Скандал із минулорічним звітом організації Amnesty International став одним із ударів, який послабив віру українців у міжнародні правозахисні ініціативи. Серпнева доповідь AI викликала шквал критики, оскільки в опублікованому аналізі йшлося про те, начебто українські військовослужбовці наражають на небезпеку цивільне населення, розміщуючи свої військові бази у житлових районах.
Росія, яка інтенсивно обстрілювала цивільні будівлі та вбивала мирних мешканців України, використала цей звіт як виправдання для своїх злочинів. Проте реакцією цивілізованого світу на цю доповідь стала недовіра й обурення. Через хвилю критики Amnesty International, висловивши “глибокий жаль”, замовила незалежну юридичну перевірку. Експертна комісія проаналізувала звіт – і виявила низку грубих помилок.
Результати експертизи, до речі, не опублікувано. Проте документи опинились у руках журналістів The New York Times.
Двозначна, необґрунтована неточність
Для проведення перевірки комісія з п’яти експертів отримала доступ до внутрішньої електронної переписки працівників Amnesty International. Експертам також дали можливість опитати співробітників організації.
У деяких аспектах експерти виправдали Amnesty, наголосивши на тому, що оцінювати не тільки агресора, а й того, хто захищається, є правильним.
“Згідно з міжнародним правом, – ідеться у документі, – обидві сторони будь-якого конфлікту мають намагатися захистити цивільних осіб, незалежно від того, наскільки виправданими є причини порушень правил війни. Отже, для правозахисної організації є цілком прийнятним критикувати порушення жертвою агресії за умови наявності достатніх доказів”.
Водночас комісія одноголосно вирішила, що ключові висновки про порушення українськими військовослужбовцями міжнародного права було “не достатньо обґрунтовано” доказами.
Мову звіту назвали “двозначною” та “неточною”, у деяких місцях – юридично сумнівною.
“Це особливо стосується перших абзаців, які можна було б прочитати як такі, що натякають – хоча це не було наміром Amnesty International – що на системному чи загальному рівні українські сили були в основному або рівною мірою винні у смерті цивільних унаслідок нападу Росії”, – йдеться у звіті.
New York Times пише, що перша версія звіту була жорсткішою. Натомість Amnesty International запропонувала групі пом’якшити тон. І частину цих побажань врахували – наприклад, у тому параграфі висновків, де йдеться про те, начебто українські військові порушили міжнародне право: там формулювання змінили із “необґрунтованого” на “недостатньо обґрунтований”.
Росіянам на втіху
Від самого початку повномасштабного вторгнення в Україну російські війська безладно обстрілюють та вбивають мирних жителів, руйнують цивільну інфраструктуру. Жахливі руйнування щоденно спостерігав увесь світ – тому очевидно, що оцінки Amnesty привернули увагу.
Прихильники Кремля використали доповідь як доказ того, що Україна сама винна у загибелі мирних жителів. Посол РФ в ООН Васілій Нєбєнзя навіть виправдовував цим російську окупацію Запорізької атомної електростанції.
“Ми не використовуємо тактику українських збройних сил – використання цивільних об’єктів як військового прикриття. Amnesty International нещодавно довела це у своєму звіті”, – заявляв Нєбєнзя. Хоч навіть сама організація у тому горезвісному звіті не звинувачувала Україну у використанні цивільних осіб як живого щита, а лише в тому, що військові не вжили заходів щодо захисту мирного населення.
Реакція українців була різкою. Президент України Володимир Зеленський звинуватив організацію у спробі “перекласти відповідальність із агресора на жертву”. Всередині українського офісу Amnesty виникли суперечки. На знак протесту у відставку подала очільниця представництва Оксана Покальчук, звинувативши організацію в тому, що вона дає Росії “виправдання для невибіркових атак”. Відділення AI в Канаді оприлюднило заяву, в якій висловило жаль з приводу “масштабів провалів центрального офісу та впливу цих провалів на авторитет інституції”.
Ця критика виявилася виправданою. Аналізуючи звіт Amnesty International, експертна комісія прийшла до висновку, що в звіті бракує багатьох фактів і деталей.
Зокрема, експерти проаналізували згадку про “щонайменше 42 конкретні випадки у 19 містах і селах, коли українські військові діяли поблизу цивільних”. “Кілька атак російських сил, які мали бути спрямовані проти українських військових, призвели до загибелі або поранень цивільних осіб і пошкодження цивільних об’єктів”, – зазначено у документі.
Додаткові протоколи до Женевських конвенцій вимагають захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, зокрема, вжиття запобіжних заходів для захисту цивільних осіб у районах воєнних дій – “наскільки це є можливим”.
На практиці це означає: якщо є два однаково придатних місця для дислокації військових, одне з яких розташоване ближче до цивільних, а інше – поодаль, то командирам слід обрати віддалену позицію, щоб ворог не зачепив мирне населення. Якщо альтернативи немає, то військові мають спробувати евакуювати цивільних у безпечніше місце.
AI звинуватили Україну у невиконанні цих зобов’язань, зазначивши, що ЗСУ мали попередити цивільних. Експертна ж комісія доходить висновку, що Amnesty “не змогла достатньо взаємодіяти з українською владою”, аби з’ясувати, чи були однаково хороші альтернативні місця, чи існувала можливість для евакуації чи попередження.
Окрім того, група звернула увагу на необачне формулювання у звіті про те, що “багато чи більшість мирних жертв війни загинули внаслідок рішення України розмістити свої сили поблизу цивільних” – замість того, щоб вказати на готовність Росії навмисно чи невибірково цілити по цивільних об’єктах.
Чи можлива робота над помилками без визнання помилок?
Експертна комісія надала висновки для Amnesty International ще на початку лютого, проте організація вирішила не оприлюднювати їх. Натомість AI планувала використати ці напрацювання для внутрішньої роботи над помилками.
Представник AI, відповідаючи на електронний лист NYT, охарактеризував незалежну перевірку як “частину постійного внутрішнього процесу, яка допоможе здійснити роботу над помилками”. Чи погодилась організація з критикою, він не зазначив.
Експертна комісія також встановила, що частина співробітників усередині Amnesty висловлювали серйозні застереження з приводу підготовки звіту, зокрема, через недостатню комунікацію з українським урядом. Попри все, звіт було опубліковано.
“Цей звіт говорить про основне: що організації, які символізують міжнародний правозахисний рух, дуже сильно відірвані від реальності і їхні уявлення про світ не відповідають фактам і нашим реаліям”, – констатує координаторка Медійної ініціативи за права людини Ольга Решетилова у коментарі ҐРУНТу.
Решетилова наголошує: треба змінювати не сам спосіб роботи над звітами – “а змінювати своє уявлення глобально”. “Йдеться навіть не про той серпневий звіт, де вони фактично прирівняли жертву і агресора. Ніхто ж не заперечує, що ні українські військові, ні російські не повинні порушувати Женевські конвенції і міжнародне гуманітарне право. Питання в тому, що цей звіт не враховував факт зовнішньої збройної агресії Росії проти України, і того, що Україна захищається. Це не перший випадок”, – наголошує правозахисниця.
Решетилова нагадує, що Amnesty International не врахувала думку українського офісу, а тому сумнівно, що сама система готова до серйозних змін. “Якби було визнано, що центральний офіс АІ не враховував думку регіональних [офісів], і зроблено якісь дії – це була б робота над помилками”, – зазначає координаторка Медійної ініціативи за права людини.
Натомість представник Української правової консультативної групи Ар’є Мора вважає, що робота над помилками таки була. Водночас, він називає “комунікаційним провалом” приховування експертного висновку.
“Міжнародним організаціям у контексті таких звітів щодо дотримання законів ведення війни необхідно більш виважено підходити до оцінювання наслідків. Ті формулювання, які використовувались AI, були або некоректними, [надмірно] однозначними, або занадто широкими і незрозумілими – і приводили до висновків, які, як наслідок, не були достатньо обґрунтованими”, – коментує він.
Водночас, Ар’є Мора наголошує, що правозахисники виконують свою важливу роль, і їхню роботу не варто нівелювати. “Нормальна комунікація між організацією, населенням і представниками влади – це важливо”, – наголошує експерт у коментарі ҐРУНТу. Влада має бути відкритою для спілкування, правозахисники – намагатись шукати більшого контакту з урядом і населенням, а люди – проявляти більшу довіру до громадських організацій та не боятись співпрацювати з ними.
“Проте успішна реалізація цього принципу буде тоді, коли на локальні офіси буде спрямовуватись достатньо ресурсів, уваги, повноважень. Слід враховувати голос представників місцевих [правозахисних структур], які працюють в реаліях, і враховувати відповідність міжнародним стандартам.
Українському суспільству важливо критично оцінювати такі дослідження, але приймати і той факт, що вони можуть існувати, і там буде проаналізовано дві сторони конфлікту. Більш того, приймати і відповідальність, якщо потрібно. Всі організації можуть робити помилки. Треба критикувати їх за провали і брати до уваги, коли вони говорять правду”, – закликає Ар’є Мора.
“А вони зайняті своїми внутрішніми історіями”
Очевидно, що звіт Amnesty був однобоким і не враховував реалій, в яких перебуває Україна. Водночас, ця серпнева доповідь не є свідченням про прихильність правозахисної організації до Росії. Минулорічний скандал, скоріше, свідчить про те, що міжнародні правозахисники дуже далекі від реальних проблем людей, яких вони мали би по-справжньому захищати.
“Я думаю, що в глобальному правозахисному русі назрів час радикальних змін. Взагалі, цей рух став занадто бюрократизованим, прив’язаним до якихось усталених норм, які в сучасному світі швидко змінюються, він відірваний від поля, від контексту. Треба переглядати ці речі, – підкреслює Ольга Решетилова. – Насправді ми з колегами не дуже обговорюємо звіт – у нас банально немає часу, бо є купа роботи зі звільненням заручників, документуванням воєнних злочинів, катувань військовополонених… Дуже добре було би, якби колеги з таких організацій, як Amnesty, допомагали нам у цьому. А вони зайняті своїми внутрішніми історіями”.
Автор головного фото – Richard Milnes vis Shutterstock
