Росія протягом десятиліть докладала найбільших зусиль для того, щоб створити підґрунтя для вторгнення в Україну. Її дії були спрямовані на те, щоб максимально послабити Україну, а також не випускати її зі сфери свого культурного, економічного, політичного, медійного та будь-якого іншого впливу.
Десятки телеканалів, тисячі сайтів, незліченна кількість сторінок у соціальних мережах, ботоферми, підготовлені псевдоексперти працювали на знецінення України. Виправдовували геополітичний інтерес росії до наших територій, і навіть якщо й засуджували агресію рф, то зводили дискурс у канву “не все так однозначно”. При тому агресивно кричали про нацистів в Україні, розпалювали внутрішню ворожнечу, маніпулювали на темах історії, мови, релігії. Знімали фільми, писали книги, проводили фестивалі – таких напрямів були десятки.
Усе це відбувається й нині, в умовах, коли зв’язок українських мобільних операторів на окупованих територіях відсутній уже кілька місяців. А інтернет – контролюється російськими спецслужбами.
Росіяни намагаються створити на окупованих територіях альтернативну реальність. У цій реальності вони прийшли визволяти Україну від нацизму, повертати “ісконно рускіє зємлі”. У цій реальності наче не існує жахливих російських злочинів, вчинених проти мирного населення, і все можна виправдати за допомогою відпрацьованих шаблонів і заїжджених формулювань.
Єдиний культурний простір
Базовим елементом російської пропаганди було створення наративу про єдине культурне поле, розповідає правозахисник Максим Єлігулашвілі, експерт із миробудівництва та неформальної освіти.
“Ця річ знайома мені навіть не з 2014 року. Ще задовго до війни це активно закидали на Півдні на Сході, де росіяни інвестували кошти в підготовку цієї зв’язки про присутність в єдиному культурному полі”, – говорить Єлігулашвілі.
У єдиному культурному полі, за задумом росіян, має існувати один народ. Одним із ключових наративів багатолітньої російської інформаційно-військової кампанії як для внутрішнього, так і зовнішнього споживача була теза: “Росіяни і українці – один народ”.
Довкола нього будуються інші: “Україна – неспроможна держава”, “Незалежність України – історична помилка, бо її майбутнє можливе тільки з росією”, “Усі, хто проти цієї єдності – нацисти, вороги, західні агенти”.
З початком великої війни у 2022 році росіяни особливу увагу приділяють темі освіти та культури й медійному супроводу своїх дій на окупованих територіях. Вони від початку взялися за директорів шкіл та вчителів, призначили своїх керівників у театрах, музеях, створили цілу мережу місцевих пропагандистських медіа: телеграм-канали, газети, сайти новин, телебачення на базі захоплених студій і телеканалів. Оголосили навіть про створення “медіа-школи”, яку очолив директор телеканалу “Санкт-Петербург” Олександр Малькевич.
“Україна кинула – Росія назавжди”
Один із найпоширеніших меседжів російської пропаганди на новоокупованих територіях – “українська влада здала ваше місто, село, регіон”; “Україна вас покинула”.
На окупованих територіях немає українських органів влади. Натомість росіяни демонструють нібито опіку про місцеве населення: роздають продуктові набори, медикаменти, формують свої органи ”влади”, так звану “поліцію”, громадські об’єднання, асоціації тощо.
Представники окупаційних адміністрацій їздять селами, щоб переконати людей, що з росією їм буде краще, адже Україна кинула їх напризволяще: не виплачує пенсій і зарплат, не допомагає вирішувати проблеми людей. Окупантські білборди тиснуть: “Росія тут назавжди”,
Заступник окупаційної “ВГА Херсонской области” Кіріл Стрємоусов влаштував ціле агітаційне турне невеликими населеними пунктами Херсонщини. “Херсонская область уверенно пробуждается от рабства и тотальной стагнации”, “Мы строим Советский Союз как при Сталине”, “Херсонщина идёт в Россию. Это уже факт” “Жители освобождённой от нацистов Херсонской области готовы идти на референдум”, – кричить Стрємоусов на зустрічах.
Стрємоусов не стримував себе в популізмі – він пообіцяв зниження тарифів, матеріальну допомогу та “захист Росії”. Люди з селищ приходять послухати хоч когось, хто називає себе владою. При тому реальної атмосфери таких “походів у народ” ми не знаємо: на відео потрапляють переважно змонтовані фрагменти з виступів колаборантів. Дискусій і проблемних питань, які, найімовірніше ставлять люди, в російській медійній реальності не існує. Утім, навіть на цих роликах ми не бачимо палкої підтримки колаборантів.
Тим часом Збройні Сили України щодня ведуть бої і досягають противника навіть у глибокому тилу. Вибухи російських складів і техніки у Каховці, Генічеську, Чаплинці, Мелітополі, Енергодарі, в окупованому Криму – найкращий аргумент проти наративу, що Україна нібито когось кинула.
“Херсон – русский город”
Росіяни просували меседж про Херсон як “русский город” віддавна і в різних формах. Ще до початку війни у 2014 році у Херсонському державному університеті відкривали “культурний” центр “Русский мир” за підтримки фонду, який існує на російські бюджетні кошти. Фактично – створювалося легалізоване агентурне представництво в українському закладі освіти.
Тетяна Кузьміч та Ігор Полєвіков, які сьогодні займаються сферою освіти разом із окупаційною владою, працювали у цих же проросійських ініціативах, перебуваючи на державній роботі в українських закладах. Полєвіков очолював музичну школу №3, а Кузьміч викладала в академії неперервної освіти. Їх статус дозволяв їм просувати російську культуру та ворожий погляд на історію України навіть після 2014 року.
За кошти фонду “Русский мир” у Херсоні в 2020 році хотіли провести конкурс російської музики і пісні “Бархатний сезон”. Такий же проводили в окупованому Криму в попередні роки. Реалізувати ці плани завадив суспільний резонанс, спричинений матеріалом місцевих журналістів.
У режимі окупації пропагандисти отримали ще більше простору для агресивної агітації. Вони знімають відео, на яких розповідають свою версію історії Херсона, розвішують білборди з портретами і цитатами російських поетів та іншими ідеологічними матеріалами.
Російські медіа намагаються переконати місцеве населення, що останні 30 років над ними знущався “київський режим” (особливо – після 2014 року), який переписував історію. Ідеї росіян не нові: “Херсон створили Катерина ІІ та Потьомкін”, а раніше там нічого не було.
Цікаво, що пропагандисти не заперечують приналежності Херсона Україні, але виправдовують свою агресію тим, що тут перейменовували вулиці, проводили політику декомунізації, закривали російські школи та “всю освіту переводили на українську мову” (!). А в херсонців, каже нам російська пропаганда, живе “русский дух”.
Кореспонденти донецького телеканалу “Юніон” зняли сюжет про Херсонську обласну універсальну наукову бібліотеку імені Гончара, в якому показали книжки про Степана Бандеру, Романа Шухевича, Голодомор, різні видання з української історії, краєзнавства, мистецтва та іншу “екстремістську” літературу.
Втім, як виявилося, понад 80 працівників “гончарівки” відмовилися співпрацювати з окупантами, а погодилися лише троє. Це і є найкращим свідченням підтримки ідей “русского мира” мешканцями Херсона.
Дискредитація ЗСУ, залякування націоналістами
Ще один настирливий напрямок російської пропаганди на окупованих територіях — дискредитація Збройних Сил України.
“Грабят тела убитых: французские журналисты провели шокирующее расследование о бойцах ВСУ”, “ВСУ целились в жилые кварталы в центре города”, “Нацисты из ВСУ уничтожили Центр гуманитарной помощи в Новой Каховке”. На російських інформаційних ресурсах про наших військових розповідають у кількох стилях. Перший: українські захисники – це карателі та нацисти, які вбивають мирне населення, страчують побратимів, розстрілюють колони з цивільними. Другий: що наші солдати – це слабкі, смішні, ні на що не здатні вояки, які займаються пияцтвом і дезертирством.
Пропагандисти поширюють антимобілізаційні настрої в різних формах. Зокрема, нагнітають паніку на тлі роздачі повісток.
Видання “Комсомольская правда” пише: “Больше всего боятся, что наша армия вдруг уйдет из Херсона. И тогда со всеми, кто брал российские консервы, крупы и макароны, нацисты расправятся также зверски, как с теми, кто брал нашу помощь в Буче”. І розганяє в одному реченні одразу два фейки: що мешканці Херсонщини моляться на російських “захисників”, і про те, що звірства в Бучі вчиняли українські військовослужбовці.
Перекладати відповідальність – іще один популярний трюк російських пропагандистів. Вони стверджують, що саме Україна вбила військовополонених в Оленівці, розстрілює евакуаційні автобуси, використовує живі щити. Пропаганді байдуже на факти – важливо змоделювати таку кількість взаємовиключних, маніпулятивних версій будь-чого, щоб в обох сторін – і в росіян, і в українців на тимчасово окупованих територіях – взагалі зникло бажання дивитись на факти. Як люблять говорити у росії: “Ми все одно не дізнаємось всієї правди”.
Пропаганда знищила всі Хаймарси і спіймала всіх геїв
Водночас пропагандистські ресурси заповнені “перемогами” російської армії – знищення Хаймарсів, ліквідація цілих бригад ЗСУ, всієї української авіації, сотень джавелінів та NLAW. “Украинские националисты массово дезертируют с занимаемых позиций”, “Командир украинской роты оставил позиции и сбежал”, – кожного дня на пропагандистських ресурсах публікуються такі заголовки. Деякі повідомлення стосуються геїв та неформалів, які служать у лавах ЗСУ, але переповідати треш російських фантазій ми вам не будемо.
При тому що більше успіхів в нашої армії на херсонському напрямку, тим затятіше росіяни голосять про неспроможність ЗСУ. А тим часом палають їхні склади, детонують боєкомплекти, руйнуються мости. І це, звісно ж, “нічого не означає”.
Пропагандисти комунікують можливий контрнаступ Збройних Сил України на Херсонщині як ”медійне шоу”, “постановку”, “шум у ЗМІ”. Головна задача таких повідомлень – вбити віру місцевих мешканців у те, що Україна таки поверне Херсон. А до того ж – зупинити або уповільнити виїзд з окупованої території.
Недолугість цих виправдань яскраво проявилася тоді, коли російська пропаганда намагалася нівелювати успіхи української армії – удари по мостах через Дніпро та Інгулець на Херсонщині. Від заступника голови окупаційної адміністрації Кіріла Стрємоусова лунали повідомлення, що “це взагалі не впливає на життя”, і “не змінює хід спецоперації”, і самі мости не мали стратегічного значення, і що їхня руйнація напакостила лише мирним мешканцям.
Тим часом, ЗСУ завдають нові й нові удари по Антонівському автомобільному та залізничному мосту, переправі через Каховську ГЕС, по складах боєприпасів росіян у Новій Каховці, Брилівці, Чаплинці – спростовуючи аргумент російської пропаганди про те, начебто Україна від свого Півдня відмовилася.
До речі, під час контролю автівок на блокпостах російські військовики намагаються переконати людей не виїжджати з окупованої території, розповідаючи, що Росія зовсім скоро наведе порядок, а всю територію України рано чи пізно буде захоплено.
Ілюзія спокою та прихильності
“Киевская власть нанесла удар по мирному Херсону”,”Энергодар продолжает жить и работать”, “В Херсоне просто строится мирная, спокойная жизнь”, “Мирная жизнь уверенно возвращается в Херсон”. Створити ілюзію мирного життя в захопленому, зубожілому місті – важлива частина російської пропаганди.
У місцевих пропагандистських ресурсах пишуть про те, як комунальники прибирають місто, облаштовують зупинки, встановлюють вікна у пошкоджених школах та лікарнях, як працюють ринки і повертається стабільність. При цьому проблеми з водопостачанням, електрикою, мобільним зв’язком, продуктами та ліками замовчуються.
Херсонська обласна військова адміністрація у своєму недавньому повідомленні назвала ситуацію “стабільно напруженою”. “Деякі [населені пункти] практично п’ять місяців перебувають без світла та води. У багатьох селах з початку окупації не працюють аптеки та магазини. Щодня місцеві жителі фіксують десятки знищених будинків, поранених людей, вбиту худобу та випадки викрадення майна російськими військовими”, – поінформували у Херсонській адміністрації.
У Херсоні багато продуктів харчування коштують удвічі-втричі дорожче, ніж до російського вторгнення. Люди мають проблеми з доступом до медичного обслуговування; чимало лікарів покинули окуповані райони і міста. Сотні бізнесів припинили роботу взагалі або виїхали до вільних від окупації регіонів. Значна частина області замінована, знищено поля з агропродукцією.
“Мирне” життя росіяни будують паралельно з репресіями проти місцевого населення. Людей викрадають із вулиць і з домівок. Найчастіше шукають військових, колишніх правоохоронців, активістів-патріотів, чиновників, які не захотіли співпрацювати з окупаційною владою. Відомі випадки вбивств.
Дуже промовистим є постановочний ролик, на якому нібито місцеві мешканці дякують армії РФ за захист, поширюючи проросійські листівки по Херсону. Але на рекламному борді з листівкою ми бачимо повідомлення про пошук двох викрадених чоловіків. Одного з них викрали повторно.
Для створення ілюзії мирного життя окупанти часто використовують дітей. Трапляються повідомлення про те, як мешканці Херсонщини радо відправляють своїх дітей в табори Краснодарського краю, Кабардино-Балкарії, Адигеї, в Крим. Ідея показухи проста: “Дивіться, життя буяє. Діти оздоровлюються, батьки не бояться відпускати їх у росію”.
Росія знімає постановочні відгуки про те, що тепер стало жити навіть краще. На одному з відео чоловік представляється мешканцем Скадовського району, і розповідає, що коли Україна відокремилась від Радянського Союзу, життя ставало все гіршим, пенсії підвищувались тільки для чиновників, тарифи росли потричі на місяць, руйнувалися заводи, а сама країна переходила на “рейки фашистської Німеччини”. Але сталося “диво” – прийшла Росія, яка піднімає сільське господарство, допомагає грошима та надає роботу.
При тому чоловік практично не дивиться в камеру, говорить заздалегідь завченим текстом. Якою роботою Росія може забезпечити херсонців? Як вона може відновлювати заводи, а особливо сільське господарство, якщо елеватори не працюють, а тисячі гектарів зі збіжжям або покинуті, або згоріли від російських ракет та снарядів?
Таких абсурдних прикладів є чимало. Наприклад, роздача російської гуманітарки, сценки з подяками. Реальна картина залишається за кадром, і вона аніяк не співставна з меседжами росіян про “мирний Херсон”.
“Росія – це некрофільське явище”
“Росія продає майбутнє про минуле. Якщо той самий Рейх брав старі міфи і намагався їх омолоджувати, то тут зовсім інший формат – “вперед у минуле”. Стабілізація для них є тим фактором, що держава повертається до витоків. Вони продають це в Криму, на Сході продавали, тепер в Херсоні. Це таке некрофільське явище”, – коментує для медіа ҐРУНТ правозахисник Максим Єлігулашвілі, експерт із миробудівництва та неформальної освіти.
Окупанти дуже стараються привабити людей поверненням до минулого. Чи до радянського союзу, чи до ще давніших часів, імперських, – для них значення немає. Росіяни силкуються донести одне – сильною Україна може бути тільки в складі росії, під окупацією, як було раніше. Бо всі міста в нас нібито побудувала Росія, Єкатєріна придумала Херсон, при царі місто цвіло, а при радянському союзі медицина була безкоштовною.
“Росія намагається створити альтернативну реальність, занурити в неї людей, довести, що вона тут назавжди. Не маючи змоги побудувати таке минуле, яке вони відбудовують, вони його конструюють медійно, інформаційно.
Але увесь їх час їх активність супроводжується терором. Якщо, наприклад, провести паралелі з окупованим Кримом, то там терор поступово наростав, крок за кроком витісняли людей і зараз продовжують це робити. Але на Херсонщині терор несподіваний, насильство невибіркове, і це якраз не про те що “Росія тут назавжди”. Для людей це свідчення слабкості політичного режиму”, – переконаний Єлігулашвілі.
Для експерта є показовим те, що рф на новоокупованих територіях не вкладається в судову та правоохоронну систему, натомість віддає перевагу вторгненню в культуру, освіту, і насамперед – у медійну сферу.
Боротьба за мізки
“Нормальне життя” триває в Херсоні лише в оптиці ворожої пропаганди. Росії часто вдається створювати ілюзію такого “мирного” існування на окупованих територіях. У самій російській федерації пропаганда сприймається як правда. Спитайте в мешканця Придністров’я, що він думає про путіна, війну, Україну, і зрозумієте, якого рівня досконалості досягла брехня з російського телевізора.
Усі вісім років частка проукраїнського населення в Криму, Донецьку та Луганську зменшувалася. Вона й далі спадала би, якби повномасштабне вторгнення не відкрило перспективи повернення цих територій.
Сила впливу російської пропаганди на мешканців Херсонщини та частини Запорізької областей залежатиме від того, як довго триватиме російська окупація. Нам треба вибудувати комунікаційну політику для цих територій вже зараз, поки Росія не встигла вгризтися у мізки українських громадян і переконати їх в тому, що чорне – це біле, а правда – це брехня.
Автори – Інна Зелена, Іван Антипенко
