“Я спитав його щодо полону вдруге. “Це стрибок у повільну смерть. Краще померти одразу”, – пригадав свою зустріч із Ігорем Козловським колишній політв’язень Станіслав Асєєв. І Козловський, і Асєєв пройшли пекло російського полону. Їх затримали бойовики екстремістської організації “днр” і піддавали тортурам у тюрмах. Вони добре знають, що таке – бути полоненим у росіян.
Асєєв у розмові з Козловським погодився: так, краще швидка смерть. У своєму пості у Фейсбуці Станіслав додав: “На мій погляд, це навіть має стати частиною практичної філософії для бійців ЗСУ, з урахуванням того, з ким ми маємо справу”.
Росіяни систематично нагадують, як вони ставляться до ув’язнених, як вони сприймають українців і людське життя, Масова страта азовців у Оленівці та тортури над українським воїном із кастрацією канцелярським ножем – найсвіжіші зухвалі звірства окупантів, які вони свідомо демонструють на весь світ. Далеко не перші. І напевне не останні.
“росіяни традиційно використовують тему військовополонених заручників, розуміючи, що вона дуже відгукується в українському суспільстві, і, таким чином, вони інформаційно качають його”, – наголошує правозахисниця Ольга Решетилова. Росіяни частково досягають мети. Їхнє завдання – зробити так, аби нас паралізувало від страху, завдати болю усій країні. І вони завдають.
Журналістка медіа ГРУНТ поговорила з правозахисниками, медійниками та психологами, аби з’ясувати – як чинити опір російському терору, як захищатися, та як говорити про нього між собою і зі світом.
“росія – це держава-терорист. Важлива складова тероризму – медійна”
За останні дві доби росіяни завдали потрійного інформаційного удару по Україні: розповсюдили відео з катуванням полоненого, стратили понад 40 українських воїнів, вчинили кілька брутальних обстрілів цивільного населення (зокрема, в Миколаєві).
“Ми не можемо пояснити дії росіян ніякою логікою”, – каже Оксана Мороз, засновниця ініціативи з інформаційної гігієни “Не будь овочем”. Так звучить найочевидніша відповідь на питання: чому вони це роблять.
У невиправданої жорстокості та звірств є декілька цілей. Внаслідок скоєних ними злочинів страждають тисячі людей. Разом із ними – мільйони залишаються наляканими і деморалізованими.
“росія – це держава-терорист. Важлива складова тероризму – медійна. росія хоче, щоб її боялися, щоб цей страх деморалізував, щоб він примушував до виконання вимог терористів. Наприклад, здати територію”, – пояснює Оксана Мороз.
На думку експертки, теперішня фаза планомірної інформаційної кампанії триває принаймні з теракту у Вінниці, коли росіяни обстріляли Будинок офіцерів і офісний центр у центрі міста.
“Тоді було багато повітряних тривог по всій Україні, і в одну з них почали розганяти інформацію, що на Україну летить 48 ракет. Нібито ця інформація була з якогось військового чату. Паралельно з цим російські так звані ліберали – Латиніна та інші – почали писати, що путін вкотре збожеволів і вирішив вдарити по центрах прийняття рішень”, – нагадує пані Мороз.
Медійники згодні з тезою, що росіяни поширюють відео катувань свідомо. Експерт “Детектор медіа” Отар Довженко вважає, що ролик із полоненим не могли би зняти, а тим більше – розповсюдити, без відома військового керівництва: “Це не лише воєнний злочин, який суперечить міжнародному законодавству про поводження з полоненими, а й військовий злочин – він порушує законодавство і статути російської армії. Тому, роблячи і фіксуючи на відео щось подібне, російські військові повинні були бути впевненими, що їм за це нічого не зроблять”.
Координаторка Медійної ініціативи з прав людини Ольга Решетилова наголошує: росіяни хочуть, аби ми бачили знущання над полоненими. Про це свідчать показові огляди “азовців”, коли вони виходили із “Азовсталі”, смертні вироки маріонеткових “республік” щодо захисників, та принизливі паради, які вони влаштовували 2014 року.
“Я бачу зростання інтенсивності цієї теми. Як правило, такі болючі гуманітарні теми для українського суспільства використовують перед якимось важливими подіями, намагаючись підняти ставки й розкачати українське суспільство, викликають емоційні “гойдалки” і доводять нас до емоційної межі”, – додає Решетилова.
“Вони створюють умови тиску на українців для того, щоб гучніше звучали заяви про припинення війни будь-якою ціною”
“За вісім років досвіду роботи із збройним конфліктом можу сказати, що росіяни нічого не роблять просто так. Якщо вони починають розгойдувати дуже дражливу для українського суспільства тему, то це значить, що вони готуються до важливих подій”, – переконана Решетилова.
Приміром, невдовзі після параду військовополонених у 2014 році в Донецьку, який став ударом для всіх українців, росіяни використали регулярні підрозділи для нападу та оточення української армії на Донбасі, а згодом відбулися “мінські перемовини”.
Публічне висвітлення власних злочинів росіянами має на меті спонукати українців до припинення спротиву.
“Їм потрібен переговорний процес [на власних умовах]. І вони створюють умови тиску на українців для того, щоб гучніше звучали заяви про припинення війни будь-якою ціною. Не важливо, чим ви поступитеся, – припиніть війну. Друга мета стосується розколу в суспільстві”, – коментує Оксана Мороз.
Попри загальну єдність, з якою Україна відреагувала на трагедію в Оленівці, про себе дали знати і прибічники “теорії зради”. У соціальних мережах поширюються повідомлення про запроданство, звинувачення в бік української влади у тому, що це вона винна в терорі проти людей. Саме це суспільне роз’єднання і вигідне зараз росії, зазначають експерти.
“Я досі не можу відійти”
“Людство протягом тисяч років проходило не лише технологічний прогрес, а й ментально розвивалося, встановлювало культурні, духовні цінності. А те, що ми бачимо на відео – це дії, які були властиві людству на самому початку його існування, коли воно тільки вийшло із стану тваринних зграй і не було знайоме з категоріями моральних цінностей. Саме ті картинки підживлюють сакральні страхи, які є в колективній підсвідомості”, – коментує останні новини та відеоролики військовий психолог Олена Нагорна.
Після оприлюднення рашистами відеозапису тортур над українським військовим у медійному середовищі виникла дискусія: чи варто такий контент поширювати?
“Я досі не можу відійти від цього страшного відео, і навряд чи колись його забуду. І це ДОБРЕ. Бо воно назавжди закарбувало в моїй свідомості і памʼяті реальний образ російського військового. І якщо через місяці або роки хтось мені почне казати, що «не все так однозначно», або що «треба домовлятися» – в моїй памʼяті одразу виринуть ці страшні кадри”, – написав журналіст Дмитро Реплянчук.
Тред від українського користувача у Твіттері Your Kotek Gnanbu, в котрому той розповідає про катування полоненого і оприлюднює фото ката, отримав два мільйони переглядів. Частина з них – іноземна аудиторія. На цей злочин відреагували західні журналісти, громадські діячі.
Військовий спеціаліст зі США Джон Спенсер та радник конгресу Пол Массара публічно закликали світ до надання Україні більше зброї. У суботу, 30-31 липня, у кільканадцятьох містах світу організовано мітинги із засудженням дій рф щодо полонених.
Реакція цивілізованого світу свідчить – мовчати про злочини росіян не можна. То як тоді розповідати про це світові?
“Моя позиція як військового психолога полягає в тому, що є речі, які достатньо описати, аніж демонструвати їх, – каже Нагорна. – Якщо ми демонструємо щось як відео, то стаємо інструментом поширення задумів противника в травмуванні наших громадян”.
З психологинею погоджуються і медійники.
“Поширення таких відео – не тільки травмує глядачів і викликає в них паніку, а й порушує права катованого і вбитого чоловіка, якого врешті-решт впізнають, і в якого є рідні та близькі. Якщо ніяк не виходить промовчати, можна обмежитись якнайзагальнішим описом”, – пояснює Отар Довженко.
Немає такої відповіді, яка б пояснила злочини росіян логікою. Але відповідь може дати закон. Дії окупантів в обох випадках підпадають під 438-ту статтю Кримінального кодексу України – вбивство, поєднане з порушенням законів та звичаїв війни. Про це треба говорити, наголошуючи на важливості правосуддя.
“Нам усім важливо, що кара для цих нелюдів – невідворотна. Не потрібно зосереджуватися на смакуванні подробиць, не потрібно розповсюджувати саме відео. Треба переводити це в професійну експертну розмову про те, що ми можемо із цим зробити, як будемо їх шукати, як чинити правосуддя над цими катами”, – наголошує Ольга Решетилова.
Правозахисниця підкреслює: переглядати відео та працювати з ними повинні професіонали, які документують злочини та займаються експертизою.
“Якщо ви не спеціаліст, який може контролювати свої емоції, який має навичку раціонального мислення й сегментування посилів на відео, якщо ви не проходили спеціальну підготовку по безпечному сприйняттю, то краще їх справді не дивитися”, – погоджується психологиня Олена Нагорна.
Щоб не мовчати про терор росії, варто розповідати про достовірні факти воєнних злочинів, вчинених солдатами рф; наводити роз’яснення, чому саме їх закидують у наш інформаційний простір; вимагати реакції та допомоги від світу; наполягати на визнанні росії державою-терористом; розповсюджувати інформацію про мітинги у світі; поширювати позицію України.
“Якщо ваша аудиторія – внутрішня, то треба пояснювати, як це працює. Якщо ми говоримо про людей, які працюють на міжнародному фронті, то про це потрібно говорити і вимагати, щоб державу визнали терористом”, – зазначає Оксана Мороз.
“Для мене це означає, що ментальна прірва між Україною і росією не тільки сформувалася, а й з кожною подібною операцією поглиблюється”
В українців залишається ще одне дуже важливе завдання – не зламатися. Саме цього і хоче ворог.
Поширена ідея конвертувати лють і ненависть у допомогу українській армії знаходить щонайкращі відгуки у психологів. Тому донати та будь-яка підтримка українських військових – вітаються!
Психологи висловлюють іще декілька порад.
“ росіяни проводять численні дослідження по виявленню наших слабких місць, але це їм щораз далі не вдається. Для мене це означає, що ментальна прірва між Україною і росією не тільки сформувалася, а й з кожною подібною операцією поглиблюється. І цю прірву ми маємо можливість наповнювати іншими сенсами”, – каже Олена Нагорна.
Психологиня радить розмовляти одне із одним, говорити про свої страхи та біль. А при можливості – підтримувати тих, хто сприймає новини про терор важче:“Варто підтримувати один одного, дозволяти проговорювати страхи, але робити це із розумінням того, що ви є безпечною людиною для того, хто вам ці страхи висловлює”.
У гіршому разі, не нехтуйте гарячими лініями психологічної підтримки.
“Є один нюанс: росія може вчергове помилитися з очікуваною реакцією. Доволі значна частина авдиторії якраз переходить у стан дієвості, коли гнів, обурення, гострий стрес перетворюються в діяльність, ще більшу підготовку, більшу допомогу ЗСУ, в створення осередків для оборони держави. Також значна частина висловлює гуманістичну думку, проводячи таку межу: ми не будемо такі, як вони. Це підтверджує хто є хто на цій війні”, – резюмує Олена Нагорна.
