Роль Ірану у російсько-українській війні продовжує зростати. Нещодавно стало відомо, що в арсеналі Росії можуть з’явитися не лише ударні дрони, а й балістичні ракети. Офіційний Київ і наші основні союзники вимагають в іранців припинити підтримувати російську війну і погрожують вдатися до суворіших заходів у відповідь. Але існує й думка, що така перспектива Іран не відлякує.
ҐРУНТ аналізує: які цілі має Іран у розв’язаній Путіним війні і чи буде він використовувати територію України для зведення рахунків із західним світом?
Іран. Прощання з цивілізованою державою
Іран — велика країна, з населенням у 85 мільйонів мешканців і площею 1 648 195 км² (17-та за розміром у світі), спадкоємець могутньої Персії.
Сучасний Іран почав формуватися в кінці 1970-х, після повалення уряду шаха Мохаммеда Рези Пахлаві, який дотримувався прозахідних поглядів. До 70-х Іран розвивався як світська держава і претендував на те, щоб стати однією з найрозвиненіших економік світу завдяки нафті та співпраці з передовими країнами.
Але пізніше відбулася Ісламська революція, і керівництво перейшло до рук аятол — лідерів мусульман-шиїтів. Відтоді влада фактично належить Корпусу вартових Ісламської революції, які відповідають за захист революції та поширення ісламу на весь Близький Схід. Корпус вартових є окремим інститутом сектору безпеки. Він одночасно виконує і функції розвідки, і внутрішніх військ, і контролює близько 20% економіки країни.
«Іран пропонує версію радикального ісламу, яка ще не джихад, але близько», — коментує політолог Костянтин Батозький.
Помста західному світові
Після Ісламської революції змінилися і відносини Ірану зі світом. США відповіли на переворот миттєво — заморозили всі рахунки та золоті запаси у своїх банках, наклали заборону на співпрацю з іранськими компаніями, в тому числі у нафтогазовій сфері.
«Влада Ірану завжди боролась за визнання, а їх ніхто не визнавав. США постійно вводили санкції», — коментує Костянтин Батозький.
З кожним роком санкції посилювались. Іран намагався огризатися. У 2012 році іранський уряд припинив продаж нафти США та Великобританії, а наступного року розширив це на всі країни ЄС.
У 2015 році виникла надія на порозуміння — у Відні було підписано Іранську ядерну угоду, яка змушувала іранців зменшити атомні розробки. Сполучені Штати Америки частково зняли накладені раніше санкції. У 2018-му Дональд Трамп вивів США з угоди через недобросовісність Ірану.
Таким чином, Тегеран отримав три роки для того, щоб перевести подих, і накопичив немалу кількість вивільнених коштів. Їх він використав зокрема для того, щоб озброїтись.
«Перше, що вони зробили — почали створювати в себе сучасну воєнну промисловість — розвивати технології дронів, ракет. І попри повернення та посилення санкцій, Іран і досі має всі ресурси для того, щоб виробляти величезну кількість зброї, і на чужій території мститись західному світу», — коментує Костянтин Батозький.
На окупованих українських територіях у крамницях продають товар, імпортований із Ірану. Проте для режиму аятол торгівля з Росією дронами чи «паленою» фантою — це не просто товарно-грошові відносини, а саме намір протистояти на території України Сполученим Штатам Америки та їхнім союзникам. І проти нас воює вже не просто Росія, а антизахідна коаліція, в складі якої є Іран.
«В Ірані думають: ми не можемо дістати США напряму, але можемо нашкодити його союзникам. Ми не можемо нашкодити Заходу напряму, але можемо завдати йому шкоду за допомогою проксі, — коментує заступник керівника Центру близькосхідних досліджень Сергій Данилов. — Проксі для Ірану сьогодні є Росія. Іран таким чином надсилає меседж для Європи і США, і про це практично відкритим текстом говорять у самому Ірані».
Україна та Іран: від партнерства до неприязні
Іран належав до перших країн, котрі відкрили своє посольство в Києві після здобуття Україною незалежності.
У квітні 1992 року тодішні президенти Леонід Кравчук та Акбар Хашемі-Рафсанджані підписали в Ірані «Декларацію про принципи дружби». У ній йшлося про розвиток партнерських відносин, повагу до суверенітету обох країн. Одним із найбільших досягнень українсько-іранського партнерства став амбітний проєкт із виробництва літаків АН-140 на потужностях іранської компанії HESA в Ісфахані. Для участі в першому демонстраційному польоті у 2001 році запрошували тодішнього прем’єр-міністра Віктора Ющенка.
Україна допомагала Іранові і в гуманітарних ініціативах. У 2003 році під час катастрофічного землетрусу в місті Бам загинуло понад 30 тисяч осіб. Україна направила до Ірану своїх рятувальників, мобільні шпиталі та гуманітарну допомогу.
В українсько-іранських стосунках не бракувало і скандалів. У 2005 році Леоніда Кучму звинуватили у незаконному продажі крилатих ракет Китаю та Ірану. Після цього у двосторонніх відносинах почалася тривала пауза.
Ядерна угода 2015 року відкрила вікно можливостей для відновлення співпраці з Іраном. Після 11-річної перерви відбулось засідання спільної комісії з економічного та торговельного співробітництва.
Але 2020 року трапилася подія, після якої стосунки з Іраном сягли дна. У січні іранці збили літак української компанії МАУ, який вилетів із аеропорту Тегерана. Ніхто із 176 людей, які перебували на борту, не вижив. Серед загиблих було 11 українців — 9 членів екіпажу та 2 пасажирів. Boeing 737 було збито ракетою, яку випустили військові Корпусу вартових Ісламської революції.
Українська сторона досі не дочекалася ані справедливого розслідування, ані компенсацій сім’ям загиблих. Іран відмовляється визнавати свою провину і спокутувати її.
Друг ворога
У серпні стало відомо, що Іран надав Росії понад 2 тисячі дронів-камікадзе Shahed. Згідно з новими звітами від західних розвідок, Іран пообіцяв Росії балістичні ракети Fateh-110 та Zolfaghar дальністю 300 та 700 кілометрів відповідно.
«Це серйозна проблема буде для нашої оборони і для наших громадян. Треба продовжувати дипломатичний тиск і включати всіх інші способи стосовно цієї країни, якщо вони справді передадуть ракети. Їхні інструктори вже вже зараз беруть участь у запуску дронів по мирних українських містах», — зазначає Сергій Данилов.
Іранські інструктори не просто перебувають на території України, а вже й помирають. 21 жовтня видання The Jerusalem Post повідомило, що принаймні десятьох іранських інструкторів ліквідовано в Україні.
Офіційна влада Ірану вперто намагається приховати свою допомогу Росії у війні проти України. Посадовці виправдовувалися, що дрони, які росіяни запускають по мирних містах, надіслали Росії ще до початку повномасштабного вторгнення. Іранці не вірять численним фотографіям збитих безпілотників їхнього виробництва і по-знущальницьки вимагають «задокументованих доказів, які підтвердять їхню участь в атаках проти українців».
Весь це час офіційний Київ закликає Іран схаменутися і погрожує жорсткими заходами у відповідь. 23 вересня українська влада ухвалила рішення позбавити посла Ірану акредитації, а також вирішила суттєво скоротити кількість дипломатичного персоналу посольства в Києві.
«Їм не можна вірити. Вони можуть розказувати своєму суспільству, що нічого не продавали, але це брехня, чиста брехня. Вони вбивають наших людей», — заявив Президент України Володимир Зеленський.
Зеленський нагадав іранцям і про збитий літак: «Вони сказали, що будуть відшкодування сім’ям, підтримка сімей, які втратили своїх близьких. Вони говорили це на рівні лідера… І що вони зробили? Вони зробили нічого, нуль, вони нічим не допомогли».
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба застеріг від передачі росіянам ракет. «Загроза є реальною і ми поінформували дипломатичними каналами Іран про наслідки, які для нього настануть, якщо це рішення буде ухвалено та реалізовано. Ми були максимально предметні. Тепер крок за іранською стороною», — наголосив міністр.
Чи допоможуть Ізраїль і Туреччина?
Чи справді Україна може дотягнутися руками помсти до Ірану?
«Ми, на жаль, досить слабкі, аби протистояти Ірану. Тому вигідніше було би це робити в коаліції з іншими державами за моделлю «ворог мого ворога — мій друг». Наприклад, з Ізраїлем та Туреччиною. Але і ті, й інші говорять також і з Росією», — відначає Костянтин Батозький.
Натомість Центр близькосхідних досліджень вважає «абсолютно нереалістичною фантазією» ситуативний військовий союз із Ізраїлем. «Ізраїль нам допомагати не буде. Чому? Тому що там хочуть домовитись з Москвою. Беньямін Нетаньягу є прихованим «ватником» та любителем поїздок до Володимира Путіна. Іншими словами, влада Ізраїлю — це опортуністи», — підкреслює директор центру Ігор Семиволос.
З іншого боку, для нового-старого прем’єр-міністра Нетаньягу тема захисту від Ірану — головна на майже всіх виборах, в яких він брав участь. Тож не виключено, що ми можемо очікувати посилення антиіранської риторики і збільшення кількості операцій проти іранських проксі — «Хезболли» в Лівані, ХАМАСу та «Ісламського Джихаду» в Палестині, руху «Ансар Аллах» у Ємені. І, звісно, точкових ударів по важливих представниках серед Корпусу вартових ісламської революції у самому Ірані.
Приблизно така ж непевна ситуація і з Туреччиною.
«Туреччина з Іраном перебувають в стосунках дружби і суперництва одночасно. Декілька років тому Ердоган особисто був обурений діяльністю іранських спецслужб на території Туреччини. Тоді спецслужби викрадали іранських дисидентів, які отримали офіційний притулок у Туреччині, готували терористичні акти у Стамбулі проти ізраїльських туристів. Турки звинувачують іранців у підтримці робітничої партії Курдистану. Але водночас обидві країни узгоджують свої спільні інтереси в Сирії, домовляються про торгівлю», — констатує Сергій Данилов.
Надія на санкції
Експерти Центру близькосхідних досліджень вважають, що Україні варто йти шляхом співпраці з противниками Ірану. Наприклад, арабськими країнами Перської затоки, які відчувають загрозу з боку Ірану. Важливий важіль — посилення санкцій.
«Економіка Ірану в поганому стані. Тому є всі шанси, що санкції зможуть погіршити ситуацію. В тому числі так, що не вистачатиме компонентів для виробництва зброї. Але найреальніше, що вони економічно не витягнуть, і тому режим в Ірані ослабиться, а всередині посиляться протестні настрої. Це дуже серйозний удар по країні, яку вже охоплено протестами, а в деяких регіонах навіть повстаннями. Під ударом протестів ослабений режим може впасти», — відзначає Ігор Семиволос.
Наразі ж уже зрозуміло, що Іран узяв прямий курс на конфронтацію. Офіційний Тегеран навіть погрожує війною своїм найближчим сусідам — Іраку та Саудівській Аравії. Ці країни продовжать оновлення свого парку ППО та ПРО для протидії повітряним загрозам. І досвід України для них, звісно, актуальний. Сусіди Ірану також намагаються покращити безпеку в Оманській та Аденській протоках та Червоному морі — основних водних артеріях для транспортування енергоносіїв.
Чи вдалося б змінити ситуацію, якби сторонам вдалося домовитися про ядерну угоду? Тут особливих надій вже давно немає. І кількість протиріч зростає. На фоні постачання дронів-камікадзе США заявили, що Іран порушив фундаментальну Резолюцію Ради безпеки ООН 2231. Тож нові перемовини у Відні навряд чи будуть успішними, оскільки Іран не піде на розширення рамок угоди, які охопили б його ракетно-дронову програму.
Тегеран із 2019 року обходить один технічний ліміт за іншим. Іранці видобувають, зберігають та збагачують урану більше, ніж їм можна, на кращих центрифугах, ніж їм можна, до рівня, який вже можна вважати небезпечним. І оскільки увагу всього світу сконцентровано на подіях в Україні, Іран вважає, що він має вікно можливостей для подальшого розвитку ракет і дронів. Навіть із ризиком наразитися на санкції, які продовжують душити їхню кволу економіку.
Інна Зелена, Анатолій Максимов
