“Кузькіна мать” від Хрущова: як США впоралися із ядерним накрутом

Ярослава Шлапацька

Погрози ядерним ударом – це зовсім не нові прийоми росіян. Це їхня стара й послідовна політика залякування. Путін каже: “Ето нє блєф”. Кисельов горланить, що РФ може перетворити США на радіоактивний попіл. Так само й Хрущов ще 60 років тому обіцяв показати світові “кузькіну мать”. Шантаж тягнеться ще із совітських часів, він набирає обертів, та не змінює форми.

Як бачите, це було вже. Ба більше, ядерну кризу вдалося приборкати.

Медіа ҐРУНТ розповідає про те, як американці пережили ядерний накрут та як готувалися до можливого радянського божевілля.


Карибська криза – лише пік напруги

29 серпня 1949 рік, Семипалатинський полігон у Казахстані. СРСР випробовує свою “першу блискавку” – ядерну бомбу. Людям наказують виходити із домівок, аби згодом можна було дослідити вплив радіації на організм. Над степами здіймається ядерний гриб, а над світом – загроза ядерного знищення. Звідси стратує гонка “Наздогнати і перегнати Америку”.

blank
Перший радянський ядерний вибух, Карагандинський екологічний музей

1962 рік. Окрилений ядерними успіхами Хрущов вирішує вдатися до авантюри. На Кубу вирушає цілий радянський флот – 40 тисяч військових, танки, літаки і ракети з ядерними боєголовками. Операція проводиться у режимі “надтаємно”, навіть офіцери на кораблях думають, що відправляються на Чукотку.

США дізнаються про совітські ракети на Кубі лиш тоді, коли боєголовки направили у бік Вашингтона. Кеннеді приводить армію у стан повної бойової готовності, у Карибське море виходять кораблі американського флоту – починається блокада Куби. США вирішують обшуковувати всі кораблі, які прямують до острова, аби не допустити туди радянської зброї. Спроби врегулювати ситуацію на Радбезі ООН безрезультатні. 

Ескалація стрімко нарощується. 27 жовтня переляканий капітан радянської армії, не дочекавшись наказу, збиває американський літак-розвідувальник. Пілот гине. У багатьох містах США починається евакуація. 

blank
Уламки американського літака-розвідника Lockheed U-2, збитого над Кубою 27 жовтня 1962 року

Війська НАТО й країни Варшавського договору перейшли у стан повної бойової готовності. Водночас, розпочинаються перемовини між Америкою та Радянським Союзом – перемовини, на яких переміг здоровий глузд: загрозу ядерної війни вдалося відвернути. 

Конфлікт завершився компромісом: СРСР забрали усі ракети з Куби і допустили туди інспекторів ООН, США – позбуваються ракет у Туреччині та Італії й не здійснюють втручання на Кубу.

blank
Радянське торгове судно “Металург Аносов” вивозить ракетні установки із Куби. Паралельним курсом йде есмінець ВМС США Barry

Апогей напруги справді вдалося зняти. Втім протистояння між двома країнами не зникло, адже гонка озброєнь продовжилася. Американці і після 60-х не припиняли готуватися до можливої ядерної війни: від неї ніхто не був застрахований.

Тренд 60-х – приватні бункери

Готуватися до ризику ядерних ударів американці розпочали ще вкінці 40-х. Президент Трумен у 1949-му клопотав перед Конгресом про мільйони доларів на спорудження захисних систем. Та найпотужніший імпульс надав саме Кеннеді: він закликав громадян самостійно облаштовувати приватні бомбосховища. І почалося “велике будівництво”.

У Вашингтоні з’явилося понад 1300 громадських бункерів, у яких міг поміститися мільйон осіб. Приватні бомбосховища теж облаштовувалися – їх було приблизно 200 тисяч по всій країні. Ціна одного в середньому становила $2500.

Будівництво бомбосховищ стало бізнесом. Приміром, Майкл Прейзер заснував компанію Shelters Inc. Її успіх полягав у тім, що він продавав бункери із деталей гофрометалу, а люди могли самостійно облаштовувати укриття без професійних навичок.

blank

У ті роки вистачало й геть футуристичних задумів. Архітектор Пол Ласло розробив концепцію підземного міста “Атомвіль”. Його план передбачав, що подорожі здійснюються гелікоптерами, а кожна сім’я вдома має аеродром.

blank

“Це не складно, це може зробити будь-хто!”

Спеціальні буклети та просвітницькі фільми, присвячені ядерній тематиці – це окрема культура часів Холодної війни. 

У 1959 році вийшла брошура “Сімейне протирадіаційне сховище”. У ній розповідалося про важливість будівництва бункера і чому до його облаштування слід приступати негайно.

blank

На основі цього ж буклету вийшов фільм “Волт будує укриття”. У цій стрічці чоловік люб’язно розповідає сусідам покрокову інструкцію зі створення сховища і навіть скромно зауважує: “Я витратив на облаштування бункера кілька вечорів та вихідні. Це не складно, це може зробити будь-хто!”.

А ось – цікавий буклет “Вижити від ядерного вибуху”. На перших сторінках брошури викладено розвінчання мітів, наприклад: “Ядерна атака не знищить усю планету” або “Променева хвороба – не завжди смертельна”. Далі йде порядок дій на випадок застосування ядерної зброї та поради, як зробити дім захищенішим.

blank

За рік до Карибської кризи американський уряд надрукував новий буклет – “Захист від радіоактивних опадів”. У ньому розповідалося про небезпеку термоядерної атаки, правила облаштування імпровізованих укриттів та надання першої медичної допомоги.

blank

Управління цивільної оборони видало брошуру, в якій пояснювався порядок дій у разі надзвичайної ситуації – громадяни мусять увімкнути радіо, слухати вказівки влади тощо. Ну і кілька фактів про радіоактивний пил.

Американські офіційні служби склали рекомендації з переліком запасів, якими мають бути забезпечені громадяни на два тижні перебування в укриттях. Список передбачав по 1 літру води та 700 ккал їжі на день на людину, санітарні засоби, аптечку й прилад для вимірювання радіації. Із продуктів обов’язково – вафлі, крекери, вуглеводні добавки.

blank

“Пригнися й накрийся”: як готували дітей до вибуху

Спогади дітей 60-х досить специфічні: у школах постійно лунали тренувальні сирени, а самих учнів навчали цивільній обороні. Тоді школярі так само ходили до бомбосховищ, а вправа “пригнися й накрийся”, напевне, марилася їм уві сні. За вказівкою вчителя малеча мала присісти або лягти під парту й накрити голову руками. Вважалося, що це може стати хоча б мінімальним порятунком. 

У 1952 році вийшов мультфільм Duck and Cover” (“Пригнися і накрийся”). Мультик був мегапопулярним – але водночас викликав порцію критики.

Обережна черепаха Берт показує, як поводитися під час ядерної небезпеки: або пройти до укриття, або якнайшвидше лягти на підлогу. Власне, стрічку висміювали через те, що такі методи навряд врятують від високої температури, радіовипромінювання та осколків.

У 1959-му вийшов іще один мультик, “Радіоактивний пил: коли і як себе захистити”.

blank

Він роз’яснив, як розпізнати радіацію, як облаштувати своє сховище, які речі необхідні для тривалого перебування у сховку і що слід робити, якщо під час вибуху людина опинилася поза домом.

Реакція ЗМІ – бомба!

Перші шпальти часів Карибської кризи були всуціль наповнені ядерною темою. Із самих заголовків можна зрозуміти, що людей хвилювали дві речі – політична ситуація і як збудувати бункер.

Авторитетний журнал Life неодноразово публікував матеріали про укриття і про те, як вижити під час ядерного вибуху.

Варто додати, що автори Life ставилися до ядерного ажіотажу і з певним скепсисом. В одному з випусків досліджувався феномен масового захоплення бункерами. В іншій статті було висловлювання банківської працівниці: “Якщо атака все-таки буде, то впаде не одна бомба, їх буде багато. Ми просто помремо в тих сховищах”.

blank

Людей тривожило не лише те, як запастися якомога більшою кількістю продуктів та як найліпше облаштувати бомбосховище. Народ переживав і за те, що трапиться із інвестиціями.

blank

Деякі публікації здаються безжальними. “Мамо, що станеться, якщо впаде бомба?”, – таким був заголовок однієї з газет. Поруч на шпальті видавці додали ілюстрацію вибуху, котрий міг би статися в Нью-Йорку. У невеличкій колонці автори підготували ряд порад із першої медичної допомоги, якими могли б скористатися матері в разі ядерної атаки.

blank

Гостра сатира на гострі події

Карикатура завжди кидала виклик ситуації на політичній арені і гаряче провокувала на роздуми. Під час карибської кризи з’явилося просто море сатири, яка дозволяла людям відрефлексувати на ту епоху, в якій вони жили. 

Музика “крізь радіоактивний пил”

Культура ніколи не була і не може бути поза політикою. Творчість митців прямо віддзеркалює дійсність, а в часи кризи й запеклих протистоянь – її градус, очевидно, підвищується. 60 років тому це, зокрема, стосувалося й музичної індустрії.

Американський співак Шелдон Оллман, немовби передчуваючи близькість ядерного божевілля, ще в 1960 році написав Crawl out through fallout” (“Вибирайся крізь радіоактивний пил”). Незважаючи на жахливі наслідки можливого вибуху, автор все одно продовжує вірити в любов і бореться за неї: “Я любитиму тебе все життя, хоч життя моє може бути не надто довгим”.

blank

Згодом ця пісня стала одним із саундтреків відеогри “Fallout 4”, де події розгортаються через 200 років після ядерного вибуху на околицях Бостона.

Відповідаючи на страхітливі передчуття під час Холодної війни, Ноель Реґні та Глорія Шейн Бейкер записали свою знамениту “Do you hear what I hear” (“Чи чуєш ти, що чую я?”). Найвідомішу версію пісні заспівав Бінґ Кросбі.

blank

То була не просто різдвяна колядка – пісня задумувалася як заклик до миру на тлі ядерної загрози. Історія начебто проста – народження Ісуса у Вифлеємі. Але останні рядки – “Каже цар людям скрізь: моліться за мир, люди, всюди і скрізь” – нагадують про людські переживання та часи протистояння. 

Боб Дилан був однією із найвпливовіших зірок минулого століття. В альбомі “The Freewheelin” було багато роздумів у відповідь на Холодну війну і Карибську кризу. Наприклад, пісня Talkin’ World War III Blues” (“Про блюзи Третьої Світової війни”) є сатиричною відповіддю на страхи американців перед Третьою світовою. Автору сниться сон, де людство вже пережило ядерний вибух, а в тому постапокаліптичному світі самотньо бродить головний герой.

blank

Ще одна цікава пісня Дилана: “A Hard Rain’s a-Gonna Fall” (“Збирається жорсткий дощ”), написана якраз у розпал кризи 1962 року. Цей дощ метафорично нагадує радіоактивні опади і втілює наслідки ядерної війни. Та сам співак це заперечив: “Мій дощ – це дещо інше. Це гранули брехні, які поширюють медіа”.

Рай для митців-фантастів

Постапокаліптика набирає шалених обертів у 50-60-х роках, саме тоді, коли можливість ядерного краху просто-таки жила в суспільній свідомості.

У 1950-му Рей Бредбері написав коротке, проникливе і водночас чимось страшне оповідання “Буде ласкавий дощ”. 

Ядерний смерч зніс усе на своєму шляху. Лиш самотньо стоїть розумний будиночок, у ньому все автоматизоване: сніданки готуються, кімнати прибираються, посуд миється. На обвугленій стіні видніється кілька плям – це все, що лишилося від сім’ї. Увечері автомат, не дочекавшись, поки обізветься господиня, все ж декламує її улюблений вірш “Буде ласкавий дощ”. Будинок спалахує вогнем, автомати намагаються його врятувати – та він приречений. Наступного ранку лунає голос: “Сьогодні 5 серпня 2026 року”.

blank

У тому ж році Джудіт Мерріл видає роман “Тінь над вогнищем”.

Звичайний день у передмісті Вестчестера для сім’ї став фатальним через ядерну атаку. Для Гледіс Мітчелл та її доньок почалася історія виживання у світі, який перевернувся з ніг на голову. Головна героїня була звичайною домогосподаркою, та вона зуміла взяти на себе всі ризики й прийняла виклик боротьби із хаосом.

blank

Роберт Гайнлайн у самий розпал Карибської кризи написав роман “Вільні володіння Фарнхема”. 

Сім’я Г’ю теж готувалася до ядерної війни. Вони заздалегідь облаштували собі бомбосховище, і, як виявилося, не дарма. Потужний вибух переніс їх аж на 2 тисячі років у майбутнє. У світ, де панує негроїдна раса, а місцева еліта практикує канібалізм. Та згодом у родини з’явився шанс переміститися назад у свій час, на своє місце. Після тривалих бомбардувань та епідемій вони зрештою виходять на поверхню і засновують нове “Вільне володіння Фарнхема”.

blank

Погрози Росії – її передсмертні конвульсії

Настрої в американців за часів 60-х були різними, навіть полярними: хтось активно готувався й будував сховища, інші – не вірили та лишень жартували. Із подібним стикнулися нині й ми. Та неможливо перемогти й знищити тих, на чиїм боці правда. 

Вважалося, що розпад Радянського Союзу покладе кінець Холодній війні. Але Росія дратується досі: вона й не наздогнала, й не перегнала Америку. Імперія марить цим майже століття, і безумно вірить, що їй колись це вдасться. Але із цивілізаційної прірви чи то російській імперії, чи то радянському союзові, чи то російській федерації вже не вибратися.

Росія завжди погрожувала й буде погрожувати своїм найголовнішим козирем – ядерною зброєю. Це не показник міці та мудрості. Це радше нагадує передсмертні конвульсії імперії, позаяк ракети – її єдина перевага. І Хрущов 60 років тому, і Путін сьогодні не мають іншого вибору, аніж залякувати світ, бо більше у своєму арсеналі нічого й не мають. 

Будьмо готові до різних сценаріїв, але ця історична паралель доводить, що навіть за лічені секунди до апокаліпсису можна приборкати божевілля ворога. Так воно буде й цього разу.

Вам також сподобається

@2022 –  Ґрунт

Новинна стрічка