Російські ІПСО. Вони вже серед нас

Катерина Коваленко
Російське ІПСО

Русскій іван, сдавайся! Сталін проіграл войну! Армія Трєт’єго Рейха уже в Москвє!

Не знаємо напевно, як діяли німецькі інформаційно-психологічні операції на радянських вояків, але судячи з розмірів армії генерала Власова – непогано. Битва за уми є обов’язковим елементом війни, і що краще вона спланована та реалізована, тим менш помітна. 

“Сдавайся, русскій Іван” – це карикатурний приклад. Сьогоднішні ІПСО значно тонші і “діють на нас на расстоянії”, як писали колись божевільні на автобусних зупинках.

Ми зібрали низку прикладів подібних психологічних операцій. Якісь із цих тез ви точно бачили – і навіть не раз. А можливо, і самі їх ретранслювали, і не здогадувались про те, що це саме воно, – Інформаційно-Психологічна Операція, розроблена в країні, якою керує КДБ. 

“Дайте Харкову ППО”! Харків є одним із тих міст, що потерпають від російських обстрілів найбільше. Деякі вулиці й навіть цілі квартали знищено майже повністю. І рідко коли харків’янам вдається прожити добу без “прильотів”. 

blank
Харківська ОДА після ворожого обстрілу

Тому нікого не здивувала навала закликів у пабліках, коли нібито мешканці Харкова вимагають від влади дати місту засоби протиповітряної оборони. При цьому заклики, звісно ж, супроводжуються агресивними звинуваченнями, що ставлення до Харкова є гіршим, аніж до інших міст, де ППО є. І що Одеса, Київ та Дніпро захищені значно краще, а Харків не важливий для центральної влади. 

Всі ці пасажі дуже, дуже сильно нагадують риторику Донбасу до 2014 року, коли місцеві еліти вимагали якогось особливого ставлення до Донецька. Вони стверджували, що “Київ” ставиться до них значно гірше, ніж до решти регіонів, і що на сході, мовляв, живуть громадяни третього сорту. Така риторика – це перше, що насторожує. 

Але є ще один момент, який доводить штучність та інспірованість цієї інформаційної хвилі. Справа в тім, що в Харкова є засоби ППО. Ось так, несподівано. Так, вони не сучасні. Так само, як і в решті міст. Так, вони могли би бути кращими – як і всюди в Україні. Але проблема ще й у тому, що Харків обстрілюють здебільшого “Іскандерами” та реактивними системами залпового вогню. Перше – це балістичні ракети, які є складними цілями для всіх наших ППО, а друге – “гради” та “смерчі”, які базуються в Росії і обстрілюють Харків ракетами, котрі ППО не перехоплює. Для повноцінного захисту від таких загроз потрібна потужна протиракетна оборона. А з нею є проблеми не тільки в Харкові, а й у решті міст України.

У Харкові ж є дві великі біди – це близькість російського кордону, за яким стоять ворожі РСЗО, що легко добивають до Харкова, і проросійський міський голова, ставленик російського олігарха Фукса. Це, теоретично, робить Харків легкою мішенню і саме тому так багато зусиль російських КДБшників спрямовано на те, щоб розкрутити у місті вирву зневіри, відчаю і ненависті до центральної влади. Щоб показати харків’янам – вас кинули, ви нікому не потрібні, Києву все одно, що вас знищують, навіть ППО вам не дають.

blank
Петиція щодо ППО для Харківщини на сайті Президента України

Шкода, але іноді ці вкиди працюють, і ми бачимо все більше людей, котрі як мантру повторюють слідом за товаріщем майором: ДАЙТЕ ХАРЬКОВУ ПВО!

Схожий меседж використовується і в інших містах та містечках України. Його формула проста: “всі говорять про Х, а як же Y?”.

Від імені мешканців того чи іншого міста в публічний простір вкидаються послання, що звинувачують українців і медіа в недостатній емпатії до їхніх проблем. “Усі так переживають через Кременчук, але ні слова про Миколаїв!”, “Чому ви знов пишете про Бучу, всім плювати на Одесу!”, “Знову весь інтернет в повідомленнях про Харків – а ви бачили, що з Маріуполем? Вам що, все одно?!”. 

Хоча ці виглядають як заклик до емпатії та допомоги, насправді вони розраховані на роз’єднання. На те, щоб люди замість разом співчувати, допомагати, рятувати – розбивались на дрібні групи, замкнені на власних проблемах. Аби у кожного виникали сумніви в тому, чи ми і справді одна родина, об’єднана спільною бідою і спільною метою. Це класична російська технологія, відпрацьована тамтешньою владою ще в 2000-х у самій росії. Втім там це було нескладно: і справді, що спільного в татарина і мордвина, бурята і дагестанця? Нічого, їх об’єднує тільки КДБ.

З тієї ж серії – посил “хто здав місто Х”? Так, наразі частина території України є окупованою, і це дуже боляче для кожного з нас. Нам боляче не тільки втратити землю, інфраструктуру чи можливості, які дає та чи інша територія. Нам боляче ще й тому, що ми знаємо, що роблять росіяни з українцями в окупації. Але питання на кшталт: “а хто винен в тому, що Херсон взяли за один день?” чи “чому досі не деокупували Мелітополь?” – не допомагають. Вони змушують насшукати винних і сваритися між собою, а не боротися за звільнення територій.

Тут уже піднімають голову інші боти: “А може, херсонці самі винні в окупації?”, “Якби в Бердянську не говорили російською – ніякої окупації б не було, Стрий же не окуповано!” Ці тези тільки поглиблюють наше несприйняття один одного, розширюють розкол у суспільстві. І замість того, щоб бачити підтримку усіх українців хоча би в інтернеті, люди у Херсоні та Мелітополі читають про те, що вони є якимись другосортними українцями. Звісно, це дуже підтримує їх у стійкості та несприйнятті “русского міра”.

Ще одним засобом розхитування єдності та нейтралізації найбільш ефективних груп спротиву є дискредитація волонтерів. Волонтерський рух, який об’єднав всю нашу країну, для росіян є чимось неймовірним і загадковим. Нічого подібного в росії ніколи не було, немає і не буде. Навіть відомий на весь світ Гіркін – воєнний злочинець, якого обожнюють всі російські квасні патріоти – не може назбирати дві тисячі доларів на “бобік” для військових.

У цей час українці за три доби акумулюють шалені гроші на чотири байрактари. І це ж не про гроші – це про якість людей, це про вагу людських життів, що значно більша за гроші. Це про нашу любов один до одного, про наше неймовірне прагнення до перемоги, про довіру. І саме цю довіру ворогові так важливо знищити. 

Тому росіяни регулярно вкидають у пабліки повідомлення про волонтерів-шахраїв, про те, як Притула чи Чмут не опублікували чеки, про те, що вони купують не те, що треба, не там, не для тих. “А от мій кум на передку голий-босий, я дзвонив Чмуту, мені нічого не дали, а сам я кумові нічого не придбав, бо в магазинах Притула все скупив”. Коли ви бачите щось подібне, знайте – є, звісно, ймовірність, що людина, яка це пише, намагалася самотужки купити шолом у “Сільпо”, а потім подзвонила особисто Чмуту о третій ночі, і той не взяв слухавку, але, скоріше за все, нам пише товаріщ майор. 

Наступна дуже важлива теза, яка робить боляче всім українцям: “Захід нас зливає”. Стосунки України із країнами Заходу не прості. І винні в цьому не завжди наші партнери. Водночас очевидно, що Європейський Союз завжди був колективною мрією українців, прекрасною і недосяжною. Ці стосунки ніколи не були рівними, і тому нам так легко повірити в те, що ми для Заходу ті самі “громадяни третього сорту” з листівок Партії регіонів. 

Україна в цій війні вже майже повністю залежить від доброї волі західних країн, від їхньої військової та фінансової допомоги. Так, лють і відважність, жертовність і взаємодія українців вражають. І нас, і весь світ. Але ми вже витратили більшу частину наших запасів БК, лінія фронту – гігантська, а втрати – надто високі. Саме тому допомога західних партнерів нам так необхідна, і саме тому ми так болісно сприймаємо її затримки. Мало. Повільно. Нерішуче. Ми всі це бачимо, нам всім потрібно більше зброї якомога швидше. І у цей родючий ґрунт із сумнівів та страху росіяни активно засівають зерна зневіри. 

Так дивно, що про це постійно говорять саме російські спікери, ви помітили? Російські ліберали, які нібито дуже вболівають за Україну в цій війні, постійно просувають в ефірах тезу про те, що Захід робить недостатньо, Захід не визначився з позицією, Захід затягує навмисно, Захід не проти повернутися до звичних стосунків із путіним, для Заходу значно важливіше подорожчання енергоносіїв на 5 євро, ніж те, що українці помирають тисячами кожного дня… Звісно, ми не отримуємо стільки допомоги, скільки нам потрібно, але це зовсім не означає, що всі у ЄС – друзі путіна. Здебільшого це означає, що стара Європа просто не готова до війни, тим більше, до війни такого масштабу. Не готова ні технічно, ні психологічно. Але ми не самотні. Нас не покинули, нам допомагають, і будуть допомагати ще більше і більше, якщо ми не складемо лапки і не вирішимо, що час капітулювати, бо ми сам на сам із пеклом. 

В ідеї, що “Захід нас зливає”, є цікавий підпункт – “Захід не надає нам достатньо озброєнь, бо боїться Україну”. Чули, мабуть, про це? Мовляв, після цієї війни Україна буде настільки сильною і могутньою, що стане лідером у старій безхребетній Європі. І тому Захід намагається максимально вимотати Україну, щоб не мати в майбутньому конкурента.

Ну, по-перше, Європа так не працює. Євросоюз – це не змагання, це єдина команда, де сильніші підтягують слабких. Та й сама ідея про те, що можна вбивати людей десятками тисяч просто задля того, щоб позбавитись конкуренції – дуже збочена, і вочевидь не європейська. До того ж, навіть якби у Європи був страх перед Україною (пофантазуємо), то вони би могли просто не дати нам грошей на відновлення після війни. Це їхнє право, і вбивати нікого не треба. 

Окремо стоять “біженські історії”. Серед них безліч справді жахливих, дріб’язкових і огидних – починаючи від того, що українці на Заході країни дуже неохоче приймають переселенців зі Сходу та Півдня, і до протилежних історій про те, якими невдячними свиньми є ці біженці зі Сходу. 

Із цими історіями дуже складно, бо частина із них – правдива. Але. У людей може бути десять тисяч причин реагувати так, як вони реагують. Хтось виїхав під обстрілами, хтось втратив близьких, хтось бачив, як згорів його дім. Ніхто не лишається неушкодженим, не у всіх вистачає внутрішнього ресурсу на такт чи охайність. Але коли ви бачите історії про те, як біженці з Маріуполя спалили хату добрим львів’янам і залишили записку “У нас все згоріло, хай і у вас горить”, або про те, як переселенець зґвалтував онучку доброї господині з Франківська, яка його його прийняла, знайте: це – брехня. І що більше коментарів чи поширень у такої історії, тим більша ймовірність того, що це брехня. 

blank
Класичну ІПСО видає розкладка на клавіатурі – “Мы западенці”

Поки що поліція не підтвердила жодного з гучних “злочинів”, нібито скоєних переселенцями. Але серед нас достатньо багато людей, яким подобається переповідати ці історії, просто тому, що вони гучні і яскраві, а людям так бракує ток-шоу, до яких вони звикли. Ціна у цих пліток – надто висока. Відчуження, недовіра, ненависть до співгромадян, яким пощастило трошки менше, ніж тобі. Не забувайте, росіяни знають, як треба використовувати найгірші людські якості. Ми всі не ідеальні, але сьогодні кожен з нас має з усіх сил намагатися бути найкращою версією себе, задля того, щоб не перетворитися на москаля.

Як же відрізнити, впізнати та не вестися на ІПСО, якщо ви не з ГУРу, і не гуру фактчекінга? Це доволі просто – якщо ви бачите, що в соцмережах несеться якась історія, меседж, хештег, спитайте себе: на що воно розраховане? Які емоції викликає в мене ця історія або цей заклик? Якщо ви відчуваєте зневіру, відчай, ненанависть чи недовіру до співгромадян, то, скоріш за все, це воно – ІПСО.  

Якщо вам страшно всюди бачити зловісну “руку москви” і стати конспірологом у брилику з фольги, згадайте про те, що росія – це країна, якою більше 20 років керує КГБ. Це гігантська територія, підпорядкована спецслужбам. Спецоперації, корупція, вербовка – це єдине, на чому вони знаються дуже добре, і що роблять у великих кількостях. Тому це саме той випадок, коли, чисто статистично, якщо ви підозрюєте ІПСО, то, ймовірно, це воно і є.

У будь-якому разі, зробіть все, щоб ця зневіра і відчай не торкалися вас, не передавайте їх далі, не розповсюджуйте неперевірену інформацію, будьте пильні. І ми обов’язково переможемо!

Вам також сподобається

@2022 –  Ґрунт

Новинна стрічка