Україна розганяється в бік НАТО: Київ вирішив здивувати Москву і Брюссель

Інна Зелена
Зеленський на саміті НАТО

У вівторок Офіс Президента оприлюднив знакове рішення Ради національної безпеки, прийняте після крінжового шабашу з анексіями у Москві. Пункт перший цього акта: констатувати неможливість переговорів із Владіміром Путіним. Пункт другий: схвалити спільне звернення президента, голови Верховної Ради та прем’єр-міністра до НАТО. Далі – ще три пункти, які передбачають спротив росіянам, але ми їх не цитуватимемо.

Заявка на пришвидшений вступ до НАТО стала подією для масових медіа – не лише українських і західних, а й навіть російських. Реакція українців на погрози Путіна покотилася заголовками світових ЗМІ, хоча всі добре розуміли: шлях України до Альянсу не буде миттєвим і взагалі не є можливим, допоки в країні палає війна. То що це було?

blank

Реальне прискорення чи політичний хайп

“Цей крок із новою заявкою нічого не змінює в плані того, чи готові країни НАТО прийняти нас як члена Альянсу, – коментує для медіа ҐРУНТ юрист-міжнародник, керівник проєкту “Нотатки Атлантиста” Олександр Калініченко. – Вони – не готові. Тому що в період бойових дій жоден новий міжнародний договір, який накладатиме зобов’язання на країни-члени Альянсу щодо колективного захисту нового члена, не укладатиметься. Це мають розуміти всі”.

Водночас, чітку заяву трьох українських високопосадовців можна розцінювати як передумову для швидкого прийняття до НАТО вже після того, як закінчиться війна з Росією.

Калініченко підкреслює: у НАТО немає таких понять як пришвидшений або не пришвидшений вступ. Північноатлантичний договір лиш зазначає, що будь-яка держава, котра розташована у Північноатлантичному регіоні та розділяє цінності сторін, може стати членом НАТО за згоди всіх учасників. Первісним критеріям ми відповідаємо. Потрібна лиш згода.

“У 1995 році було проведене дослідження питань розширення НАТО, перед тим, як держави Центральної та Східної Європи запросили стати членами.Тоді розробили критерії членства. Серед них – відсутність будь-яких територіальних спорів, дотримання принципу верховенства права тощо. Це саме та вада, яка і відносно нас, і відносно Грузії, і відносно Молдови (за умови відмови від нейтрального статусу), може заважати прийняттю до лав Альянсу”, – говорить Олександр. 

Отож швидкого рішення Україна, якщо бути із собою чесним, не отримає. 

Заяву Зеленського сприйняли з певним подивом, зокрема, у Вашингтоні. Американці високопосадовці зазначали, що українська влада не узгоджувала з партнерами такого кроку, і що зближуватися з НАТО слід за раніше обумовленими домовленостями, а рішення належить приймати “в інший час”.

“Для нас насправді важливо розуміти, що ми станемо членами колективної євроатлантичної безпеки. Це взагалі найперша гарантія, яка потрібна нам для вільного розвитку. Ні ЄС, ні фінансова допомога, ні МВФ не закриє нам базову потребу – безпеку. А з точки зору інформаційної конкуренції з подіями, які відбувалися в Кремлі – дуже вдала ідея”, – оцінює Олександр. 

Інформаційна перемога 

Заява Зеленського про вступ України до НАТО пролунала точнісінько в той час, коли Путін скандував “Ура!” на центральній площі в Москві. І це, поза сумнівом, є вдалим кроком в інформаційній площині.

Споживачі інформації враз припинили цитувати жалюгідні спроби російської влади виправдати агресію своїми “праведними” цілями та носити соцмережами божевільний спіч Охлобистіна. Навіть російські пропагандисти перемкнулися на зухвалу українську заяву. То ж треба мати нахабність, аби в той час, коли у Москві святкують “прісоєдінєніє” українських територій, говорити саме про ті речі, які Владімір Путін прагнув своїм сусідам заборонити.

Заява про вступ до НАТО повернула Україні до рук порядок денний і перекрила собою ажіотаж, спричинений черговим актом російської агресії, зазначає у розмові з ҐРУНТом Артем Захарченко, директор із досліджень у Центрі контент-аналізу.

“Наша держава продемонструвала приклад дуже вдалої інформаційної політики. Зеленський зробив все, щоб перебити порядок денний. На фоні цієї заявки необґрунтовані російські рішення про анексію бліднуть”, – констатує Захарченко.

“Одним із напрямків інформаційної боротьби є змагання за порядок денний, – пояснює Артем. – Наприклад, коли ми почали наступ на Харківщині, Росії вдалося повернути собі порядок денний. Росіяни почали погрожувати, і всі стали обговорювати: якою ж буде російська відповідь? Це негатив. Навіть коли ми зі сміхом реагуємо на такі їхні меседжі, це все одно реакція. А важливо контролювати порядок денний. І ми із цим чудово впоралися”.

Артем Захарченко порівнює цей баттл із реальними бойовими діями й ініціативою на фронті. “Спочатку росіяни тримали ініціативу на полі бою – тепер тримаємо ми. Точно так само ми тепер в інформаційному просторі володіємо ініціативою, а росіяни так чи інакше підлаштовуються, намагаються робити контратаки. Але порядок денний контролюємо ми”, – переконаний експерт.

Мета, якій уже 14 років

Заявку на вступ до НАТО Україна подала у 2008 році. Точніше, заяву на приєднання до “Плану дій щодо членства в НАТО”. Йдеться про події та обставини того прикрого Бухарестського саміту.

Ще тоді, на саміті, Владімір Путін висловив обурення з приводу можливого членства України в Альянсі. А Джорджеві Бушу він нібито кинув, що Україна – “це навіть не держава”, та вперше на такому рівні озвучив погрози про можливість вторгнення у Крим і на Східну Україну. 

“Тоді нам не стали надавати план дій щодо членства. Від того часу минуло вже 14 років. Змінювались президенти. І якщо не брати часи президентства Януковича, у нас в усіх безпекових стратегічних документах скрізь стояла мета членства в НАТО”, – констатує Олександр Калініченко.

У 1999 році до НАТО прийняли перші три держави з посткомуністичного блоку — Угорщина, Чехія та Польща. Тоді у Вашингтоні прийняли рішення, що будь-яка держава, яка буде прийматись до лав Альянсу, проходитиме етап ПДЧ — План дій щодо членства. Проте цього року стався унікальний кейс —, Швецію та Фінляндію, які подали заявку про прийняття до НАТО, запросили у «пришвидшеному форматі», тобто без ПДЧ.

Калініченко вважає, що цей виняток є радше очікуваним. “У військовому плані вони були сумісні з Альянсом останні 10-15 років – проводили спільні навчання. Впровадили стандарти Альянсу – і адміністративні, і військові. Вони мають розвинуті демократії, мають сильну ринкову економіку”, – зазначає Калініченко. 

Експерт визнає: досвід Фінляндії і Швеції показав, що НАТО таки може практикувати шлях “прискореного” приєднання. Наскільки ймовірно, що й Україні вдасться забронювати такий трек після завершення війни? Калініченко вважає, що українцям доречніше спертися на певний перехідний договір із гарантіями безпеки.

“На буферний період, коли війна завершилась, але ще є ризики повтору і військової загрози, група Расмуссена-Єрмака розробила Київський безпековий договір, який має надати Україні транзитні безпекові гарантії. Їх обсяг є більшим, ніж обсяг зобов’язань між країнами-членами НАТО. Тому в певному сенсі нашим західним союзникам було би легше і дешевше зробити нас членами НАТО”, – підкреслює Олександр Калініченко. 

Хто нас підтримує 

Українську заявку на вступ до НАТО наразі підтримало десятеро країн. 

Зокрема, лідери Чехії, Естонії, Латвії, Литви, Північної Македонії, Чорногорії, Польщі, Румунії та Словаччини виступили зі спільною заявою, в якій оголосили про “тверду підтримку” рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року щодо майбутнього членства України в Альянсі: 

“Ми підтримуємо Україну в її захисті від російського вторгнення, вимагаємо від Росії негайного виведення військ з усіх окупованих територій і закликаємо всіх членів Альянсу суттєво збільшити військову допомогу Україні. Усі, хто скоює злочини агресії, мають бути притягнуті до відповідальності і постати перед судом”. 

Вступ України до НАТО також підтримала Канада.

Нагадаємо, для того, аби ми дійсно вступили до Альянсу, потрібна одностайна підтримка всіх держав-членів. Пролунала щонайменше одна публічна заява, в котрій лідер країни – а йдеться про президента Болгарії Румена Радєва – виступив проти прискореної процедури для України.

Генсек НАТО Єнс Столтенберг, хоча й заявив, що “двері НАТО відкриті”, але підкреслив, що наразі Альянс фокусується на негайній підтримці України. 

Хоча… Все, що колись було #неначасі, Україна зазвичай тріумфально реалізовує.

Вам також сподобається

@2022 –  Ґрунт

Новинна стрічка