Кишенькове “НАТО” путіна

Катерина Коваленко
Зустріч ОДКБ Москва 2022

Якби можна було починати статті з мемів, ця починалася б так:

— Мамо, я хочу в НАТО!

— Ходім, у нас вдома є НАТО.

НАТО вдома: ОДКБ.

Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ) — це військово-політична міжнародна структура, до якої входять Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан і росія. І це карикатура на Північноатлантичний Альянс (НАТО). Спроба вдавати, що справжні армії об’єдналися і держави з однаковими цінностями могли підтримувати одна одну перед лицем спільної загрози. 

Навіть лого ОДКБ — це ніби дитяча спроба перемалювати логотип НАТО. Трохи “прикрашений”, щоб не впізнали. Знаменита п’ята стаття Альянсу про те, що напад на одну державу-члена дорівнює нападу на всіх, має аналог у статуті російської копії. Але щоб ніхто не здогадався, там це четверта стаття.

blank

То що таке це ОДКБ, навіщо вона існує і чому ми про нього згадали? Нещодавно відбулося засідання голів цієї організації з приводу 20-річчя заснування блоку. У Москві зібралися президенти країн-учасниць: Путін, Пашинян, Лукашенко, Токаєв, Жапаров та Емомані Рахмон. 

Більшість спостерігачів очікували від цього засідання об’єднавчих зусиль, спрямованих проти України. Але на виході отримали лише три тони канцеляриту. І це не дивно. 

blank

Безперспективність цього утворення доводить вся його 20-річна історія. Ключова різниця між двома блоками в тому, що НАТО орієнтоване на зміцнення обороноздатності всіх країн Альянсу. Кожна з країн-учасниць стає сильнішою сама і водночас укріплює організацію. Всі вносять свою лепту в загальну безпеку: грошима, розробками нових озброєнь, вишколом армії, розвитком розвідувальних і аналітичних центрів. 

ОДКБ ж натомість не зацікавлена у зміцненні обороноздатності країн-учасниць. Навпаки: сильна армія може бути тільки одна — російська. Саме до неї звертаються всі інші по військову допомогу. Блок існує, лише щоб росія могла легально користуватися територіями та ресурсами інших країн. А також торгувати вирішенням конфліктів, які часто сама ж і створює.

Це доволі швидко стало очевидним, і з організації пішли Азербайджан, Грузія та Узбекистан. Щоправда останній один раз повертався, але потім таки пішов остаточно. 

blank

Держави Центральної Азії мають низку невирішених взаємних конфліктів. Узбекистан має претензії до Киргизстану та до Таджикистану. Киргизстан і Таджикистан мають проблеми і з Узбекистаном, і один із одним. 

Конфлікти періодично переростають у збройні сутички. Рік тому, у квітні, між Киргизстаном і Таджикистаном сталося те, що пізніше назвали “весняною війною” – зі стріляниною, мінометами й десятками загиблих. Ці дві країни одночасно знаходяться в одному безпековому блоці. Та вже 30 років не можуть демаркувати кордони та поділити між собою базові ресурси, наприклад, воду.

Як реагувала ОДКБ на цей конфлікт? Станіслав Зась закликав до миру. От і все. “Хто такий Станіслав Зась?”, — спитаєте ви. Це — білоруський військовий, а ще — генеральний секретар ОДКБ. Він має вуса, медалі і корупційний скандал. Але факти корупції, звісно ж, у такій організації не можуть бути причиною для звільнення. А що ж може? Наприклад, попередника Зася, вірменина Юрія Хачатурова, звільнили через спробу державного перевороту у нього на батьківщині. Так, ми багато цікавого пропускаємо… Але як же добре, що українським чиновникам навіть у часи Януковича і Кучми вистачило розуму не долучатися до цієї організації!

Повернемося до діяльності ОДКБ. Про втручання у конфлікти організацію просили два колишні президенти Киргизстану, а також Вірменія під час війни за Нагірний Карабах. Але усі прохачі отримали відмови. Вірменії не допомогли, тому що Карабах — окрема територія з невизначеним статусом, а не частина країни (тобто вірменським  Карабах не визнає навіть росія). А Киргизстану відмовили, бо ОДКБ не втручається у внутрішні конфлікти. 

Але взагалі нічого не робити організація теж не може — це підозріло. Як з’ясувалося, коли існує політична доцільність, то конфлікт називають інспірованим ззовні і втручаються. 

blank

Так сталося цієї зими в Казахстані. Фактично це єдиний конфлікт, в який таки втрутилася ОДКБ на запрошення президента країни Токаєва. Участь у цій “спецоперації” брали переважно російські збройні формування. Хоча для балансу там також були в гомеопатичній кількості білоруські та вірменські військові.

Спостерігачі та різноманітні експерти вважають, що російські військові вже не вийдуть із Казахстану. Адже рф має територіальні претензії і до цієї країни. У Кремлі впевнені, що північний Казахстан – це “ісконно рускіє зємлі”. Вони мають повернутися у так звану “рідну гавань”. Отже з боку путіна було б логічно почати окопуватися десь в Астані, якщо вже російські військові так легко потрапили на територію потенційної жертви. Але цього не сталося. 

Казахстан є також зоною інтересів Китаю, а Токаєв – кадровий дипломат, який десятиріччями працював у Піднебесній. І найімовірніше, генеральний секретар Сі руками путіна придушив революцію в Казахстані. А потім наполегливо попросив російського президента ці самі руки швидше забрати геть. 

І зважаючи, що в Казахстані відмовилися від параду на 9 травня і загалом продовжили підтримку “казахізації” в культурі і політиці, щось у поведінці або намірах російських “миротворців” їм не сподобалося.

Однак у москві спробували зробити з цього хоча б символічну перемогу і похизуватися перед усім світом. Дивіться: ми навели лад у сусідній державі, перемогли “кольорову революцію”. Звісно, не ту, яку насправді хотіли перемогти, але це хоча б щось. Результат є.

Перемога антимайдану в Казахстані і справді додала путіну балів. Світ завмер в очікуванні наступного кроку. І всі знали, яким він буде. Держави першого світу почали евакуацію своїх посольств із Києва. Росія почала повномасштабне вторгнення на територію України в трьох напрямках. Щоправда з’ясувалося, що сила “другої армії світу” дещо перебільшена.

Тепер путін шукає поплічників у цій ганьбі. І нещодавнє засідання ОДКБ провели не для того, щоб святкувати ювілей. А для того, щоб спробувати мотивувати до участі у війні лідерів країн-партнерів. Яких у москві партнерами не вважають — радше підлеглими. Тож путін ротом лукашенка намагався закликати казахів, киргизів, таджиків та вірмен до участі у цій авантюрі. Відповідь була дуже стриманою. 

Премʼєр Вірменії Пашинян нагадав про відмову, коли про допомогу просив він сам. Лідер Казахстану Токаєв теж не висловив бажання брати участь у війні. У його країні існує економіка, і він абсолютно не зацікавлений у можливих міжнародних санкціях. Тому Токаєв здебільшого мовчав і, вочевидь, дуже хотів додому. 

blank

Таджикистан має спільний кордон із Афганістаном і живе в очікуванні нападу талібів, які вже не раз його анонсували. Війна з Україною для них — це подія з іншого просторово-часового виміру. Певно, Таджикистан значно більше цікавить, чому росія вдалася до тісного співробітництва з Талібаном і буде продавати їм нафту і, вірогідно, зброю. Адже в ОДКБ — Таджикистан, а не Талібан. 

Хоча ситуація у блоці може змінитися будь-якої миті. Для посилення організації туди можуть нарешті прийняти Іран. Заяви про це лунають давно. Але раніше про це говорили, тільки щоб подратувати США. А тепер, коли росія може мірятися з Іраном розміром санкцій, втрачати їм нічого. 

Звісно, ми не знаємо всього про цю зустріч. Була ще неофіційна частина, де путін тиснув, погрожував і торгувався. Ми не маємо впевненості, що не домігся зовсім нічого. Наприклад, він міг домовитися про надання росії від країн ОДКБ старих радянських озброєнь, або про шляхи обходу санкцій. Про це ми не дізнаємося зараз (хіба що Христо Грозєв зламає вайбер Емомалі Рахмона). 

Офіційно в результаті засідань підписані резолюції про “поглиблення і зміцнення”, про світ, що сповнений загроз, і про те, що ОДКБ готова до розвитку співробітництва з НАТО. Останнє звучить особливо цинічно та безглуздо, зважаючи на публічні заяви російських політиків та загальну безпекову ситуацію у Європі. 

Загалом ОДКБ – це черговий доказ того, що росія вміє створювати лише або трагедію, або комедію. Трагедію вона зараз створює на наших землях, а комедія відбувається ледь не щодня, коли кремлівські “стратеги” намагаються бездарно мавпувати своїх західних опонентів. 

Вам також сподобається

@2022 –  Ґрунт

Новинна стрічка