Росія, Іран, Північна Корея – переважно так описують нову “вісь зла”, й іноді додають до цього списку Китай. Україна відчуває натиск цієї “злої осі” прямо зараз, у ході російської агресії. Іран – постачає росіянам озброєння, Китай – латентно забезпечує РФ політичною підтримкою. Північна Корея готується шити одяг для російського війська, а кремлівські пропагандисти заявляють про те, що корейські солдати мають намір доєднатися до росіян десь під Бахмутом.
Сьогодні говоримо про КНДР. Чому Кім Чен Ин вивів на публіку свою доньку, чи справді він готується починати війну, і скільки людей реально керує у Північній Кореї – одній із найбільш закритих держав світу, яка стала еталоном тоталітаризму – ҐРУНТ спитав у експерта з північнокорейської політики, віце-президента товариства “Україна – КНДР” Миколи Поліщука.
“Кім зацікавлений, щоб громадяни КНДР сиділи в КНДР і нікуди не виїжджали”
– Пане Миколо, розкажіть про те, чи реальною є дружба Росії та Північної Кореї? Колись СССР доклався до створення держави КНДР. Чи пам’ятають про це сьогодні в Кореї і як до цього ставляться?
– Пам’ятають. Але там є своя, підкорегована версія історії, яка краще лягає в ідеологічні рамки. Згідно з корейською історіографією, корейці самі прогнали японців, а СССР і Китай просто трошки допомогли. Пам’ятники, які з 50-х років там стоять, не зносять, покладають до них квіти на свята, проводять урочистості. Пам’ятають – але так, як їм зручно.
– Як пропаганда в КНДР презентує сьогоднішню війну? Що корейці знають і думають про неї?
– Офіційна корейська пропаганда працює в руслі російської. Вона повторює всі російські наративи про нацистів, про те, що Захід руками українців бореться із Росією. Так само синхронно КНДР голосує в ООН, визнала Крим у складі РФ.
Все це робиться виключно для того, щоб покращити власне економічне становище. Інших причин немає. Оскільки КНДР максимально витіснена на маргінес, то від санкцій вони все одно не постраждають більше, ніж страждають уже. А так, може, якась торгівля із Росією пожвавиться і буде хоч якась користь.
– Пишуть, що США готуються накласти нові санкції на КНДР. Чи вплине це на поведінку Кіма? Взагалі, чи є там ще на що накладати санкції?
– Звісно ж, не вплине. США здіймають інформаційний шум. Вони не знають, що їм робити із КНДР, немає жодного цілісного бачення. Після того, як Трамп зустрічався з Кімом, у КНДР надовго припинили свої мілітарні експерименти. Але тепер, коли на корейців давно не звертають увагу, вони вирішили їх відновити.
– А в чому сенс цих мілітарних експериментів?
– Нагадати про себе. Передовсім, у КНДР хочуть, щоб із ними рахувалися, хочуть впливати на зовнішньополітичні процеси. Такі випробування – це спосіб нагадати про свою важливість. Реальної небезпеки від цього немає. Режим Кіма не зацікавлений в об’єднані з Південною Кореєю, не зацікавлений у війні, бо знає свої реальні спроможності. Він зацікавлений тільки у тому, щоб громадяни КНДР сиділи в КНДР і нікуди за її кордони не виходили і не дивилися на те, як люди живуть.
А, по-друге, це робота на внутрішню публіку. У Кореї продовжують продукувати наратив про те, що країна перебуває у війні, країна живе у ворожому оточенні, і це єдине, що виправдовує режим. Бо якщо немає ворожого світу, який готовий поглинути Північну Корею, то навіщо це все? Треба нагадувати людям, що всі в небезпеці. Втім ймовірність збройного конфлікту насправді невелика.
Не знаю, наскільки серйозно все це сприймають у Південній Кореї… Тим більше, що зараз у КНДР може прийти до влади нове покоління, яке подивиться на розв’язану Путіним війну і може теж спробувати почати черговий етап своєї війни. Хоча, думаю, вони прекрасно усвідомлюють різницю між своєю армією і південнокорейською. Тож навряд.
“Там діє своєрідна комуністична аристократія”
– Ви згадали про нове покоління. Яке це покоління?
– Ну, фактично, Ким Чен Ин уже кілька разів змінив керівника міністерства оборони і інших силових органів у Пхеньяні. Щось там відбувається. Але що це достеменно означає і хто ці люди – важко сказати. Країна і так закрита, а з початком епідемії ковіду закрилась іще більше і вже третій рік туди неможливо в’їхати нікому. Тому поки що ми можемо тільки робити припущення щодо того, що означають ці ротації в армії і силових структурах.
– Хто керує КНДР, окрім Кіма? Наскільки широке коло і хто ці люди?
– Зовсім не широке. Є внутрішнє коло наближених – воно існує окремо. І є Трудова партія КНДР, яка існує окремо. Навіть партійні збори для таких внутрішніх і зовнішніх партійців проходять окремо, у них окрема преса, вони майже не перетинаються. Загалом, ідеться про кількасот чоловік. Це нащадки у третьому-четвертому поколінні тих партизан, із якими воював Кім Ір Сен. Соціальних ліфтів там немає, і посади фактично передаються у спадок. Це своєрідна комуністична аристократія. У Китаї так само все влаштовано. Люди, які сьогодні перебувають при владі в Китаї – це нащадки поплічників Мао.
– До речі, про нащадків. Кім Чен Ин нещодавно з’явився на публіці зі своєю донькою. Це було доволі дивно, бо, по-перше, він разом із дитиною інспектував нову ракету. По-друге, дані про його родину завжди старанно приховувались – а тут він сам демонструє цю дівчинку. Ну і дуже дивно, що він вивів у люди саме доньку, бо роль жінки в Кореї, скажімо відверто, не дуже висока.
– Так, дуже невисока, фемінізм до Кореї навіть не наближався. Навіть у Південній Кореї з фемінізмом погано, а в КНДР і поготів. Хоча, от наприклад, увесь бізнес в Кореї тримають жінки.
– У КНДР є бізнес?!
– Так, за рахунок того, що жінка не важлива, держава нібито випускає її з виду. Чоловіки закріплені на підприємствах і не можуть займатися власною справою, а жінка може. І тому вони часто займаються чимось приватно – щось продають, тримають якісь магазинчики, невеличкі майстерні, і держава заплющує на це очі. І, звісно, ці жінки в родинах значно більш ефективні, ніж чоловіки, які зміну стоять за верстатом десь на заводі.
– Повернемося до родини Кім Чен Ина. Що це за дівчинка? Чому її в пресі називають “дорогоцінне дитя”? Чи означає це, що вона спадкоємиця Кіма? Як узагалі Кім Чен Ин став головою держави, він же не старший син Кім Ір Сена?
– Дивіться, класична схема така, що старший є головнішим, ніж молодший, а чоловік – головніший за жінку. Все так. Але життя вносить корективи.
Кім Чен Ин дійсно не старший син. Але Кім Чен Нам свого часу посварився з батьком. Він узагалі вів такий розбещений стиль життя у Китаї, був плейбоєм. Потім іще втрапив у публічний скандал у Японії, коли поїхав туди у Діснейленд (у 2001 році Кім Чен Нам спробував в’їхати до Японії за фальшивим домініканським паспортом під китайським псевдонімом Пан Сюн, що перекладається як “жирний ведмідь”, але його викрили на кордоні, – Ред.), тому батько вирішив, що наслідником буде Ким Чен Ин. (У 2017 році Кім Чен Нама вбили в аеропорту в Малайзії за допомогою синтетичної отрути VX. Вважається, що за вбивством стоять північнокорейські спецслужби. Вбивці тікали через Росію, і РФ відмовилася видати їх на запит Південної Кореї, – Ред.).
Треба повернутися трохи назад, щоб пояснити родинну історію Кімів. Кім Ір Сен, коли очолював КНДР, був неймовірно комунікабельною людиною. Він міг спілкуватися з ким завгодно, скільки завгодно, говорив без папірця, міг заспівати, розповісти анекдот, він любив розмовляти, їздити на підприємства, ходити по місту. Кім Ір Сен створював ілюзію всюдисутності. І скрізь ходив із сином. Потім з’явився Кім Чен Ір, який усюди був – але нічого не говорив. Він приходив кудись, підіймав руку у вітанні, а промову замість нього зачитували диктори.
А от Кім Чен Ина до 2010 року навіть ніхто не бачив. У кожного є якась своя особливість. І от Кім Чен Ин, очевидно, старається бути схожим на діда Кім Ір Сена. Він скопіював і його манеру одягатися, і його зачіску, і намагається показати, що він є саме дідовим ідеологічним послідовником. Ну і як частина цього іміджу – мабуть, вирішив ходити всюди з дитиною. Хоча, звісно, для корейців поява саме дівчинки як майбутньої претендентки на високу посаду – це дуже дивно.
“У підземних переходах можна побачити, як люди міняють горілку на курку”
– У якому стані зараз економіка КНДР?
– Економіка КНДР на рівні дуже бідних азійських країн. Натуральне господарство, фактична відсутність механізації. Із більшістю корейців держава розраховується картками, які люди отримують згідно зі своїм місцем у соціальній структурі. Вони одержують талони на все – на одяг, на їжу, на пиво, на господарські товари. Все продумано. Якщо в нього залишаються якісь гроші, він у магазині може купити те саме, тільки на 10-20% дорожче.
У КДНР великий відсоток належить бартеру. У підземних переходах можна побачити, як люди просто міняють горілку на курку, наприклад. І роль грошей у суспільстві у цілому не дуже важлива. Хоча є й магазини, і навіть валютні магазини. За валюту в тюрму не саджають, з цим доволі ліберально. Тим більше, що китайський юань використовується дуже широко і фактично є другою національною валютою в КНДР.
– А за що саджають? Який реальний рівень політичних репресій?
– Репресії є. Але їхні рівень не порівнянний із тим, який був при Кім Ір Сені. Розумієте, це конфуціанське суспільство, воно чітко структуроване. Там людина від народження знає, де її місце і чим їй займатися.
Так, спецслужби уважно стежать за населенням. Але зараз там такий, можна сказати, специфічний “лібералізм”: з’явилися чати знайомств, у фільмах почали цілуватися, є свій внутрішній інтернет – Кванмьон-нет. Він, звісно, контрольований і обмежений. Але якщо тобі потрібно щось у “зовнішньому” інтернеті, ти можеш подати заявку у спеціальний комітет, її розглянуть, і якщо все нормально з твоїм запитом і не побачать нічого ідеологічно шкідливого, то тобі скачають із зовнішнього інтернету й залиють у Кванмьон. Є мобільний зв’язок, який, до речі, ще використовується як розрахункова безготівкова система, і люди як оплату просто перекидають гроші з телефонних рахунків. Квартиру можна купити! Це нечувано. Ну як “купити”?.. Формально – поміняти. Але всі розуміють, що насправді це купівля.
Із КНДР багато втікачів – тікають у Південну Корею. І не всі вони знаходять своє місце в такому сучасному модерновому світі, в якому живе Сеул. Тому вони часто використовують свою північнокорейськість і просто живуть із того, що розповідають страшні історії про КНДР, і не всі з них є правдою, це очевидно. До прикладу, людина розповідає, що бідні північнокорейські діти чатують на залізниці на потяги, щоб грітися об рейки після того, як потяг проїде. Але рівень розвитку у КНДР такий, що потяг там їздить двічі на добу. Нема сенсу стояти цілий день на морозі, щоб погрітись об рейки, розумієте?
“Більшість корейської техніки у такому стані, що Росія навряд цим зацікавиться”
– Знову повернемося до наших реалій. Була інформація, що солдати із армії КНДР воюватимуть на боці Росії. Чи це можливо?
– Ні, звісно, ні. З точки зору військового керівництва КНДР це нелогічно. Треба розуміти, як мислить керівництво КНДР. Відправляти кудись своїх військовослужбовців – дуже небезпечно, вони ж можуть вивезти секрети, можуть перебігти. Їх тут може завербувати Південна Корея! При Кім Ір Сені найманці з КНДР воювали десь в Африці доволі активно, але вже при Кім Чен Ірі ця практика припинилась. Сама армія КНДР – це мільйон осіб, але 90% – це такий собі “стройбат”, вони займаються народно-господарською діяльністю.
Що стосується військової техніки, то корейці навряд щось дадуть Росії, бо високотехнологічної зброї у них мало, і вона їм самим потрібна. А решта техніки в такому стані, що навряд Росія в цьому зацікавлена. Нові ракети і ядерна бомба – це просто показати, що їм є чим захищатися. Є в них доволі сучасні самохідні артилерійські установки, які стоять в таких нішах, видовбаних у горах, націлені на Сеул. Сеул від кордону – лише за 30 кілометрів. Північна Корея, звісно, захопити його не зможе, але може завдати шкоди. Є підводний човен – один. Іще є диверсійні і терористичні групи, які орієнтовані на боротьбу з Південною Кореєю.
Щось ефективне вони навряд зможуть передати, хоча можуть зробити якусь партію для показухи, щоб, по-перше, продемонструвати підтримку Росії, а, по-друге, показати світові, як у них багато зброї. Тим більше, що там знов відкрилась залізниця між Росією і КНДР – можна тепер залізницею возити. Але, сподіваюсь, над цією залізницею постійно висітимуть південнокорейські супутники і ми знатимемо в подробицях, що вони передають і скільки.
– Є побоювання, що КНДР може передавати не своє озброєння, а китайське. КНДР як проксі Китаю може робити замість китайців брудну роботу і не боятися санкцій.
– Навряд. Китай насправді не настільки зацікавлений Росією, щоб так ризикувати. Вони тихо-мирно зараз займаються грабунком російських енергоресурсів, і це головне, що цікавить Китай у Росії. Розумієте, корейська техніка – доволі специфічна і штучна, китайську не замаскуєш. Тож не думаю, що у китайців є такі наміри.
– Наскільки взагалі КНДР залежить від Китаю?
– Відсотків на 90. Фактично, КНДР перебуває на утриманні Китаю. Так, економічно це менш вигідно, зате політично – цілком влаштовує Кіма. Через це у КНДР згорнули всі економічні реформи, бо з’явився новий клас таких корейських міщан. Вони були при грошах, почали намагатися теж отримати посади, пробитися нагору у цей герметичний закритий клан, впливати на нього, розмивати режим. Керівництву Трудової партії це не подобалось, тому вони радо прийняли пропозицію Китаю про фінансування в обмін на сповільнення економічної активності та нерозгортання реформ.
Китай зацікавлений у тому, щоб КНДР залишалася буферною зоною між американськими військами у Південній Кореї і Китаєм. Фактично, Китай фінансує цю дистанцію, спонсоруючи режим Кіма.
– Багато говорять про нову “вісь зла” – Росія, КНДР і Іран. На якому рівні це співробітництво перебуває у реальності?
– Ну, не дуже на високому рівні. Тобто воно є, звісно. Але якщо подивитися на Росію, то можна побачити, що Росія не зацікавлена у Далекому Сході взагалі. Навіть у своєму. А в чужому – і поготів. З Іраном є співробітництво. Але це все закриті режими, інтенсивність [співпраці] все одно не може бути надто високою. Посли іноді зустрічаються, фільми показують. Там показують російське, індійське, іранське кіно – перевірене, звісно. Є цілий канал із іноземними фільмами, а самих каналів загалом три. Штірліца, до прикладу, в Кореї дуже люблять. Взагалі, радянські фільми про війну, “Гардемаріни, впєрьод!”. Таке співробітництво, значною мірою, лежить в ідеологічній сфері, і меншою мірою несе якусь реальну загрозу.
