“З великої України виглядає страшно, але я би не перебільшував угорської українофобії”

Катерина Мола

Закарпаття, мабуть, найменше зі всіх українських областей постраждало від війни. Але саме через це воно стало тихою гаванню для багатьох українців зі сходу та півдня країни. Попри цей спокій, Закарпаття все ж перебуває в полі безпекових проблем держави – передовсім, через позицію сусідньої Угорщини, яка перманентно заграє з Москвою, і через “угорське питання”, до якого постійно апелює Будапешт.

Як сьогодні живе Закарпаття і як його змінила війна? Про це ҐРУНТ говорить із Андрієм Шекетою, першим заступником голови обласної ради.


“Мій племінник має угорське ім’я, але він не знає угорської мови і зараз служить в ЗСУ. Чи він угорець? Ну, не знаю”

– Почнімо з питання, скільки угорців є насправді на Закарпатті і наскільки впливовою є угорська громада? 

– Перепис в Україні був дуже давно, ще в 2001 році, тому ми не маємо можливості з упевненістю говорити про те, скільки угорців сьогодні живе на Закарпатті. Самі угорці кажуть, що йдеться про 150 тисяч. Президентка Угорщини Каталін Новак називала таку саму цифру – якщо пам’ятаєте, вона говорила про те, що у них є 150 тисяч причин хотіти миру в Україні. 

Я думаю, що насправді йдеться про менше число. 150 тисяч – це з великою натяжкою, можливо, вони рахують змішані родини. Є ж іще питання ідентифікації – як людина себе визначає. Наприклад, мій племінник – у нього батько угорець, мати українка. Він має угорське ім’я і прізвище, але він не знає угорської мови і зараз служить в ЗСУ. Чи він угорець? Н-у-у, не знаю, не знаю.

У нас є угорська партія, навіть дві. Одна з них орієнтується на Орбана і “Фідес” – це КМКС (“KMKSZ”, буквально – “Товариство угорської культури Закарпаття”, – Ред.), і ще є УМДС (Демократична спілка угорців, – Ред.) – ті, що орієнтувались на угорських соціалістів. У Закарпатську обласну раду вони всі йшли під єдиним брендом КМКС, набрали близько 40 тисяч голосів, отримали вісім мандатів в обласній раді – це четвертий результат.

За моєю оцінкою, можемо говорити приблизно про сто тисяч угорців. Це близько 10% населення. 

– Яка частка з них має угорське громадянство? 

– Біля 90 тисяч. Це відкрита інформація, Угорщина публікує статистику. Після Румунії і Сербії Україна третя за кількістю осіб, які мають угорське громадянство як подвійне. 

Не всі громадяни України, які отримали угорські паспорти, є угорцями, і не всі вони живуть у Закарпатті. Але здебільшого – так. 

– Наскільки це впливає на лояльність до угорського уряду та його дій? 

– Ні на скільки. Люди підходять до цього громадянства дуже прагматично. Угорський паспорт потрібен їм як засіб перетину кордону. Як дозвіл на роботу в Євросоюзі. Як спосіб оформлення майна. Але на їхні політичні рішення це не дуже впливає. 

Це з великої України виглядає страшно. Але тут, на місці, ти розумієш, що для людей це просто спосіб спростити собі життя. До того ж, треба розуміти, що в Угорщині наших угорців не дуже люблять, ставляться до них доволі зверхньо. Тому я б не перебільшував впливу Угорщини навіть на самих угорців. Я би, якщо чесно, не перебільшував і угорської українофобії. Сьогоднішня позиція Орбана – вона радше не про те, що він проти України, а про те, щоб собі чогось десь виторгувати.

– Поговоримо про “виторгувати”. Угорщина підтримує закарпатських угорців фінансово? 

– Так. Є такий фонд – “Еган Еде”. Він видає гранти на економічну діяльність. Більшість закарпатських угорців не живе в горах – вони мешкають у долинах, де зазвичай займаються сільським господарством, і вони отримують гранти на розвиток своєї справи. Зазвичай ідеться про сільськогосподарську техніку і все з цим пов’язане. 

Це цікаво, до речі. Бо, наприклад, на сонячні батареї вони грантів не дають. Сонячна станція – це те, до чого ти не прив’язаний, вона і без тебе працює. А от трактор – інша справа. Тобто вони дають гроші українським угорцям, щоб ті залишалися в Україні. Бо маючи агробізнес, ти вже нікуди не поїдеш із тієї землі. 

Також фінансово підтримували вихователів дитсадків і вчителів, які викладають угорською. Це якраз стало приводом для СБУ почати кримінальну справу, і Ласло Брензович, який був і є депутатом Закарпатської облради від Угорської партії (КМКС), через цю справу якраз переховується десь в Угорщині.

blank
Федір Шандор

“Якщо уявити собі, що сюди зайшли б угорські танки, їх би тут палили не гірше, ніж російські в Харкові”

– На початку війни була така конспірологія про те, що Росія захоплює лівобережну Україну, а тим часом Угорщина вводить військовий контингент на Закарпаття і “під шумок” анексує його, заявляючи про права на “історичні території”. Чи можливо, що і справді був такий план? 

– Вся армія Угорщини – це 20 тисяч. Вся. Бойові частини – 5 тисяч. Я не військовий експерт, але я впевнений в тому, що силами 128-ої бригади (дислокована у Мукачеві, – Ред.) ми розігнали би всю угорську армію. 

Але я й не думаю, що вони щось таке планували. Угорщина – член НАТО, їм ніхто б не дозволив і близько нічого подібного. Не знаю, звідки взялися ці припущення. Скоріше за все, це російська ІПСО. А, може, десь на якихось російсько-угорських п’янках обговорювали, а потім цей п’яний брєд хтось десь переповідав. 

Важливо розуміти ще одну річ: якщо, не приведи Господи, сталося би так, що Україна як держава припинила б існувати і почався би якийсь перерозподіл територій в Європі, то Закарпаття ніколи не прагнуло би опинитися в складі Угорщини. Це 100%! Закарпаттю набагато ближчою є Чехія. Так, область не має спільного кордону, але є історична тяглість. Закарпаття було частиною Чехословаччини, і це був для Закарпаття непоганий період – період розквіту. У багатьох закарпатців досі є певний сантимент до Чехії. 

Якщо підсумовувати, то Закарпаття не є проугорським. І якщо уявити собі, що угорські танки зайшли би сюди, їх би тут палили не гірше, ніж російські в Харкові. 

– Угорський уряд якось допомагає Закарпаттю вирішувати проблеми, пов’язані з війною?

– Так. Це не дуже афішується з обох боків, бо і наші не охоче приймають допомогу від угорців, і угорці не завжди хочуть про неї кричати… Але це серйозна допомога, не тільки памперси чи рис. Наприклад, вони допомагають на Київщині відбудовувати міста, беруть військових на реабілітацію, дітей на відпочинок. Цього року виділили в університетах Угорщини тисячу бюджетних місць для українських студентів… і отримали 50 заявок. Бо ніхто не хоче до Угорщини, навіть безкоштовно. Але вони стараються допомагати, хоч це і невійськова допомога. 

– Ви як історик не бачите в сучасній війні привидів загиблих імперій?

– Я розумію, про що ви. Іноді і справді важко утримуватися від аналогій, але я б не порівнював все ж таки. Умови дуже різні і люди вже зовсім інші. Щось стається так, як ти очікуєш, бо це історично логічно, бо це вкладається в наші уявлення і стереотипи. А щось – геть по-іншому. 

От, наприклад, Словаччина. Уряд країни дуже підтримує нас, натомість населення – переважно “вата”. Як не дивно. Дуже багато людей – а ми з ними часто спілкуємося тут – говорять щось типу: “Так а навіщо ви воюєте? Просто здайтесь, і не буде ніяких смертей і руйнувань. І у нас ціни на бензин перестануть зростати. Навіщо вам це все?” І вони справді не розуміють! Це народ, який особливо ніколи ніде не воював, вони завжди стояли, де їх поставили. Тому їм складно пояснити, що таке національна гордість, гідність, за що ми воюємо. 

blank
Воїни угорці з 101-ї закарпатської бригади тероборони

“Вони, вочевидь, були не проти, щоб Путін захопив Київ за три дні, і, може, навіть приміряли на себе якісь посади”

Скільки людей до вас приїхало після початку повномасштабного вторгнення? І як їх сприймають місцеві?

– Важко порахувати. Хтось приїздив транзитом, хтось оселявся, хтось пожив і повернувся. Це ж дуже нестабільно. Кількасот тисяч ми прийняли, і для Закарпаття це дуже-дуже багато людей. 

Як сприймають? Ну, спочатку було певне напруження. Але я хочу сказати, що, попри все, ми прийняли всіх. У нас ніхто не замерз, не вмер від голоду, не залишився на вулиці. Це було складно, трохи хаотично – але ми змогли прийняти усіх людей, які до нас приїхали.

Для нас це, звісно, виклик. Але, якщо вже зовсім відверто, я вбачаю в цьому багато плюсів. Не найгірші люди приїхали, і ми вже зараз відчуваємо певне економічне пожвавлення. Не дуже зручно про це говорити, коли вся Україна потерпає, а ми тут ніби навіть виграли… Бо з’явилося дуже багато нового малого і середнього бізнесу. Люди намагаються одразу ж самі себе рятувати – відкривають якісь кав’ярні, перукарні, це все користується попитом, всюди купа людей, у нас уже перевиконання бюджету на 40%. 

Є певне напруження мовне, бо до нас приїхало дуже багато харків’ян, і це дещо змінило мовну картину. Деяких людей дратує не те, що люди приїхали ховатись війни, а дратує російська мова. Щоб було зрозуміло: у нас так багато харків’ян, що до нас приїздив Тєрєхов (харківський міський голова, – Ред.) на зустріч із ними.

Але, попри все, я жодного разу не чув за рік про якісь відкриті конфлікти – щоби хтось із кимсь побився через мову, чи через статус ВПО, чи через номери на машині. Так що, загально, думаю, ми справляємось. 

Крім нас, є ще багато міжнародних фондів, які допомагають і просто людям з гуманітаркою, і релокованому бізнесу, і з житлом. Ше є 590-та постанова державна – всі, хто працюють у бюджетній сфері, про неї знають. Це легендарна постанова. Вона зупинила фінансування будь-яких капітальних проєктів, крім трьох – військових, критичної інфраструктури і ВПО. Тому, якщо треба відремонтувати дах у школі, то тобі казначейство це не профінансує. Але! Якщо вписати у документи, що в цій школі мешкають ВПО, то фінансування буде. Всі про це знають і цим користуються. 

– Із журналістських розслідувань ми знаємо, що на Закарпатті є багато майна у Віктора Медведчука. Що з ним? 

– Я не знаю, це не наша компетенція, цим займаються центральні органи. 

– А яка ситуація взагалі з “ОПЗЖ” у Закарпатті? 

– Ну, вони розпустили фракцію. Але [депутати] залишаються в раді. Самі про себе вони вже не говорять, що вони “ОПЗЖ”, але всі все розуміють. Головний поплічник Медведчука – Іван Чубірко – очолював бюджетну комісію в облраді, але тихенько склав повноваження. Зараз вони намагаються не відсвічувати. Іноді їх тягають на допити в СБУ, дехто там навіть ночував, але загалом вони сидять тихенько. Перед війною риторика у них була доволі неоднозначна, навіть зухвала. Вони, вочевидь, були не проти, щоб Путін захопив Київ за три дні, і, може, навіть приміряли на себе якісь посади. Але тепер вони, звісно, намагаються декларувати, що вони за Україну, як і всі. 

– Яка ситуація з традиційними закарпатськими кланами? Чи залишаються впливовими “клан Балоги”, “клан Медведчука”? Чи вони ворогують, як раніше? 

– Вони старіють. Можна сказати, що це захід, сутінки феодалізму. Приходять нові люди, у них є свої комерційні питання – але тут уже немає ознак такої ворожнечі. Ситуація в країні дуже сильно змінилась. Це і до війни було помітно – а зараз і поготів. 

– Як війна змінила Закарпаття? І як змінила Україну? 

– Україна і Закарпаття змінюються, але змінюються по-різному. Так, закарпатці теж воюють, і теж отримують травми – і фізичні, і психологічні. Ми всі будемо відчувати наслідки ще десятиріччями. 

Ми розуміємо головне – що Україна була, є і буде. Але ми ще не розуміємо, якою саме вона буде. Україна однозначно буде значно менш радянською, вона однозначно буде меншою за кількістю населення, буде травмованою… А далі – як ми з цим впораємося – залежить від нас. 

Закарпаття, у будь-якому разі, має навчитися себе забезпечувати. У нас тут все в порядку, у порівнянні з іншими регіонами. Ми розуміємо, що ми десятиріччями не зможемо розраховувати на допомогу з Києва, просто тому, що іншим це потрібніше. Ми вже сьогодні намагаємося самі заробляти – і на себе, і армії допомагати. Ніби виходить. Головне – перемогти.

Вам також сподобається

@2022-2023 — Ґрунт

Новинна стрічка