Коли російські війська відступили з півночі України, серед загублених ними речей були знайдені «методички» про те, як потрібно спілкуватися з місцевими. Мешканці Київщини свідчать, що таким чином з ними ніхто не розмовляв, але наміри спецслужб, які й розробляли ці методички, очевидні. Центральним пунктом рекомендацій були посилання на те спільне, що лишилося між українцями і росіянами – на православ’я. Офіцери з ФСБ рекомендували військовим запевняти місцевих у тому, що вони з ними «один народ», тому що православні.
Російські спецслужби завжди приділяли велику увагу церковній політиці і покладали великі надії на Українську православну церкву московського патріархату. І не дарма.
Війська рашистів просто зараз обстрілюють Святогірську лавру і знищують будівлі, ікони, мощі, а також живих людей – монахів та мирян, які знайшли прихисток на території святині. Вони сподівались, що росіяни не будуть знищувати одновірців. Попри те, що ці надії не справдилися, навіть ті ієреї, які знаходяться на території Святогірської лаври, не здатні вимовити вголос просту річ – сказати, хто саме їх обстрілює. Вони продовжують говорити про війну в термінах стихійного лиха. І не тільки не засуджують російську армію, президента путіна і патріарха кирила, а й просто не визнають того, що у цих обстрілів є якась причина, крім Божої волі. Ну хіба не дивовижно?
Так само поводиться більшість служителів цієї церкви. Чимало священників переконували свою паству коритися росіянам, на окупованих територіях виказували окупантам, хто з місцевих є українським патріотом, активістом, чи служив в АТО. Перед війною вони роками пропагували єресь «русского міра», потім нерідко допомагали диверсійним групам російської армії та працювали коригувальниками артилерії.
На тлі цієї безсоромності суспільство накопичило певну кількість претензій до УПЦ МП, і процес переходу спільнот до Православної церкви України значно пожвавився. Так за весь час – від надання Томосу і до 24 лютого 2022 було зафіксовано 700 переходів, а від початку широкомасштабного вторгнення до сьогодні – ще майже 400. Держава теж більше не бажає миритися з існуванням такої гігантської агентурної мережі ворога і шукає шляхів для позбавлення УПЦ МП легітимності та статусу релігійної установи, а також значного скорочення її майнових прав.
У відповідь на ці виклики в УПЦ МП провели Помісний собор, на якому було прийнято низку рішень, які частина спостерігачів назвала доленосними. Такими, що свідчать про повний розрив московського патріархату з москвою. Інші ж назвали ці рішення нікчемними. Ми почекали, коли з’являться офіційні тексти для того, щоб їх проаналізувати і пояснити вам, що ж насправді відбувається всередині церкви «нових розкольників».
По-перше, це був не зовсім собор. Юридично проведений захід не підпадає під це визначення, тому що не було дотримано процедур і регламенту. Так, для його зібрання потрібно було спочатку провести вибори делегатів від спільнот та монастирів, чого зроблено не було. Тобто, прийняті рішення не можуть вважатися легітимними, бо за них голосували нелегітимні делегати. А це означає, що УПЦ залишає собі юридичні підстави для того, щоб скасувати всі прийняті рішення в майбутньому. Також це є підставою для окремих священників і парафій не брати ці рішення до уваги.
По-друге, собор засудив війну і висловив співчуття жертвам. Усім, хто загинув і постраждав на цій війні. Тобто, і російським військовим також.
По-третє, собор закликав до перемовин обох учасників конфлікту, тобто ієреї вважають, що Україна також винна в тому, що відбувається, і може повпливати на хід війни в якийсь іще спосіб, крім оборони та захисту.
По-четверте, собор виражає незгоду з позицією патріарха російської православної церкви кіріла щодо війни в України. Але й не засуджує його. Ні митрополит Онуфрій, ні хтось інший з присутніх не сказав правди: кіріл гундяєв не має жодного стосунку до християнства. Він є кровожерливим і ницим прислужником путіна, він благословляє російських військових на вбивства, тортури і зґвалтування. Він освячує ракети, які руйнують наші міста і вбивають наших людей. І все це не стало причиною для засудження, тільки для незгоди. Мабуть, для УПЦ МП причин досі недостатньо.
Щодо розриву з РПЦ теж є багато сумнівів. Зі статуту намагалися вичистити всі згадки про московський головний офіс. Але при цьому посилаються в своєму влаштуванні на грамоту, яку в 1990 році московський патріарх алєксій ІІ (Рідігер) вручив митрополиту Київському і всієї України Філарету. В УПЦ МП стверджують, що тепер саме ця грамота є документом, на якому базується канонічність їхньої церкви.
Це грамота про «самостійність і незалежність» УПЦ в її управлінні. І в цій грамоті сказано буквально наступне: «Українська православна церква, поєднана через нашу руську православну церкву з єдиною, святою, соборною й апостольською церквою». Тобто ні, це не незалежність. Московський патріархат лишається підпорядкованою структурою РПЦ, тільки сором’язливо ховає це за якимись грамотами 1990 року, сподіваючись на те, що першоджерел ніхто не буде читати.
Доказом того, що про жодну незалежність реально не йдеться, є й те, що митрополіт Онуфрій не вийшов зі складу священного синоду РПЦ. Це все одно що президент Зеленський був би депутатом держдуми росії. Ви би повірили в цьому випадку, що він не залежить від путіна? До речі, згідно з цією ж грамотою, патріарх з москви затверджує предстоятеля УПЦ МП на його посаді. Здається, це і є незалежність?
«Навіщо взагалі Онуфрій влаштував цей так званий собор?», – спитаєте ви. Ну по-перше, для того, щоб вичистити з офіційних документів прямі згадки про РПЦ. Це дасть їм можливість не підпадати під визначення організації, яка керується з москви, і таким чином уникнути державної заборони.
По-друге, це дещо вгамує тисячі обурених українців, бо на загал це виглядатиме як розрив стосунків із РПЦ.
По-третє, можливо, це трохи уповільнить процес переходу спільнот до ПЦУ.
І по-четверте, всередині українського московського патріархату є доволі багато священнослужителів, яких обурює нинішня безхребетна позиція УПЦ МП, і вони не мовчать. Якщо не дати їм привода залишитись, якщо хоча би частково не задовільнити їхні вимоги, вони дуже скоро підуть разом зі своїми спільнотами, дехто піде гучно, зі скандалом і розголосом, тим більше що їм є куди йти, їх радо чекають в ПЦУ.
До речі, в своїх документах у Онуфрія все ще пишуть ПЦУ в лапках, не визнаючи її канонічності. І при цьому закликають до діалогу. І це дуже показово. Це демонструє справжні наміри УПЦ МП навіть краще, ніж російсько-український олігарх Вадим Новінський в першому ряді собору. Тому що якщо розрив з москвою насправді б відбувся, то УПЦ МП ставала б неканонічною. Ставала б церквою розкольників, а для них це дуже страшне клеймо. Адже саме за це вони 30 років принижували і заганяли Філарета та УПЦ Київського патріархату.
Єдиний шлях до канонічності для Онуфрія та його колег тоді був би через об’єднання з ПЦУ шляхом переходу окремих спільнот і священнослужителів. Іншого виходу просто не існує, Томос двом православним церквам в одній країні ніколи не дадуть. І той факт, що в УПЦ МП продовжують публічно зневажати православну церкву України, говорить про те, що вони не збираються об’єднуватись. А отже – не збираються йти геть від москви.
До того ж, Онуфрій дозволив не благословляти патріарха кирила в храмах УПЦ МП. Але й не заборонив цього. І в Києво-Печерській лаврі, яка є його резиденцією, і досі кожного дня продовжують називати кирила своїм владикою та благословляти його. А це означає тільки одне: ця церква продовжує служити сатані, і весь цей так званий собор – просто трюк із перевдяганням. Банальне намагання вчергове сховати погони під рясами цієї гігантської агентурної мережі.
