Мультивсесвіт російських ПВК: скільки приватних армій потрібно, щоб програти війну?

Катерина Мола
ПВК ЧВК РОСІЇ

«У#бок, законченое ссыкло, тварь еб#чая. Я поссу ему на лицо», – це цитата Євгєнія Прігожина, близького соратника Владіміра Путіна. Вона адресована Ігорю Гіркіну, дуже балакучому російському військовому, теж найманцю. І на сьогодні це найсвіжіша новина зі світу російських ПВК – приватних воєнних компаній. Поки вийде ця стаття, помре ще як мінімум пара тисяч російських найманців, а Прігожин із Гіркіним, за підтримки воєнкорів та пропагандистів, народять ще декілька сотень подібних цитат. 

Медіа ҐРУНТ розбирається: що відбувається у химерному мультивсесвіті російських ПВК і як все це працює?

Копачі золота, «музиканти», різники

Головне правило російських ПВК – не існує ніяких російських ПВК. І не стільки через те, що в Росії вони заборонені, як через те, що в Росії, направду, не існує нічого приватного. І було б наївним думати, що Прігожин чи Уткін самостійно вирішують, чим саме і де саме будуть займатися їхні бійці.

Приватність більшості ПВК справді викликає сумніви. Втім у тих країнах, де ринок приватних військових компаній є врегульованим, цей бізнес – або, як часто називають цю діяльність, «військовий консалтинг» – має певні свободи, як і будь-яка надприбуткова діяльність. Цей ринок акумулює сотні мільярдів доларів і суттєво впливає на суміжні сфери – ринок зброї, наркотиків, коштовних каменів і металів, логістику та перевезення. А знаменита ПВК «Вагнер» впливає навіть на уряди та президентів цілих держав – і навряд чи робить це без санкції вищого керівництва РФ. 

ПВК «Вагнер» починалася із ПВК «Славянскій корпус». Одним із взводних командирів у цьому формуванні був Дмітрій Уткін із позивним «Вагнер». Сам Уткін – відставний офіцер спецназу ГРУ. Він набирав до себе бійців згідно з власними ідеологічними переконаннями і симпатіями. Уткін не приховував любові до нацизму, і людей намагався шукати підходящих і з «правими поглядами». 

Досвід тієї першої ПВК був сумнівним. Значну частину її учасників після невдалої операції в Сирії заарештувала ФСБ. Щоправда, сьогодні здається, що це було не покарання за найманство, а вдала операція спецслужби з метою поставити на контроль колишнього ГРУшника і його бійців. Це відбувалося у 2013 році. З тих пір реорганізований «СК» став «Вагнером» і перетворився на вагомий центр сили. Реальний вплив цієї організації сьогодні важко оцінити навіть досвідченим кремлезнавцям.

Солдати «Вагнера» беруть участь у війні на Донбасі від того часу, коли стало очевидно, що «ополчєнцев» і «ввічливих людей» уже не достатньо для того, щоб протистояти регулярній армії України.

«Вагнер» брав участь у боях у Сирії, у тому числі у захопленні Пальміри. На сирійській території найманці охороняють нафтові родовища і підтримують режим узурпатора Башара Асада. Саме в Сирії вперше було зафіксовано неймовірну, невмотивовану звірячу жорстокість «вагнерівців» – і щодо місцевого населення, і щодо один до одного. 

На повну силу «Вагнер» розвернувся в Африці. У Центральноафриканській Республіці ПВК Прігожина стала впливовою політичною силою – вони надають збройну підтримку політикам, які підтримують зв’язки із РФ, допомагають представникам російського дипломатичного корпусу проводити агітаційну роботу з дискредитації Франції і звеличування Росії, захоплюють величезні ділянки територій, багаті покладами діамантів та золота, і заробляють на видобутку цінних ресурсів. 

Робота в ЦАР і Малі для росіян – справжній подарунок. Країни, які багато років перебувають у стані системної політичної та економічної кризи, тотальна бідність, відсутність правил та законів – це ідеальне середовище для існування і розвитку русского чєловєка. Можна грабувати, вбивати, ґвалтувати, знущатися – і всім байдуже. Ідеально!

Саме завдяки діяльності в Африці ПВК «Вагнер» змогла закріпитися як окрема і впливова одиниця в стабільному світі російської політики, де, здається, ніколи нічого не змінюється. І саме «Вагнер» створив «моду» на ПВК. Після тріумфу Прігожина приватні армії почали з’являтися одна за одною. 

Русичі, єноти, вовки

Скільки ПВК існує сьогодні в Росії? Люди, які звуть себе опозиційними російськими політиками, називають число 27. Ці 27 приватних армій створені впливовими російськими посадовцями.

Для прикладу, ПВК «Патріот». Про цю приватну армію говорять, що вона має тісні зв’язки з Міністерством оборони РФ. Але насправді – більше: це не ПВК, це спецпідрозділ МО, який діє під прикриттям. Це дуже зручно – робити ризиковану і брудну роботу за допомогою нібито приватної структури.

Або ПВК «Щит», яка належить Геннадію Тимченку – особистому другові Путіна, олігарху, який заробив свої статки на нафті. «Щит» також працює в Сирії, бо Тимченко і там має свій нафтовий інтерес. Згрубша, «Щит» виконував охоронні функції, просто охороняти щось у Сирії – уже саме по собі є доволі ризикованою роботою. Тепер ця структура вербує людей у Криму і на інших окупованих Росією українських територіях. І навряд ці люди поїдуть в Сирію.

То чи належить ця ПВК Тимченку? Так само, як і нафтові родовища, – ні. Все це належить Владіміру Путіну. Про це свідчить і той факт, що все необхідне озброєння «Щит» у Сирії отримував від Міноборони РФ.

ПВК «Редут-антитеррор» – це або та сама, або майже та сама ПВК «Щит». Розділення структур – чисто формальне, і все належить тому самому Тимченку. 

«Редут», окрім Сирії, воював у Грузії, Іраку та Сомалі. Один із очільників цієї ПВК Сєргєй Саліванов не так давно сам зізнався, що ця структура тісно афілійована з Міноборони РФ і спонсорується, великою мірою, олігархом Олєгом Дерипаскою – гаманцем Путіна. 

За даними дослідників із правозахисного проєкту Gulagu.net, «Редут» належав до тих підрозділів, які мали захоплювати Київ, у найманців цієї ПВК також було спеціальне завдання – саме вони мали знешкодити правоохоронні та армійські відомства України, стративши керівництво. 

ПВК «Русіч» можна вважати окремою структурою доволі умовно, оскільки вони досить сильно афілійовані із ПВК «Вагнер». 

ГО «Е.Н.О.Т.» (повна назва російською – «Единые народные общинные товарищества») раніше називалася «Свєтлая Русь». Після 2014 року до неї вступили зрадники зі сходу України і кілька колишніх «беркутівців». 

«Е.Н.О.Т.» – це структура, яку спонсорував «православний олігарх» Константін Малофєєв. Із нею, якраз через Малофєєва, був пов’язаний Ігор Гіркін. Один із лідерів цієї організації Ігор Мангушев пів року тому виступав на московській сцені з людським черепом, про який сказав, що це череп «нациста із Азова» і закликав вбивати всіх українців. 

Сьогодні «Е.Н.О.Т.» навряд чи є життєздатним. Про це найкраще свідчать митарства Ігоря Гіркіна і його складні стосунки з Євгєнієм Прігожиним. Формально, цю ПВК розпустили через чисельні порушення закону – пограбування, рейдерство, вбивства, катування, в тому числі й на території РФ. 

ПВК «Российские системы безопасности» теж задіяна до війни в Україні. До того ж, «РСБ-Групп» воювала у Лівії, на Шри-Ланці, в Аденській і Гвінейській затоках, у Малаккській протоці/

«РСБ» керує Олег Криніцин – колишній (але не факт, що колишній) феесбешник. Сама структура дуже тісно афілійована із ФСБ. І, судячи з того, що займається авіацією в Лівії, навряд чи не залежить від держави. Організація має представництва і офіси в Сенегалі, Туреччині, донедавна мала філії у Німеччині та Італії. Після 24 лютого на них наклали санкції; нам не вдалося знайти інформацію про те, чи європейські офіси все ще працюють. 

Дещо комічно виглядає ПВК «Царскіє волкі». Хоча це і нова структура, вона позиціонується як одна із найстаріших у Росії. Дмітрій Рогозін, який очолює, і, скоріш за все, фінансує «царських вовків», стверджує, що група існує ще з часів війни у Боснії, із 1992 року. 

Можливо, хтось із бійців «ЦВ» і справді брав участь у югославському конфлікті. Наприклад, Алєксандр Мухарєв із позивним «Ас», який воював іще у Придністров’ї. Саме зв’язок із цими людьми, ймовірно, дозволяє Дмітрію Рогозіну робити випади у бік Гіркіна і називати Стрєлкова непрофесійним і несміливим військовим – мовляв, він іще в Боснії так собі воював, є свідки. 

blank
Рогозін

Утім «Царскіє волкі» – це невелика ПВК, вони заявляють, що займаються здебільшого інструктажем, вчать воювати донецьких «ополчєнцев». А враховуючи той факт, що абсолютна більшість «ополчєнцев» утилізовані у боях у перші місяці повномасштабної війни, кого вони там у Донецьку вчать – незрозуміло. Можливо, самого Рогозіна, а можливо проводять уроки ДПЮ для тих дітей, яких батьки досі не вивезли із «квітучої молодої республіки». 

Ця ПВК – можливо через кумедну пафосну назву, можливо через те, що її очолює очевидно комічний персонаж – здається суто імітаційною. Щось схоже на дорогий біо-аксесуар. У всіх впливових людей у Росії тепер є ПВК: не маєш ПВК – не сунься в політику. 

Своя ПВК є навіть у білоруського диктатора Алєксандра Лукашенка. «Гард сервіс» належить Віктору Шейману – особистому другові і гаманцю Лукашенка. Шейман опікується контрабандою підсанкційних товарів на територію Росії і видобуває золото у Зімбабве. 

Саму ПВК створили у 2020 році, якраз під вибори. Спеціальним указом Лукашенко дозволив бійцям компанії мати і зберігати зброю. «Гард сервіс» відзначився на протестах, які вибухнули в Білорусі після фальсифікації виборів. А влітку 2022 року тренуванням білоруських найманців зайнялися інструктори із ПВК «Вагнер». Людей, які готувалися до того, щоб бити кийками і ґвалтувати затриманих, тепер вчать боям у міських умовах і стріляти з РПГ. Кількість солдатів зросла, вони мають тренувальну базу у Мінську. Поки що, втім, не дуже зрозуміло – чи відправляться вони під Бахмут, чи Лукашенко триматиме їх як преторіанську гвардію на випадок, якщо в місто зайде полк Каліновського або висадиться польський десант. 

ПВК є навіть у патріарха Кіріла. Преса повідомляє, що при РПЦ створено першу приватну армію – «Андрєєвскій крєст». Є інформація, що ця богодельня готує чоловіків для відправки в Україну. 

«Андрєєвскій крєст» базується у Санкт-Петербурзі на базі одного з соборів РПЦ.  Втім, якщо не слухати алармістські повідомлення російських лібералів про те, що всюди ПВК, то з’ясується, що це не ПВК, а просто курси для тих, хто хоче мобілізуватися і поїхати на війну в Україну. Тактична медицина, стрільба з Калашнікова та ідеологічна обробка – отака «приватна армія».

Чому улюбленцем став саме Прігожин

Скоріш за все, більшість із цих заявлених 27 армій є гібридом радянського ДОСААФу та охоронної фірми. Втім ПВК стали неймовірно популярними у Росії. Тому якщо ви росіяни і зібрались у кількості понад трьох осіб і у вас з собою немає білого папірця, на якому ви не можете написати, що ви проти війни, то вітаємо, ви теж можете бути ПВК. 

Популярність ПВК пояснити не складно. Російська політика є настільки обмеженою і наглухо закритою системою, що потрапити туди, якщо твій батько не депутат і не феесбешник, майже неможливо. Геронтократія не терпить нічого нового, і соціальні ліфти в Росії стали легендою ще до третього терміну Владіміра Путіна.

Єдиний новачок у цій системі – Євгєній Прігожин. Так, новачком його можна назвати умовно. Але за мірками кремлівської геронтократії він з’явився буквально вчора. Прігожин узяв на себе незвичні обов’язки – хакерів, ботів, бої в інтернеті, виконував пікантні замовлення самого Путіна. Але доволі скоро від срачів у чатах він перейшов до реальних бойових дій. І виявилось, що це саме те, що потрібно Владіміру Путіну. Це його надихає, надає зухвалості та агресії його згасаючому темпераменту.  

Росія користується послугами ПВК у Сирії, Судані, ЦАР, Лівії, Мозамбіку, Малі, Венесуелі та в Україні. Зазвичай це виглядає як договір між конкретною політичною силою в тій чи іншій країні та головою компанії. Розпорядники міняють збройну підтримку на ресурси та доступ до активів. Але якщо одного разу впустити російську ПВК в країну, то спровадити їх вже майже неможливо. Приватні армії діють у тісній співпраці з російськими амбасадами та консульствами, лобіюють свої інтереси через ЗМІ, замовляють джинсу і підкуповують журналістів. Вони проштовхують до органів влади політиків, яких встигли корумпувати, і «допомагають» їм вигравати вибори звичними для Росії методами. Саме так росіяни сьогодні діють у ЦАР та Малі. Вони навіть не вигадують нових методів – просто встановлюють посеред брудних запилючених вулиць дитячі майданчики «від нашого кандидата» і роздають дешеві футболки. Разом із тим, Євгеній Прігожин є серйозним працедавцем у ЦАР – частина людей працевлаштована на його алмазних шахтах, частина працює на гігантських ботофермах, які він відкрив у Бангі.

ПВК є одним із факторів, через який Росія намагається досягати геополітичних інтересів. За допомогою Прігожина РФ пробує витиснути із Африки Францію й замінити собою всі французькі структури на землях, безкінечно багатих і водночас дивовижно бідних. У країнах, які можна безкінечно експлуатувати, розповідаючи про страшні наслідки французького колоніалізму, ПВК захоплюють місто за містом, шахту за шахтою, і розповзаються по Африці, немов короста. 

blank
Російські ПВК в Африці

Гроші і вплив, які приносить Прігожин Путіну, трансформуються у реальну владу, яку сьогодні отримує очільник ПВК «Вагнер». Мало кому в Росії дозволяється настільки багато – кримінал, в’язниця, чутки про схильність до хлопчиків, робота в обслуговуванні. Водночас, усе це і стримує Прігожина. І на кар’єрній драбині він поки що ніяк не може обійти ані Шойгу, ані Патрушева, ані Бортнікова. І, мабуть, цим і можна пояснити його публічну риторику. 

Євгеній Прігожин поводиться, як Лєнін у жовтні. Попри те, що він казково багатий, попри те, що він є класичним олігархом, Прігожин усіляко демонструє свою простоту і близькість до народу. Найманці розповідають, що сам бос приходив до них в окоп, приносив пляшку коньяку, сидів із солдатами, розмовляв «по душам». Лідер «вагнерівців» постійно звинувачує чиновників та депутатів у корупції, боягузтві, продажності, і оскільки сам він не займає жодної посади, ці звинувачення звучать неймовірно щиро. Так, він вкрай жорстокий і огидний, але це не відлякує росіян. Для росіян жорстокість – це обов’язкова умова ефективності; це і є прояв влади, єдиний беззастережний прояв справжнього лідера.

До речі, у ПВК «Вагнер» є група «Мед» і група «Контроль», які займаються залякуванням, катуваннями і позасудовими стратами. Вони стежать за тим, щоб «вагнерівці» не здавалися у полон і не відступали, тому що Прігожину потрібні перемоги в Україні. Тільки це зможе посилити його владу в Росії, підняти його на щабель чи два по кар’єрній драбині в країні, яка вже не соромиться ні жорстокості, ні відсидок, ні кувалди, ні фільтраційних таборів.

Чи зможе Прігожин посісти місце самого Путіна? Теоретично – так. Можна навіть припустити, що він зможе виграти цілком конкурентні вибори – він тренувався в Африці, провів кілька кампаній, хоч і не для себе. І це в той час, коли в Росії політичний клас взагалі забув, що таке політична боротьба. Чи зможе він стати новим Леніним, якого він так старанно косплеїть? Навіть у цьому немає нічого неможливого. 

Втім, швидше за все, коли послуги Прігожина будуть більше не потрібними, в його знаменитий коньяк накрапають «Новічку». Це значно більше схоже на сучасну російську політику. Шкода лиш, що ніхто не розуміє, коли саме послуги Прігожина стануть непотрібними.

Вам також сподобається

@2022-2024 — Ґрунт

Новинна стрічка