У книжки з історії самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко увійде як еталон лицемірства та підлабузництва.
Днями він нарешті визнав, що бере участь у війні проти України. Щоправда, обрав доволі розмите формулювання — «участь Білорусі у війні давно визначена», — та підкреслив, що Білорусь та росія — союзники з «фактично єдиною армією».
За день до цього, виступаючи в Мінську на урочистих зборах з нагоди Дня незалежності, він говорив трохи інше: «Я твердо запевняю: жоден солдат Білорусі на території України не воює».
Диктатор каже: «Ніколи»
Думка білоруського диктатора змінюється, як погода: під час розмов з журналістами він говорить про свою незалежність та підкреслює, що воювати в Україні для Білорусі неприйнятно. А вже наступного дня, особливо після зустрічей зі своїм господарем путіним, різко змінює риторику та клянеться у вірності російській федерації.
Навіщо писати про цього нікчемного брехуна? Тому що ще кілька років тому Лукашенко був політичним кумиром для багатьох українців. Мільйони наших співгромадян мріяли, аби в Україні були такі ж «порядки», як в Білорусі — ГОСТи, засіяні поля, працюючі колгоспи та дешева ковбаса. Роками цими примарними «досягненнями» білоруський диктатор дурив сусідів, тобто нас. І лише з початком білоруських протестів, а потім повномасштабним вторгненням росії в Україну, більшості потихеньку розвиднілось і стало зрозуміло, що Лукашенко — не політичний лідер, а шістка путіна.
Про те, як «еволюціонував» зрадник Лукашенко, легко можна простежити, проглянувши його заяви з початку російсько-української війни. Себто з 2014 року.
У 2014 році президент Білорусі зустрівся з Олександром Турчиновим. Зустріч була знакова, оскільки москва, ще палаючи від нашої Революції Гідності, вважала Турчинова нелеґітимним.
Під час зустрічі Лукашенко зазначив, що не згоден з цією політикою російської влади (фактично, з визнанням її суверенітету), а також виступив проти московської ідеї з федералізацією України.
«Ми хочемо, щоб Україна була цілісною, єдиною, позаблоковою державою», — підкреслив він. І навіть сказав, що де-юре Крим не є частиною росії, оскільки це не підкріплено жодними міжнародними угодами.
Достойно? Достойно. Лукашенко — незалежний і, як сам казав, «не є туалетним папером, з ким би не мав справи».
У 2017 році Лукашенко приїхав до Києва і зустрівся з тодішнім президентом України Петром Порошенком. Під час зустрічі запевняв: територія Білорусі ніколи не використовуватиметься для агресії проти України.
І після цього він неодноразово зазначав, що Порошенко довіряє йому та звертається з проханнями по організації переговорів в Мінську.
«Все, що доручать мені два президенти (путін та Порошенко, — Ред.), ми будемо робити. Чим зможемо, тим і допоможемо», — клявся Лукашенко.
Думку про те, що Білорусь в жодному разі не буде втягнути у війну проти України, він висловив і в листопаді 2018 року: «Ми якщо і прийдемо з півночі до вас — я хочу, щоб це військові деякі почули в Україні — то ми прийдемо на комбайнах, тракторах, на тролейбусах та автобусах. Ми ніколи не прийдемо до вас на танках».
Наступного разу, в 2019 році, вже в інтерв’ю українському журналісту Дмитру Гордону, Лукашенко продовжував хреститися, що він є пацифістом. На запитання: «Ви зараз можете повторити, що білоруси ніколи не нападуть?» — ще раз підкреслено відповів: «Ніколи».
Він мріяв, що ганьба буде короткою — три дні
Тим часом апетити москви росли, а з екранів федерального телебачення все частіше лунали погрози пропагандистів про захоплення України за два-три дні.
Наприкінці 2021 року, коли вже всім стало зрозуміло, що повномасштабна війна є неминучою і це питання часу, Лукашенко в одному з інтерв’ю зізнався, що якщо росія нападе на Україну, то Мінськ однозначно підтримуватиме Москву.
Але вже згодом заявив, що ніякої війни не буде. А якщо й буде, то вона триватиме пів тижня.
«Там нікому буде з нами воювати, Володя. Україна ніколи не воюватиме проти нас. Ця війна, Володя, продовжиться 3-4 дні», — заявив білоруський диктатор. Це було за тиждень до повномасштабного вторгнення.
Вторгнення таки відбулося. І 24 лютого територія України обстрілювалася в тому числі з території Білорусі.
«Наші війська жодної участі не приймають в цій операції», — відхрестився Лукашенко під час наради.
Було очевидно, що самопроголошений президент Білорусі просто намагається всидіти на двох стільцях. Як би не віднікувався диктатор, Білорусь надала свою територію для розміщення російських військ і їхнього наступу.
Лукашенко дещо змінив риторику, заявляючи, що підтримує росію та співпрацює з нею. Але продовжував підкреслювати, що вступати у війну проти України офіційно армія Білорусі не буде.
5 травня 2022 року. Лукашенко в інтерв’ю Associated Press заявив, що Білорусь не братиме участі в так званій «спеціальній операції» росії в Україні.
«Ми не збираємось брати участі в спеціальній операції… в Україні. Тому що в цьому немає жодної необхідності. Все, що Білорусь могла і може запропонувати росії, в неї є», — запевнив він.
«Розв’язувати «войнушку» не в інтересах білоруської держави, нехай Захід спить спокійно», — додав він. І тоді ж поділився відчуттями, що операція росії затягнулась.
9 травня під час публічного виступу на параді Лукашенко знову звернувся до Заходу та підкреслив: «Білоруси — не агресори». Хоча й додав, що він залишається союзником і стратегічним партнером росії і буде її «всіляко підтримувати».
Дещо пізніше, в кінці травня, Лукашенко ще раз підкреслив, що Білорусь проти України не воюватиме. І після трьох місяців війни навіть похвалив українську армію — назвав її «сильним супротивником».
І це доволі цікаво. Тому що до того Лукашенко запевняв всіх, що у цій війні росія неодмінно виграє, оскільки має величезну перевагу.
Очевидно, що білоруський президент побоюється опинитись на стороні переможених. Одна справа — планувати з путіним, хто який шматок відхопить від України, коли її захоплять за «3-4 дні». А геть інша — бачити, як «вторая армія міра» програє, а росія стрімко котиться в прірву.
Проте страх перед путіним все ж переміг, і Лукашенко таки видав заяву про те, що Білорусь фактично має єдину з росією армію і вже давно визначилась із тим, кого підтримує у цьому конфлікті.
Лукашенко навряд чи колись скаже про участь у цій війні прямо. Це завжди будуть крінжові тези про «два слов’янських народи, яких розсварив Захід», «війна в Україні вигідна штатам» чи ще щось подібне.
Підлабузники ніколи не зможуть бути вірними союзниками. До того ж, сама армія Білорусі вірна Лукашенку тільки під страхом покарання на власній території. Коли війська опиняться в Україні, чи збережуть вони вірність? Чи не дезертирують, не здадуться в полон, аби зберегти своє життя перед цим «сильним супротивником»?
Штука в тому, що Лукашенко, намагаючись зберегти вірність путіну і продемонструвати «відданість» білоруському народу, сам втратив контроль над власною державою.
