідуваність сайту змінилася у десятки разів: ніхто не шукав роботу. Падіння, можна сказати, дійшло до самого дна»

– Як змінився ринок праці від початку повномасштабного вторгнення росії?

З перших днів ринок праці змінився катастрофічно. Все зупинилося. Я пам’ятаю день початку війни, у нас вранці був зум на всю компанію… Кожен, хто був у ті дні в Україні, відчував те, чого не відчував жодного разу за життя.

Якщо казати по вакансіях, то у перші дні взагалі ніхто не наймав працівників. Десь за тиждень-два ми почали відслідковувати, як хто відповідає, чи актуальна чи ні вакансія. До початку війни було приблизно 90 тисяч актуальних вакансій на сайті, а за два тижні їх залишилося 6 тисяч. Тобто показники змінилися у 15 разів! Це наймасштабніша, найкатастрофічніша зміна за всі роки існування нашого проєкту.

– Скільки людей почали шукати роботу після початку бойових дій?

У перші два тижні відвідуваність сайту змінилася у десятки разів: ніхто не шукав собі роботу. Падіння, можна сказати, дійшло до самого дна. Але десь із 15 березня ми почали відслідковувати тренди на поступове відновлення. Кількість вакансій зростає. Тренд – зростання приблизно на 10% щотижня, 50% кожного місяця.

Будемо дивитися, як буде далі. Але те, що відчуваємо не тільки по цифрах, а й по спілкуванню із менеджерами, рекрутерами – бізнес відновлюється. Люди починають приймати нову реальність. Тому віримо і в ЗСУ, і в перемогу, і в те, що подолаємо будь-які труднощі.

– Які професії стали більш затребуваними, а які практично втратили актуальність?

Аж так категорично не можна сказати про жодну із професій. Але бачимо певні тренди. Найбільше падіння – це туристичний бізнес, частково – креативна індустрія. А всі інші – пропорційно, без зміни в структурі розподілу. Очікування, що зараз розпочнеться масовий попит на робітничі спеціальності, ще теж не реалізувалося. Багато підприємств і так позакривалося.

– Як змінився розмір зарплат? Тенденція пішла на спад?

Звичайно. Кількість резюме, які зараз можна отримати – висока. Кожна вакансія на сайті отримує в п’ять разів більше відгуків, ніж до війни – зараз на вакансію можна отримати 50 відгуків за кілька днів. Для роботодавця час – фантастичний: на ринку неймовірно багато професійних талановитих людей, які б за інших обставин не звільнилися б.

За законами економіки, якщо попит на вакансію зростає, то роботодавець має змогу обрати тих, хто готовий працювати за меншу оплату. Є тренд на зниження зарплати в усіх компаніях. Він абсолютно об’єктивний. Всі бізнеси заробляють менше, тому частково враховують це і в заробітній платі.

blank

«У XXI столітті в Європі ніхто не помре від безробіття. Людина може опинитися у будь-якому місті – і має можливість почати свій шлях»

– Яка ситуація з роботою по регіонах?

– Лідером за кількістю вакансій завжди був Київ – він займав приблизно 40% від кількості пропозицій по Україні. Але в перші дні війни, коли на столицю йшов наступ і всі виїжджали, Київ перемістився на третє місце. На першу позицію піднявся Львів – туди всі поїхали, кількість вакансій зросла десь утричі. Дніпро залишився на тому ж рівні, що й був, може, трішки виріс. Харків теж упав. Одеса трішечки впала – а потім повернулася.

Із динамікою все дуже логічно і зрозуміло. Там, де відбуваються воєнні дії (або близько до фронту), там бізнес «просідає», і кількість вакансій зменшується. Там, де не ведуться бойові дії, просинається життя.

– Війна змусила багатьох людей покидати домівки. Вони їдуть у західні області України або навіть закордон. Багато з них опинилися в ситуації, коли не мають змоги повернутися. Ваша порада: як розпочати професійне життя з нуля?

Універсальної єдиної відповіді не існує. Але можу сказати, що кожна людина рано чи пізно обов’язково знаходить рішення. У XXI столітті в Європі ніхто не помре від безробіття. Людина може опинитися у будь-якому місті – і має можливість почати свій шлях. Почати дуже-дуже по-різному. Спочатку може знайти вакансію – допомагати комусь із дитиною, із родиною. А потім далі проявляти себе, йти за тим відчуттям, що вона може бути десь цікавою і корисною. У нашої компанії є слоган: «Ти зможеш все». Оце відчуття треба в собі виховувати.

– Яким було 24 лютого для вас?

Я прокинувся від вибухів і у вікні бачив заграву. Мій будинок розташований від аеропорту досить далеко, але це відчувалося.

Мабуть, я не був здивований. Було відчуття, що рано чи пізно це (російське вторгнення, – Ред.) відбудеться. І не тому, що росія накопичувала війська. А тому що ця історія триває набагато довше, ніж рік. Зіткнулися два цивілізаційні всесвіти, два ціннісні вектори розвитку. Цієї війни не могло не бути.

Думаю, для мене це не був шок – це була нова реальність. «Сьогодні – початок нової реальності». Тепер ми в ній. Напевно, набагато більше людей усвідомило те, про що ми говоримо вісім років після Революція гідности. Фактично, війна почалася відтоді. Революція гідности – це не була війна на території України, але це вже була цивілізаційна зустріч двох великих ціннісних наративів.

– Як ви трансформували роботу команди під цю нову реальність? Як прийшли до рішення зайнятися волонтерством?

У перший же день ми проговорили різні варіанти. Хтось планував виїхати, хтось не планував… Взагалі, у перший день ми домовилися кожну годину зідзвонюватися в зумі, тримали зв’язок. Перш за все, треба було зняти шокове навантаження, емоційно підтримати людей. Насправді, ми зробили кілька кроків іще до війни: вже тоді було відчуття, що може щось відбутися. І за тиждень до початку в нас була зустріч керівників, і ми вирішили, що перерахуємо додаткові кошти, щоб у людей було більше відчуття безпеки: раптом війна – буде певний запас.

А далі, десь на другий чи третій день, виникло відчуття: окей, а що ми можемо робити, чим допомагати? У Дніпрі ми почали займатися волонтерством іще з 2014 року. У нас тут були батальйони «Дніпро-1», «Дніпро-2», сформувався розвинений волонтерський рух. Усі ці контакти були – ми вирішили допомагати. Дізнавалися, що потрібно, записували, опрацьовували потреби, скуповували, розвозили – коротше, гуділи, як бджоли у вулику. З перших днів 25% від усіх доходів (не від прибутків) використовуємо на потреби ЗСУ.

blank

«Ми завжди намагалися проводити червону лінію. Наприклад, партія Шарія»

– Як війна вплинула на саму компанію? Чи довелося скорочувати людей або припинити виплати?

Так. На жаль, ми сказали колективу, що частина людей буде скорочена. Ми намагалися це відтермінувати. Але, звичайно, коли кількість клієнтів зменшилася вчетверо, то, об’єктивно, менеджерів по взаємодії із клієнтами уже не потрібно стільки, скільки їх було до війни. 

Цей етап для бізнесу схожий на якесь кризове явище для людини – наприклад, поранення. Спочатку людину важливо підтримувати, колоти знеболювальне, під’єднати до якогось апарата. І це те, що ми робили певний час у нашій команді – ми підтримували, знімали шок, намагалися допомогти подолати кризовий період.

Усі бізнеси усвідомлюють, що це вже нова реальність. Для того, щоб у цій реальності жити, треба адаптуватися під нові умови. Тоді буде шанс навіть розвиватися і рости. Якщо ми раніше просто ходили, то зараз маємо бігти.

– Ми знаємо історію, що в 2020 році ви відмовилися публікувати вакансії партії Шарія. Чи були у вашій компанії інші випадки, коли через репутаційні причини довелося відмовлятися від співпраці?

Ми завжди намагалися проводити десь червону лінію. Але насправді це не проста історія, бо не завжди очевидно, де цей перехід відбувається. На прикладі партії Шарія – тут жодного сумніву не було. Окей, це рішення погодили. А наступний крок – канал Медведчука – ми теж маємо відмовити? А їх – один, два, три. А людей, які підтримують Шарія – якщо вони, там, хлібзавод? Як далеко можна робити такий крок і де є межа? Непроста історія. Я б хотів, щоб кожен відповідальний бізнес залишав за собою право з кимось співпрацювати, з кимось – ні.

blank

«Вони вороги всі, вони дозволили побудували в себе імперію зла. Нехай спочатку її знищать, а потім колись будемо розмовляти»

– Із 2014 року Україна стикається із питанням, чи є «хароші русскіє», чи нема. Яка ваша позиція?

Приблизно вісім років тому ми прийняли рішення не працювати із компаніями з росії. Теж втратили немало – на той момент десь 10% всіх вакансій. А тоді вже й «лднр» були… Це, до речі, теж філософське питання: там живуть наші люди, їм же треба шукати роботу. Якщо ми кажемо, що по Донецьку не працюємо – чи це означає, що ми відмовилися визнавати цю територію Україною і не даємо нашим людям можливості знайти роботу? Ці питання не є такими простими… Але минув час, і зрештою ми відмовилися від співпраці з усіма компаніями – з Кримом, росією. Бо це вже виходить співпраця з ворогом.

Чи існують «хароші русскіє»? Я думаю, що існують. Але вважаю, що перед тим, як дозволити собі взаємодію із достатньо сильним [російським] наративом, треба виростити свій, треба стати сильнішим – і тоді ми зможемо на рівних взаємодіяти. Понад двісті років сильна імперія знищувала нас. Будьмо чесні, ми все ще в стані ледве-ледве проростаючого зернятка. Чи ця молода рослинка може взаємодіяти із старим міцним деревом? Напевно, що ні. Тому зараз, поки ми будемо зростати, ми маємо сильно захищати себе від впливу навіть умовних «хароших русскіх» – філософів, діячів культури, музикантів, письменників і тому подібне. 

Поки йде війна, поки ми її не виграли, для нас «хароших русскіх» не має існувати. Вони вороги всі. Вони дозволили побудували в себе імперію як імперію зла. Нехай спочатку її знищать, а потім колись із «харошими» будемо розмовляти.

– Ваша компанія мала досвід переходу на українську мову. Чому це важливо було зробити?

У нас був досвід переходу на українську мову інтерфейсу як усталено (by default) – тобто інтерфейсу, який відкривається першим. До 2014 року всі великі сайти в Україні мали за замовчуванням російськомовний інтерфейс. Серед них ми були одними з перших, хто наважився на таку зміну. 

Це було непросто. Всі CEO-шники, з якими я був знайомий, казали: «Ви втратите в трафіку, бо 70% пошукових запитів гугла – це російська мова. І якщо ви робите інтерфейс українською, гугл вас вважатиме сайтом українським, пошукові запити російською впадуть – ви просто зіллєтеся як бізнес».

З одного боку, було справді страшно. З іншого боку – якщо ти не йдеш за покликом серця, якщо ти не робиш те, у що віриш… У 2014 році був момент, коли я сказав собі: «Ну, все так не має бути». Десь два місяці я максимально вивчав, як зробити так, щоб російська і українська версії перетиналися, щоб гугл розумів, що для відповідного російського запиту є російськомовна сторінка, але ми за замовчуванням відкривали українську. 

Ми перейшли на новий інтерфейс в листопаді, якраз на День мови і писемности [9 листопада 2018 року]. У грудні отримали просідання – а в січні в нас почався фантастичний підйом. Органічного трафіка гугла у нас стало на 20% більше, ніж було до переходу. Тому якщо ти робиш те, в що віриш, то результат може бути кращим, ніж тоді, коли ти йдеш на компроміс.

Моє особисте усвідомлення: країна опинилися у війні у значній мірі через те, що ми підпадаємо під фантастичний вплив росії, і мова – це сильна зброя. Війна йде далі, а мова – один із варіантів захисту.

Якщо казати про мій особистий досвід, то тепер мені вже дуже просто давати інтерв’ю українською. Ще декілька років тому було не так. Я почав із того, що писав дописи у Fb українською. Допис написати легше, тому що не треба говорити в режимі онлайн, є час подумати. І в якийсь момент я усвідомив, що, відкриваючи Fb, все пишу українською, хоча ще якісь кілька хвилин тому із колегами спілкувався російською. Мозок вибудовує патерни. Минає 30 днів і ти приймаєш новий патерн. 

Ми маємо будувати свої фортифікаційні споруди – захищати себе, культуру, мову, нашу країну, розвивати її і народжувати нову і круту.

blank

«Якщо ми не будемо бачити сонця, усмішок, то почнемо помирати морально. Саме з цим бажанням – нас убити – і прийшли русскіє на нашу землю»

– Дніпро досить близько до лінії фронту. Але якщо вийти на вулицю, то складається враження, що немає війни: люди ходять розслаблені, п’ють каву, всюди відчинено. Вас це не насторожує?

Дніпро сам по собі такий: «Нас спробуй злякати». Дніпро зухвалий. Лінія фронту у нас із 2014 року. Швидкі приїжджали в лікарню Мечникова з перших днів російської агресії. Тут була мобілізація, коли ми ще навіть не розуміли, що таке війна, і перші хлопці виїжджали в Донецьк голі-босі.

Це є частиною життя. Мені здається, що ми маємо це прийняти як систему координат, в якій доводиться перебувати. І далі думати, що ми можемо зробити для того, щоб покращити ситуацію. Але не переставати жити. Тому що життя – найцінніше, що ми маємо. Якщо ми не будемо бачити сонця, усмішок, то почнемо помирати морально. Саме з цим бажанням – нас убити – і прийшли русскіє на нашу землю. Це ж історія не тільки про захоплення землі, а про захоплення й нашої енергії. Тому я за те, щоб життя продовжувалося.

– Останнє запитання: коли і якою буде перемога?

– Я гадаю, що наша перемога відбулася в перший день початку війни. Насправді спочатку перемога з’являється всередині – в нашому серці, мозку, в свідомості – а потім вона відбувається фізично. Там, де мала відбутися перемога, вона вже відбулася. Ми перемогли у цій фазі, яка тривала двісті років. 

Країна народжується. Просто зараз. А території відвоюємо обов’язково. Відвоювати – це технічні речі.

➡ Повну версію інтерв’ю дивіться на YouTube-каналі медіа “Ґрунт”

Вам також сподобається

@2022 –  Ґрунт

Новинна стрічка